Колонка написана у співавторстві з Дмитром Корнієнком – політологом та засновником аналітичної спільноти Resurgam.

Не Патрон, а "тєрпіла"

У російський масовій культурі є таке слово "тєрпіла". Воно походить від юридичного терміну "потерпілий" та означає людину, яка є об'єктом злочинних чи ширше – зухвалих дій, і яку, "по понятіям" (кодекс поведінки маргіналів і кримінальників, який став основою низового "суспільного договору" в сучасній Росії – 24 Канал), необхідно максимально принизити та забрати все, що можна. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте Курди, Венесуела, Україна: як США зраджують союзників

"Тєрпіла" – у розумінні гопоти (агресивні російські маргінали – 24 Канал), вихідцем з якої є сам Путін, це людина, яка не має сил і бажання чинити опір, злякавшись чужої агресії, тому змушена "терпіти", а значить – заслуговує на зневагу та максимальний тиск, тобто – "потерпати". Це одне з базових "понятій", що стало національною ідеєю росіян та базисом їх політики.

Але станом на початок 2026 року в цьому статусі опинилась сама Росія. Під командуванням Путіна вона пройшла еволюцію від грізного агресора, який на власний розсуд починає війни та захоплює сфери впливу, до жалюгідного шакала, який, наляканий ще більшою силою, нині підтиснув хвоста, сподіваючись, що його самого принаймні не будуть бити так само, як це сталося з тими, кого пафосно обіцяв захищати. Але зрадив.

Бери й роби

За прикладами далеко ходити не потрібно. 3 січня 2026 року США у ході операції "Абсолютна рішучість" віртуозно взяли в полон венесуельського диктатора та вірного союзника Росії Ніколаса Мадуро, проігнорувавши всі перестороги Росії та принизивши її системи ППО, які та надала Венесуелі.

Згодом міністр війни США Піт Гегсет та інші топові американці показово та публічно познущалися з оборонних потуг росіян, а Трамп розповів про дивозброю, проти якої взагалі нібито порятунку немає, натякаючи на "можемо повторити".

Чим відповіла Росія? Висловила обережне занепокоєння по дипломатичних каналах, а головний російський яструб Дмитро Мєдвєдєв – лише трохи понив про порушення міжнародного права. Стало ще смішніше, коли полетіли інсайди про те, що нібито Путін знову (вперше це було 2019 року) пропонував Трампу домовитись про сфери впливу і "злити" Венесуелу в обмін на те, що США не будуть втручатися в ситуацію з Україною.

Натомість Росія дуже цікава США. Але суто з меркантильних причин. Щоб забрати собі те, що колись було російським або вважалось частиною зони впливу Росії.

Дмитро Корнієнко: "Зараз вплив Кремля є деградованим. Він вже не є міжнародною силою, у кращому випадку – регіональним гравцем. США не звертають увагу на те, що там є відносини між Мадуро і Кремлем у Венесуелі. Ба більше, не здивуюсь, якщо інформація про Мадуро могла бути злита Кремлем. Росія не буде захищати й підтримувати достатньою мірою, окрім, словами, і уряд на Кубі, який США намагатимуться довести до деградації і нав'язування своєї адженди".

У випадку з Венесуелою Америка просто "взяла і зробила". А Росія це просто проковтнула, або як кажуть самі росіяни "стерпіла", забувши, що влітку 2025-го пафосно укладала з Мадуро договір про стратегічне партнерство і співпрацю, який передбачав, що Росія і Венесуела зміцнять військові зв'язки та посилять свою здатність захищатися від ворожих зовнішніх сил. У підсумку Росія навіть не попередила союзника про операцію. Чи не знала про неї?

"Рускіє своїх не кидають"

Насправді нічого принципово нового в тому, що Москва "зливається", немає. Росія завжди зраджувала своїх клієнтів-сателітів, а коли цього не робила – ніяк не могла допомогти й змушена була лише сумно спостерігати, як втрачається вплив і падає черговий "їх сучий син".

