Індоктринація в освіті
Росія послідовно впроваджує на окупованих територіях власну систему освіти, примушуючи дітей ходити до школи, аби їхніх рідних не позбавили батьківських прав.
Читайте також Чому бізнесу потрібна Дія: три сценарії інтеграції для спрощення документообігу
Поширення освітніх стандартів на окупованій території порушує основоположний принцип міжнародного гуманітарного права status quo ante bellum, а також низку універсальних прав і свобод дитини. Мовиться про права на ідентичність, на свободу думки, використання власної мови та культури, права на освіту.
Останнє стосується не лише гарантування можливості відвідувати школу, однак і мати таке навчання й виховання, яке відповідатиме загальновизнаним цінностям. Ця вимога, вочевидь, не перегукується з мілітаризацією в російській освіті (має ознаки воєнного злочину) та з поширенням росіянами спотвореної версії історії (є одним з індикаторів геноцидного наміру). Тож вказувати на порушення міжнародного права в підручнику – не лише особливий цинізм, але й протиправне діяння.
Зловживання правом
Росія активно посилається на норми міжнародного права тоді, коли має щодо цього власний інтерес. Варто згадати про "зусилля" Росії у сфері доказування злочинів "київського режиму" проти дітей, "геноциду мирного населення Донбасу", "порушень прав" російськомовного населення в Україні й права на самовизначення сепаратистських утворень в суверенних державах.
Цікаво У скандальній заяві про поступки в обмін на НАТО було дещо дуже позитивне
Водночас, коли Росії вказують на порушення та вимагають їх ліквідувати, наприклад у двох наказах Міжнародного суду ООН, для неї міжнародного права не існує: приматом завжди володіє Конституція та ніде не визначені національні інтереси.
У такому випадку світова спільнота вдається до цілком легітимних дій – санкцій або інших контрзаходів, які мають змусити Росію виконати міжнародні зобов'язання. Хоча російський наратив полягає в тому, що "від санкцій ефекту нема", держава активно прагне до їх скасування і готова оскаржувати рішення, які "порушують її права".
Доктрина "чистих рук"
Міжнародне право містить принцип, відповідно до якого держава, винна в порушенні, може бути позбавлена права на оскарження протиправних дій у відповідь з боку інших держав. Простою мовою суть полягає в тому, що до Феміди слід приходити лише з "чистими руками". Якщо ці руки по лікоть в крові – готуйся до негативних наслідків.
Водночас потенційно – конфіскація російських суверенних активів або активів осіб, які вчиняли міжнародні злочини, що в іншому випадку була б втручанням у право власності, є вдалим прикладом прояву доктрини, бо нині використовується з метою відшкодування шкоди у зв'язку з агресією. Таким чином "небачене й немислиме" не трапилося: держави діють у площині норм міжнародного права.
Можна спрогнозувати, що доктрина "чистих рук" також знадобиться після деокупації територій України, зокрема Кримського півострова, який протягом 9 років заселили 600 – 800 тисяч російських колонізаторів. Про неї варто згадати в ході будь-якої дискусії щодо "необхідності" референдуму про державну приналежність Криму.
Зауважте Чи потрібно розстрілювати корупціонерів?
Росія послідовно реалізовувала політику насильницької зміни демографічного складу населення, яка супроводжувалася численними воєнними злочинами та злочинами проти людяності, тож втратила право вимагати вирішувати такі питання "в правовий спосіб". Доктрину слід застосовувати й щодо права власності на окупованих територіях, адже росіянам фактично передавали житло та земельні ділянки українців або ж вони, скориставшись вразливістю становища, придбали таке майно за безцінь.
Коли доктрина "чистих рук" не працює?
Доктрину не можна застосовувати для вчинення міжнародних злочинів, зокрема в ході збройного конфлікту. У XVII столітті Гуго Гроцій намагався адвокатувати принцип temperamenta belli, однією з віх якого було позбавлення держави-агресорки прав, зокрема за МГП, однак, такий принцип підтримки не здобув.
Як результат – що жертва агресії, що держава-агресор мають дотримуватися всіх зобов'язань за міжнародним правом у ході збройного конфлікту. Це частково пояснює, чому міжнародні організації роблять висновки, які не завжди влаштовують українське суспільство, і чому Україна не має безмежного права виправдовувати будь-яку дію або бездіяльність нападом Росії.
Водночас доктрина "чистих рук" стосується також тих ситуацій, коли державою-зловмисником були отримані переваги шляхом прямого спонукання іншої держави до вчинення протиправних дій, й остання не мала альтернативного варіанту поведінки.
Важливо Поворотний момент: Рада підтримала позитивний зсув у боротьбі з корупцією
Росія має засвоїти урок: "вільне" тлумачення нею норм міжнародного права та прагнення перекроїти міжнародний правопорядок під себе приречені на поразку. Для цього існує доктрина "чистих рук". Щоразу, коли зловживаючи правом вона створює ситуацію, аби нормами договорів чи звичаїв виправдати власні порушення, слід накладати санкції та притягувати винних до відповідальності. Росія свідомо девальвує право, поширюючи наратив про його неефективність.
Замість того, щоб протидіяти, міжнародна спільнота, здається, обирає просто спіймати хвилю.