Символ сучасного занепаду Росії: куди тікає Wildberries, хто така Тетяна Кім і як працює сучасний російський рекет

Ще кілька років тому Wildberries був одним із символів нової російської економіки – величезний маркетплейс з амбіціями "російського Amazon", мільйони покупців, тисячі продавців і складська мережа, що простягнулася через всю країну. Сьогодні ж Wildberries лишається символом Росії, але вже сучасної російської дійсності, де українські дронові атаки вже стали буденністю.

Удари по складах уже змушують компанію рахувати збитки та перебудовувати логістику, частину інфраструктури шукати за межами Росії. А ще обережно починати думати – як повертати кредити, які щедро були роздані під будівництво нових хабів.

Але історія Wildberries цікава не лише через війну, адже за останні два десятиліття маленький сімейний бізнес перетворився на еталонну корпоративну імперію, за яку самі її власники врешті почали воювати – із залученням Кремля, Рамзана Кадирова, Сулеймана Керімова і навіть зброї.

24 Канал розібрався, що сьогодні відбувається з Wildberries, хто такі Бакальчуки, ким є нині Тетяна Кім, чому за нібито приватний бізнес в Росії досі йдуть розбірки на рівні "лихих 90-х" та як компанія намагається втекти від російсько-української війни, хоча залучена в неї по самі вінця.

Склади палають: як проходить українська дронова кампанія проти Wildberries?

Чергова ніч – черговий зруйнований склад компанії Wildberries. У ніч на 11 серпня 2026 року українські безпілотники атакували логістичний комплекс Wildberries у Воронезькій області. Після вибухів там спалахнула масштабна пожежа. Ймовірно, не за таку стабільність підуть росіяни голосувати восени, але у них уже й не питають.

Цікаво, що йдеться не про якийсь другорядний склад, а доволі важливий об'єкт. Уражений логістичний комплекс доволі новий і повністю запрацював лише в листопаді 2025 року. Його площа становить близько 153 тисяч квадратних метрів, а місткість перевищує 90 мільйонів товарів. Будівництво цього Воронезького комплексу обійшлося компанії майже у 135 мільйонів доларів.

Логістичний комплекс Wildberries, що палає у Воронезькій області / Фото – exilenova+

Тобто українські дрони влучили не просто в черговий ангар із коробками. Вони дісталися одного з найновіших вузлів усієї логістичної системи, яку Wildberries довго і старанно будував навколо головної переваги свого бізнесу – можливості швидко і безкарно переміщувати величезні обсяги товарів усією територією Росії.

Воронеж став черговою ланкою у вже довгому ланцюгу атак. Від першого масованого удару 18 липня під прицілом опинилися логістичні центри компанії в різних регіонах Росії. Горіли або зупиняли роботу об'єкти в Тамбовській, Московській, Ленінградській, Самарській, Тульській та інших областях. 7 серпня дрони вдруге за відносно короткий проміжок часу атакували склад у Єкатеринбурзі, який розташований майже за 2 тисячі кілометрів від України.

Станом на початок серпня 2026 року було атаковано щонайменше 20 об'єктів Wildberries, а сукупна площа втрачених або виведених із роботи складських потужностей перевищила 1,2 мільйона квадратних метрів. Тобто фактично близько п'ятої частини всієї складської інфраструктури компанії опинилася серед втрачених або виведених із роботи потужностей.

При чому наслідки вже відчувають не лише власники маркетплейсу. Головний удар припав на звичайних продавців. Відносно малі бізнеси втрачають товар цілими партіями, приватні пункти видачі залишаються без нових постачань, а сама компанія змушена перенаправляти вантажі та перебудовувати логістику, що так само збільшує витрати.

Водночас оця містечковість логістичних ланцюгів, коли за невеликі гроші людина могла відкрити в російській глушині пункт видачі, була ключовою ідеєю, що дозволила компанії так злетіти на російському ринку маркетплейсів. Тобто Wildberries складно знищити одним ударом, адже це величезна цифрова платформа з тисячами продавців і пунктів видачі по всій Росії.

Супутниковий знімок згорілого вщент складу Wildberries у Волгограді / Фото AFP

Однак попри всю розпорошеність ця бізнес-модель надзвичайно сильно залежить від масштабних фізичних об'єктів – тих самих складів. Окремі продавці не утримують у себе на квартирах тонни китайських чохлів для телефону, вібраторів або футболок із зображенням Путіна. Зберіганням і перевезенням займається сама компанія. Отже, достатньо послідовно вибивати склади, на яких усе ця бізнесова конструкція й тримається.