Так вже було і знову відбувається в Сирії, де Росія вже у 2026 році "злила" курдів, а до того в Лівії, а до того – Сербії, а до того – Афганістані. Це відбувається у Молдові, де росіяни кинули напризволяще свій анклав у так званому Придністров’ї, або в Африці. Або в Ірані – влітку 2025 року (коли його бомбили США та Ізраїль). Або на Кубі зараз.

Або в Вірменії, де Путін за спиною Єревана домовився з Азербайджаном та дав фактичне добро на війну за повернення Карабаху під контроль Баку. І якщо хтось думає, що це була мудра комбінація, то ні, бо нині ми бачимо, як Росію буквально випхали мокрими шматами з Південного Кавказу. Путіну нічого не залишається, як принижуватись перед Трампом (з його слів, але Росія їх не спростувала), визнавати власну безпорадність в регіоні й вихваляти потужність американського лідера.

Читайте також Путін обманув Трампа з "перемир'ям"

"Охамєлі"

Пам'ятаєте, як Путін був засмучений тим, що Трамп наказав вбити Касема Сулеймані й наказ був успішно виконаний? Що сказав Путін? Почав нити та скаржитись. Чи хтось здивується, коли тепер диктатор Трампа за це похвалить і номінує на якусь російську премію чи орден "Дружби народів"?

"Охамєлі" – Путін шокований ліквідацією іранського генерала: відео

Єдине, що може запропонувати Росія – прихистити у себе родини та частину грошей. Цим скористалися Башар Асад і Віктор Янукович, а тепер над таким варіантом розмірковує рахбар Хаменеї.

Але, погодьтесь, це зовсім не ті гарантії, на які розраховують, коли вступають до "осі зла". Бо хочеться вічної безкарності, а доводиться терпіти, а потім взагалі летіти чи то на Москву, чи то до Ростова. Та молитися, що тебе не видадуть в обмін на дозвіл залишитись на базі ВМС чи якомусь летовищі.

Це добре розуміють автократи з країн Центральної Азії, а тому повільно, але впевнено позбуваються російських впливів і шукають нову силу, що б могла збалансувати вплив Китаю. І знаходять в особі США. А Росія у відповідь змушена лише спостерігати. І терпіти.

Але гіршим за втрату російської протекції, є залишитись з нею. Що стається тоді, вам розкажуть в Абхазії, Південній Осетії чи "Придністров'ї'". Або Білорусі, але там особлива ситуація, адже значно розумніший клієнт на додачу викачує з патрона ресурси й робить це зухвало та планомірно. До речі, як і чеченський побратим Лукашенка, на прізвище Кадиров. Той також добре присмоктався до Росії й робив би це й надалі, але стало підводити здоров'я.

Слабкість Росії стає все більше очевидною. Вона не може захистити своїх сателітів, а тепер вже не може захистити себе сама. Це доводять регулярні удари по російських об'єктах від ЗСУ.

Колись грізний Чорноморський флот Росії нині фактично знищений, як і третина стратегічної авіації та мінімум два підводних човни. Виявляється, що можна проводити великі військові операції на її території й окуповувати цілі райони, займатися точковими ліквідаціями генералів і топових чиновників, підривати ешелони та нищити "ядерну тріаду".

У відповідь Росія здатна лише тероризувати цивільних, натомість на полі бою втрачає тисячі щодня. Нині кількість втрат росіян в Україні давно перевалила за 1,2 мільйона осіб – ніякі Афганістан і Чечня навіть близько не стояли.

За траєкторією пізнього СРСР

На жаль, не всі розуміють, наскільки Росія – це колос на глиняних ніжках. Великою проблемою Заходу є критичний брак аналітики по Росії та її розуміння. Нині західний інтелектуальний мейнстрим чомусь ставить рівність між СРСР та Росією і сильно помиляється. Бо навіть СРСР був різним у різні періоди. Дмитро Корнієнко нагадав про різні періоди – коли СРСР був дійсно потужним, і коли дихав на ладан.

