Нині світ уважно стежить за подіями біля берегів Ірану, куди Дональд Трамп пригнав потужну авіаносну групу, щоб шантажувати місцевих аятол і вимагати від них укладення так званої "ядерної угоди". При цьому офіційно вже не йдеться про діалог іранської влади з мітингарями, яких вона лише в січні вбила десятками тисяч.

Щось схоже зробили понад 500 років тому… португальці. Як це їм вдалося та які мало наслідки – розповідаємо в традиційній рубриці 24 Каналу "Історія дня".

Читайте також Трамп погрожує стерти Іран з лиця землі: коли США готуються завдати удару і що відбувається

Для початку треба пояснити, а що ж на іншому кінці світу робили португальці? Це маленьке королівство на західному краю Європи стало піонером того, що зараз би назвали глобалізацією, а історикам відоме як "Великі географічні відкриття". Португальці були вправними моряками та ласими до пригод, особливо, якщо вони обіцяли великий економічний зиск.

Відкрите море було зрозумілим і логічним напрямком експансії, оскільки на відомому португальцям суходолі вже панували інші – іспанці, французи, маври. Залишались острови в Атлантичному океані та Африка. А ще десь далеко була Індія та її неймовірні багатства, описані рідкісними європейськими мандрівниками.

Сухопутний і відомий з часів Олександра Македонського шлях до Індії був заблокований османами. Але жага золота та спецій (які тоді вартували навіть дорожче та були ознакою статусного споживання) була сильнішою. Тому португальці вирішили перевірити, чи можна потрапити до Індії морем, обігнувши Африку, припустивши, що вона десь таки має закінчитись.

Далі все розвивалося неймовірно швидко. На початку 1488 року португалець Бартоломеу Діаш відкрив мис Доброї Надії на півдні Африки та довів, що Африка не безкінечна, а це означає, що морський шлях до Індії можливий. Тоді ж за наказом короля Жоау ІІ португальські розвідки таємно дісталися суходолом з Єгипту до Адена, а звідти – морем до Індії.

Наступна велика експедиція португальців під командуванням Васко да Гами 1498 року всі розрахунки підтвердила – видатний мореплавець прибув до Індії та награбував чимало спецій (перцю, гвоздики, кориці). До Лісабона з походу повернувся лише 2 кораблі з 4, але всі витрати окупилися в 60 разів. Це зробило наступні експедиції невідворотніми та регулярними, що поклало початок Португальській колоніальній імперії, яка припинила існування лише наприкінці 1999 року.

Успіх португальців став можливий завдяки декільком складовим.

  • По-перше, вони були ще тими відчайдухами та авантюристами.
  • По-друге, мали технологічну перевагу. Основу їхнього флоту складали парусні кораблі – каракки та каравели, а їхні екіпажі навчилися краще за всіх орієнтуватися в морі, завдяки чому відмовилися від плавання лише вздовж берегів (як всі інші) і не боялися великої води.

Допомогла португальцям у цьому – армілярна сфера, навігаційний та астрономічний пристрій, що дозволив точно визначати координати. Роль цього гаджету настільки велика, що нині його стилізоване зображення майорить на національному прапорі Португалії.

Ще одна технологічна перевага португальців – артилерія та стрілецька вогнепальна зброя. Португальці мали аркебузи (попередниці мушкетів), що перетворило матросів на дуже вправну та ефективну важку морську піхоту (вони носили лицарські обладунки, яких не мали опоненти в морських сутичках).


Португальська армада початку 16 століття / Вікіпедія

Нарешті остання "фішка" – вміння швидко будувати невеликі фортеці з каменю, що ставали основою колоніальних факторій. Цьому ремеслу португальці (як і всі західні європейці) добре навчилися за час постійних феодальних міжусобиць, які на Піренеях в ті часи практично не закінчувалися. Тому мати замок-фортецю було не примхою, а суворою необхідністю.

Ось із таким багажем португальці й завітали до Індійського океану, Перської затори та Червоного моря. План був масштабний, навіть мегаломанський. Португальці хотіли посунути арабів та монополізувати торгівлю з Індією та Китаєм.

Для цього король Мануел спорядив великий флот із 16 кораблів. Згодом Армада була розділена й 5 (за іншими даними 6) кораблів під командування Афонсу де Албукеркі вирушила до острова Ормуз – стратегічно важливого хабу, володіння яким дає можливість контролю над всім регіоном. Він фактично закриває Перську затоку.

Ормуз тоді вважався самостійною державою і місцевий султан не обмежувався владою суто на острові, а володів частиною сучасних Оману та Бахрейну. Завдяки цьому він був казково багатим. При цьому номінально Ормуз вважався васалом Персії.

Афонсу де Албукеркі мав лише 500 вояків і практично не мав запасів, але цього виявилось достатньо. Його противник мав тисячі людей і десятки кораблів під прикриттям потужної фортеці. Але все це не допомогло.

Вирішальним фактором стала перевага португальців на морі – їхні каракки були значно більшими за кораблі місцевих арабів і персів, які більше розраховували на весла, ніж на вітрила (за різними оцінками, їх було від 120 до 200), а головне – не мали тоді потужної артилерії. Стріли арабів нічого не могли зробити проти гармат і аркебуз прибульців із Європи.