І тепер проблема для Wildberries полягає вже не лише у вартості згорілого товару, окремих компенсаціях продавцям чи зміні логістичних маршрутів. Компанії доводиться відповідати на значно неприємніше питання: як зберегти систему, побудовану для фактично монопольного забезпечення потреб величезної Росії, якщо сама ця територія поступово стає для компанії основним ризиком.

Хто створив Wildberries і чому в них вийшло

Та що найбільш цікаво, таке от бізнесове "диво", що сьогодні формує левову частку російського бюджету, звісно ж, народилося не в кремлівських кабінетах і не завдяки державним контрактам. Принаймні, на старті.

У 2004 році Тетяна Бакальчук (сьогодні – Кім), вчителька англійської у декреті (у неї 7 дітей), разом із чоловіком Владиславом, який сколотив у 90-ті стартовий капітал на продажі комп'ютерів і трохи розумівся на IT, почала продавати через інтернет одяг із каталогів німецького Otto.

Бізнес, який отримав назву Wildberries, бо це просто красиво звучить, стрімко зростав, фактично одночасно разом із російським інтернетом, отже, доволі швидко – від домашнього підприємства, де товари доводилося зберігати буквально у власній квартирі, – подружжя поступово перетворило "Ягідки" на найбільший маркетплейс країни.

При чому в Росії існують інші маркетплейси, доволі великі компанії, на кшталт Ozon. Вони починали цей шлях інтернет-торгівлі навіть раніше за ВБ. Однак ключова особливість компанії Wildberries полягала в тому, що Бакальчуки не намагалися створити просто російський аналог Amazon чи Alababa.

Тетяна Кім і Владислав Бакальчук прожили разом 20 років і виховували 7 спільних дітей / Фото – Соцмережі

Крім складів і сортувальних центрів, головною перевагою компанії стала величезна мережа пунктів видачі, які відкривали звичайні люди у себе в провінціях. До речі, те саме в цей самий час робила в Україні "Нова пошта".

Для Росії з її одинадцятьма часовими поясами це виявилося майже ідеальною моделлю. Покупцеві не потрібно було чекати кур'єра або їхати до торгового центру чи в сусіднє місто, де був би великий пункт видачі. Замовлення приїжджало у найближче село чи містечко, а сам пункт часто знаходився у звичайному продуктовому магазині десь на першому поверсі житлового будинку.

Пункт видачі замовлень Wildberries органічно вписаний у типовий пейзаж російської глибинки / Фото – Yandex

До середини 2020-х Wildberries уже перетворився на цілу екосистему, без якої пересічний росіянин не може собі уявити інтернет-замовлення як такі. Компанія контролювала величезну логістичну мережу, працювала з мільйонами продавців і фактично стала одним із головних каналів, через які росіяни купують та продають товари. Тетяна Кім стала офіційно найбагатшою жінкою Росії (неофіційно нею є Аліна Кабаєва), і тоді почалися проблеми.

Розлучення на тлі російської суперечки двох господарчих суб'єктів

У Росії великий приватний бізнес може залишатися по-справжньому приватним лише обмежений період часу. Отже, на таку величезну компанію не могли не покласти око представники держави та криміналу, що в російських реаліях є майже тотожними поняттями. І саме це сталося з Wildberries. Причому сталося і швидко, і несподівано.

У червні 2024 року Wildberries оголосила про об'єднання з Russ Group, найбільшим оператором зовнішньої реклами в Росії, власниками якого бізнесмен Роберт Мірзоян та сенатор від Дагестану та мільярдер Сулейман Керімов.

Сама ж угода про злиття одразу викликала підозри, що це виходить за рамки класичної бізнес-активності, адже одразу стало нагадувати союз бульдога з носорогом. Російський Forbes на той час оцінював ВБ сукупно у понад 7 мільярдів доларів, а Russ Group – десь вдвічі менше, при цьому експерти обережно натякали, що навіть ця оцінка є занадто роздутою й реальна рекламники коштують десь в районі 80 мільярдів рублів, тобто менше як 1 мільярд доларів. Але це ніяк не зупинило Тетяну Бакальчук, яка стала знову пані Кім і слухняно, немов за гамельнським щуроловом, пішла на угоду, лишивши чоловіка та бізнес-партнера за бортом.

Незабаром все стало зрозуміло. Сам Володимир Путін підтримав ці процеси. Йому на стіл лягла "папочка" від Сулеймана Керімова, в якій був лист від Кім та Мірзояна, та пояснив, що об'єднання створить надпотужного монстра, який вб'є SWIFT, покаже "кузькіну маму" усім видами санкцій і взагалі буде флагманом суверенної російської технологічної економіки, вже не як Amazon, а повноцінний "російський Гугл".