Дмитро Корнієнко: "СРСР довго домінував в гібридних війнах більш-менш успішно. Корейська війна, В'єтнамська, Куба, країни Африки та соцтабору. Це було в 1950 – 1960-ті роки. Але коли СРСР втрачав ресурси, а також економічну та політичну стабільність, тоді був Афганістан, була втрата Варшавського договору і, зрештою, розпад Радянського Союзу".

Дійсно, це колись Хрущов міг пригрозити "ядеркою" (за фактичного схвалення США), щоб Франція та Велика Британія негайно забиралися з Єгипту та віддали арабам "свій" Суецький канал. Або навіть самій Америці під час Карибської кризи. Нині ж Росія перебуває у тій стадії, коли треба вже "зливати" нових Гонекерів і Ярузельських, інакше на них чекатиме доля Чаушеску.

Дмитро Корнієнко: "Кремль зараз це – радянський Союз після провалу в Афганській війні в стагнуючій формі геополітичного впливу. Зони впливу, яка досталась Кремлю після розвитку СРСР, Росія через затяжну війну з Україною, через втрату ресурсів і проблеми, що накопичуються, поступово втрачає. Країни Балтії росіяни втратили, на більшу частину України Кремль втратив вплив через неуспішність військових амбіцій. Південний Кавказ повністю втрачений, домовленість між Вірменією й Азербайджаном нормалізує регіон.

Є останні заяви прем'єр-міністра Пашиняна щодо залізниці (яку контролюють росіяни – 24 Канал): "Якщо Москва не відновить повноцінне пропускне сполучення між Азербайджаном, Вірменією та Туреччиною, то яка взагалі ціль миротворчих посередників Кремля в регіоні?"

Кремль втрачає вплив на Центральну Азію, регіон поступово поглинає Китай, хоч Кремль там і має партнерські уряди…"

Від Росії нині відвертаються навіть диктатори. Попри очевидну причину – слабкість Москви, – це ще й, як не дивно, світоглядні аспекти.

Дмитро Корнієнко: "Авторитарним режимам вигідний Кремль, бо в них спільна ціннісна база, вони розуміють один одного і можуть надавати підтримку один одного. Але авторитарним режимам також не дуже подобається імовірність в будь-який момент агресії Кремля, попри те, що він зараз слабкий. І саме попри те, що він зараз слабкий, через війну в Україні, вони вбачають поступово пошук альтернативи в Китаї. Або США".

Дійсно, ніхто не хоче бути лузером і відповідати на класичне гоголівське питання "Ну що, синку, помогли тобі твої ляхи", яким нині, вочевидь, задається Мадуро. Тому диктатура диктатурою, а власне виживання важливіше. І яким би непередбачуваним не був Трамп і наполегливим Сі, автократи обирають їх, а не московського маніяка, який втрачає рештки могутності та репутації.

Потрібно розуміти, що нинішня Росія і близько не може порівнюватися по силі з Радянським Союзом.

  • По-перше, Москва вже не контролює Україну та інші колонії.
  • По-друге, економічне відставання від Заходу стало ще більшим.
  • По-третє, деградувала промисловість, й сучасна Росія більше не здатна на прорив в оборонці, а лише сподівається на Китай та старі запаси, що нині майже вичерпались.
  • І головне – Росії на відміну від СРСР не має чого запропонувати світу ідеологічно.

У "совка" хоча б був комунізм і до певного часу віра в цю утопію працювала, у Росії ж немає нічого, жодних переваг. До певного часу такою перевагою міг бути міф про "другу армію світу", але його було розвіяно на полі бою в Україні. Залишаються тільки гроші, але й вони закінчуються, а без них з таким "сумним обличчям" ти не будеш цікавий навіть Орбану.