Традиційне португальське азулежу з геройствами дона Афонсу де Албукеркі під час захоплення Ормуза / фото Centro Cultural Rodrigues de Faria

Португальці дозволили схожим на галери кораблям ворога себе оточити, й, коли ті пішли на абордаж, почали розстрілювати їх із гармат. Берегова артилерія не могла дістати європейців, натомість ті зі своїх кораблів – без проблем.

Після того, як флот захисників міста було розстріляно, португальці пішли на абордаж і захопили кораблі, що вціліли, зокрема, великі торгові. Згодом вони десантувалися на берег і підпалили передмістя. Дим від вибухів під час морської битви та пожежа спровокували паніку в Ормузі й місто здалося без бою. Лише тоді місцеві побачили, як мало було завойовників, але вже було запізно.


Битва за Ормуз в уявленні перських авторів 17 століття, зверніть увагу на озброєння сторін / джерело зображення British Library

Ормуз упав, а Албукеркі нав'язав візиру, який правив від імені малолітнього султана, кабальну угоду, відповідно до якої за португальський "дах" той мав сплатити велику контрибуцію, а головне – дозволив побудувати на Ормузі португальську фортецю (існує й донині). За тією ж схемою португальці захопили Бахрейн, Оман та інші важливі порти на території континентального Ірану.

Тут стала в пригоді інша перевага європейців – вміння швидко будувати надійні фортеці. Вони на багато років забезпечили португальську присутність у регіоні.

Араби спробували відбити загарбане, скориставшись кількісною перевагою. На який час португальці навіть втратили форт, а дон Афонсу поклявся не голити бороду, поки не поверне його. Через це він на більшості портретів і скульптур завжди зображений з величезною, як у Гендальфа бородою.


Афонсу де Албукеркі на картині другої половини 16 століття / фото Museu Nacional de Arte Antiga

Потужний флот, перевага в артилерії та міцні стіни фортець робили війни легкими для Португалії. Перемоги у великих морських битвах проти коаліції Мамлюкського та Гуджаратського султанатів і Калікутського королівства (1509 і 1510 років) закріпили статус кво. Не допомогла навіть допомога арабам від венеціанців, які в такий спосіб хотіли усунути європейського конкурента та посісти його місце. У 1515 році всі сторони конфлікту офіційно визнали португальську присутність на острові, а місцевий султан отримав титул лицаря і став васалом короля Португалії.

На руку португальцям зіграв конфлікт між арабами (сунітами) та персами (іранцями), які були шиїтами (цей конфлікт зберігається й досі). Європейці вдало скористалися ще римським принципом "розділяй і володарюй", забезпечивши собі процвітання.


Ормуз як головний португальський хаб в Перській затоці / Вікіпедія

Гроші від торгівлі текли рікою – колонізатори контролювали експорт іранського шовку та коней до Індії, отримуючи величезні прибутки в сотні відсотків. Ормуз дуже допоміг для перевезення індійських спецій до Європи й суттєво знизив можливості арабських та африканських піратів. Точніше – португальці стали самі головними піратами Червоного моря та Перської затоки – задовго до своїх сучасних косплеєрів з Сомалі та Ємену.

Португальці діяли жорстко і навіть жорстоко, але, треба визнати, встановили прийнятні для всіх правила гри, забезпечивши спокій у Перській затоці. Афонсу де Албукеркі особисто контролював це і здобув велику повагу, як серед християн, так і мусульман.

Успіхи європейців привернули увагу Персії. Та не мала свого сильного флоту, тому мусила шукати варіантів партнерства.

Перси спробували домовитися "по-хорошому", але португальці на вимогу від шаха сплатити данину видали його посланцям гарматні ядра, заявивши, що саме в такий спосіб на їхній батьківщині сплачують мита. Іранці все зрозуміли й вирішили не сунутися.

Все йшло настільки добре, що португальці поступово втерлися в довіру до шаха Персії (тоді там правили Сефевіди) й навіть почали допомагати йому в іншій війні – проти Османів.

Ідилія тривала майже 100 років, поки перси нарешті не знайшли сили, щоб усунути європейців.

Для цьому їм довелося піти на шлях модернізації та стати "пороховою імперією" (так цей тип держави називають історики). Шах Аббас витратив чималі гроші та ресурсі, але отримав власні загони мушкетерів, створив артилерію, не гіршу за португальську.

Португальська фортеця Ормуз на давньому малюнку та зараз:

У 1602 році мушкетери шаха вибили португальців з Бахрейна, а ще за 20 років – з Ормузу. Допомогли Аббасу в цьому голландці та англійці з Ост-Індійської компанії, які надали свої кораблі (в обмін на поступки для себе). Бо шах вже мав гармати, але не мав флоту. На той час Португалія була частиною Іспанії, а Іспанія була найбільшим ворогом Англії.

У португальців захищати всі свої володіння не було сил, оскільки вони самі вели виснажливу війну за інші свої колонії (в Африці, Бразилії, Індії та Індонезії) з Нідерландами. Тому Ормуз довелося здати. Португалія зуміла вберегти лише свої індійські володіння – Гоа та Діу й трималася за них до останнього (тобто до 1961 року).

Що ж до своїх володінь у Персії, то в сучасному Ірані день вигнання португальців з Ормузу відзначається як Національний день Перської затоки. Він припадає на 30 квітня 2026. Цілком можливо, що тоді там будуть стояти кораблі іншого колонізатора.