Процес поглинання меншого більшим активно підтримала російська влада, а саме злиття контролював заступник керівника адміністрації президента Максим Орєшкін. На додачу, заступником директора Russ аж з 2021 року був син одного з чиновників адміністрації Путіна Олексія Громова, а з самої оборудки почали проглядатися вуха ВТБ – державного російського банку, на чолі якого стоїть Андрій Костін.

Засновниця Wildberries Тетяна Кім – офіційно найбагатша жінка Росії / Фото – The Moscow Times

Паралельно у сімействі Бакальчуків справи йшли погано. Подружжя вже розлучалося, а їхні версії того, що відбувалося з компанією дедалі сильніше розходилися. Тетяна заявляла, що Владислав володіє лише близько 1% Wildberries і більше не має контролю над колись сімейним бізнесом. Він, своєю чергою, називав об'єднання з Russ ворожим поглинанням і стверджував, що дружину фактично позбавляють контролю над компанією.

І тоді в історії з'явився Рамзан Кадиров та, за законами кримінальних фільмів про "лихі 90-ті", запропонував Владиславу Бакальчуку свою протекцію у питанні розподілу активів компанії. Кадиров публічно виступив на його боці, назвав угоду з Russ "рейдерським захопленням" і звинуватив людей, пов'язаних із рекламною групою, у спробі відібрати Wildberries у законного власника.

Росіяни б не були росіянами, якби не перетворили корпоративний та сімейний конфлікт на повноцінну кримінальну розбірку. Тому Тетяна Кім звернулася до іншого впливового бізнесмена та олігарха Сулеймана Керімова. Зрештою, один із найбільших приватних бізнесів Росії опинився в центрі боротьби, де на різних сторонах стояли сім'я Бакальчуків, люди з Russ, Кремль, Керімов і Кадиров.

А далі сталося те, що у більшості країн назвали б абсурдом, але для російської культурної ідентичності це виглядало майже органічно. 18 вересня 2024 року Владислав Бакальчук приїхав до московського офісу Wildberries разом із групою приблизно з двох десятків людей (від Кадирова), яких в Україні назвали б "тітушками". Він стверджував, що приїхав для переговорів щодо майбутнього компанії.

Сама Тетяна Кім заявила, що жодної зустрічі не планувалося і що її колишній чоловік намагався силою потрапити до офісу. Між двома озброєними групами виникла сутичка, після чого пролунали постріли в самому центрі Москви, неподалік Кремля. Того самого Кремля, який десятиліттями навіює росіянам, що лише він здатен відвернути країну від повернення до страшних 90-х.

Зрештою загинули двоє охоронців, ще семеро людей отримали поранення, а понад два десятки учасників конфлікту затримала поліція. Тобто суперечка за цифрову імперію, яка колись починалася з продажу одягу через домашній склад, завершилася стріляниною майже під вікнами російської президентської адміністрації. Кадиров тоді поспішив оголосити Керімову кровну помсту, але швидко "злився" та відійшов у бік. Видно, йому все швидко та в зрозумілій манері пояснили, що конфлікт двох, де-факто, феодалів не тотожний протистоянню зухвалого пасіонарія та покірного "тєрпіли".

Архаїка перемогла модерн

У всій цій ситуації є щось символічне. Компанія Wildberries була одним із символів "нової" Росії, куди входять швидкий інтернет, смартфони, маркетплейси, безготівкові платежі та мільярдні обороти. Але коли постало питання, кому належатиме ця імперія, правила гри виявилися значно старшими за сам Wildberries.

Сімейний бізнес перетворився на корпоративну війну, а корпоративна війна дуже швидко отримала політичний і навіть кримінальний вимір, куди зайшли "дорослі дяді", зробивши попередніх господарчих суб'єктів у цій схемі зайвими.

У підсумку злиття з Russ відбулося, а нова компанія Wildberries & Russ стала фактичним спадкоємцем старої структури. Суд у 2025-му році підтвердив законність угоди, відхиливши претензії Владислава Бакальчука. Боротьба за Wildberries завершилася не в переговорах між акціонерами, а в системі, де остаточне слово мають найкращі зв'язки з владою та силовиками.

