Я не втомився за 9 років війни, а комусь набридли сторіс про донати

Одні втомлюються втрачати друзів, інші – бачити сторіс про донати

Ти втомився від постійних повітряних тривог, а ти втомилась від комендантської години та перевірок на блокпостах.

Читайте також Зерновий "коридор" можливий і без Росії

До речі, він втомився від напруження, яке відчуває за кордоном, та того, як йому важко хотіти повернутись, але з поважних причин не мати змоги. Вона втомилась бачити сторіс про донати й водночас втомилась через те, що її хейтять за відео в клубах. Вони втомились тікати від повісток.

По іншу сторону ти втомився втрачати друзів, найкращих громадян своєї країни. Ти втомилась від того, що й далі роблять погані турнікети, від яких гинуть твої бійці. Ти втомився від довбаного міномета та від fpv-дронів, які постійно намагаються тебе вбити. Ти втомився бути безліч разів пораненим і все одно йти на війну.

Ти втомився копати та копати за інших. Ти втомився часто бачити п'яниць в суміжниках, та втомився втрачати фланги та позиції через них. Втомився втрачати друзів, відбиваючи ці позиції.

"За 9 років я не втомився"

Я б міг сказати, що втомився від 9 років війни та служби. Копати і втрачати, нести відповідальність, сидіти в полоні, знову йти воювати, насправді їб*шити. Відчувати тягар кожного втраченого бійця, кожного неправильного прийнятого рішення, кожного полоненого побратима. Відчуття провини за те, що вони досі там, а ти тут. Я б міг сказати що втомився, але це буде неправда.

Цікаво Зловживання правом й доктрина "чистих рук": як позбавити Росію підстав для маніпуляції

Я не фанат психологів, тому що вважаю, що вони не вирішують проблеми, а створюють ілюзію для людини, щоб та жила з легкістю сприймаючи свої помилки з підписом "Я такий, як є, я повинен себе сприймати". Не всі психологи такі, але більшість так.

Я задумався, чому я і більшість мого оточення (військові) не ходять до психологів. Я думаю, це загартування. Тут я хочу подякувати своїм батькам, за те, що, як сказали б зараз, "непрогресивно" мене виховували. Це єдина причина, яку я собі знайшов за довгі дні роздумів.

9 років, народ, дев'ять. Це багацько, коли ти не планував бути військовим. І, певно, що це ода старому вихованню, до якого в мене було багато претензій, але яке виявляється дієвим.

Коли все це закінчиться

Насправді втомився я через те, що таке виховання щезає. Колись чоловік був опорою, він не мав права бути слабким, "чоловіки не плачуть", "терпи, чоловік". Усе це викарбувало мене і багатьох нас стресостійкими. Зараз ти можеш бути слабким, якщо ти хочеш плакати – плач, тікай за кордон – ніхто тебе не осудить. Життя одне і це нормально бути егоїстом та прожити його так, як хочеш. Якщо ти слабенький на фізкультурі, тебе не будуть вчити. Ти будеш стояти збоку зі справкою, бо вчителя посадять, якщо ти загнешся від своєї недолугості.

Рекомендуємо Чому бізнесу потрібна Дія: три сценарії інтеграції для спрощення документообігу

Я втомився бачити, як націю виховують слабкими дегенератами. Мені важко дивитись на те, як деякі соціальні групи користуються піком своєї пропаганди, в той час, коли більшість здорового соціуму загинуло, гине та воює. Я втомився уявляти що буде далі в Україні, якщо ми всі загинемо. Все повинно мати свої межі, і більшість кордонів починають перетинатись вже зараз.

В житті я керувався прекрасною цитатою Йоганна Вольфганга Гете: "Лише той гідний життя та свободи, хто кожен день іде за них у бій!". Тому сприймаю це як удари в спину, дуже неприємні, і як ті що підривають морально-бойовий дух.

Доля замість депресії подарувала мені злість та ненависть, яка не дає змоги опускати руки і не дає змоги втомлюватись. Битись до останнього подиху заради прекрасного майбутнього нашої країни. Відбиватись від таких "ударів в спину".

Тому досить нити про те, коли все закінчиться. 9 років, а це все тільки початок. Закінчиться це тоді, коли заплющиш очі назавжди.