Владислав Бакальчук програв суд, де намагався оскаржити рішення про злиття компаній / Скриншот зі звернення Бакальчука

Іронія полягає в тому, що тепер уже сама ця імперія змушена рахуватися з іншою силою. Не з Кремлем і не з Кадировим, а з українськими дронами. І якщо колись головною загрозою для Бакальчуків було питання, кому належатиме Wildberries, то тепер для самої компанії виникло значно практичніше питання: де взагалі тримати товари, щоб вони не згоріли разом зі складами?

Горять склади, гори й хата: як Wildberries тікає від війни в Казахстан

Для Wildberries проблема українських ударів полягає не лише у знищених товарах та пошкоджених будівлях. Значно гірше те, що під питанням опинилася сама логіка, на якій компанія будувала свою імперію останні двадцять років.

Маркетплейс працює завдяки масштабу та приватній ініціативі окремих користувачів. Чим більше товарів компанія може зібрати в одному великому логістичному центрі, тим дешевше їх сортувати, зберігати та розвозити по країні. Саме тому Wildberries інвестувала мільярди кредитних  рублів у величезні склади, часто площею у сотні тисяч квадратних метрів.

Але такий бізнес, хоч і продає товари з категорії "все для СВО", насправді ніяк не підлаштований під війну, затіяну Володимиром Путіним, а тому потерпає від "двіжухи". І така концентрація стала дуже зручною ціллю для далекобійних ударів. Один такий удар по великому комплексу може вплинути на заробіток тисяч продавців і знищити товар на мільйони доларів. Та якщо такі удари стають системними й горить буквально все – компанії доводиться шукати вихід.

Дослідження видання "Вьорстка" доводить, що ВБ – не лише логічна, але й цілком законна воєнна ціль / Скриншот

Після серії успішних атак з боку України Wildberries знайшла спосіб зменшити ризики в сусідньому Казахстані. Наприкінці липня стало відомо, що компанія шукає в Казахстані близько 100 тисяч квадратних метрів складських площ. За даними російських медіа, компанія готова забрати значну частину доступних сучасних складських приміщень у країні. 

Майже всі найбільші склади Wildberries перебувають у радіусі дії українських БпЛА / Фото exilenova+

І, видно, це єдиний можливий вихід, адже, щоб логістичні вузли не горіли, треба вивезти їх трохи далі від російсько-української війни, де в сучасних реаліях поняття "тил" може існувати лише далеко за кордоном.

Але Казахстан не є чарівною паличкою, яка здатна одночасно розв'язати всі проблеми. У сусідній країні просто немає достатнього запасу великих сучасних логістичних комплексів. Тобто Wildberries доведеться або конкурувати за вже наявні площі з місцевими компаніями, або будувати нові. Обидва варіанти коштують грошей, а головне – ускладнюють логістику. 

Для продавців це означає довший маршрут товару. Для покупців – потенційно довше та дорожче доставлення. Для самої Wildberries – додаткові витрати на транспортування, сортування та митні процедури. 

І все це робиться не за класичним підходом західного бізнесу, коли компанія виводить частину своєї інфраструктури за кордон, бо виявила там новий перспективний ринок. Ні, просто частина її колишніх потужностей сьогодні занадто вразлива до українських ударів.

І тут криється ключовий момент, адже Wildberries не тікає з Росії взагалі. Російський ринок залишається для компанії головним, і повністю перенести всю фізичну інфраструктуру компанії за кордон просто неможливо. Wildberries просто починає створювати запасні логістичні ланцюги за межами країни, в якій продає більшість своїх товарів і веде основну діяльність.

Однак є ще одна ключова проблема. Війна поступово змінює відносини Wildberries із продавцями. Компанія вже намагалася юридично обмежити власну відповідальність за товари, пошкоджені внаслідок атак безпілотників. Для маркетплейса це спосіб перекласти частину ризику на партнерів. Для продавців – нагадування, що за більшість воєнних збитків доведеться платити їм самим.

І це може мати довгостроковий ефект. Якщо продавець розуміє, що його товар може згоріти на складі, а компенсація буде неповною або її взагалі не буде, він починає закладати цей ризик у ціну або шукати альтернативні канали продажу. Для Wildberries це особливо неприємно, адже сила маркетплейсу завжди полягала саме у величезній кількості продавців і різноманітності дешевих товарів.

Українські дронові атаки проти Wildberries навряд чи знищать саму компанію. У неї занадто великий масштаб, клієнтська база і достатньо ресурсів для перебудови. Однак економічний вплив війни часто вимірюється не тільки тим, що було знищено.

Wildberries двадцять років будувала систему, оптимізовану під одну величезну Росію. Сьогодні ж їй доводиться витрачати гроші, щоб ця система не була надто залежною від цієї самої Росії.