У Львові прощаються з Борисом Возницьким. Велетом духу, ангелом-охоронцем музеїв та замків, надзвичайно ерудованою, привітною і світлою особистістю. Написати б, що за ним сумує вся Україна - та не вдасться. Адже з коментарів, які супроводжували вчорашню трагічну звістку на нашому сайті, можна зробити висновок: деякі українці є настільки темною масою, що дозволяють собі цинічно хіхікати, мовляв, "однім бандєровцем мєньше". Або й узагалі не знають, ким був Борис Григорович. Сором вам...
Та я, власне, не про це. Дуже доречно було б зазирнути в пику всіх отих владоможців, які нагородили Возницького званням Героя України, проте не подбали, аби науковець міг комфортно переїжджати у щоденних клопотах від замку й до замку. Чому непосидючий літній чоловік змушений був самотужки кермувати... "Жигулями"? Невже не знайшлося у численних міністерствах грошей на персонального водія або ж автівку кращого сервісу, де є банальна подушка безпеки? Зате на власні потреби - і мерси, і бодігарди, і водії...За які такі заслуги? Ви й волосини Возницького не варті! І це вам скаже будь-яка людина, що тверезо мислить.
Або візьмімо ще одного Героя України - дисидента Юрія Шухевича. Мені поталанило побувати в його оселі і записати відверте інтерв'ю. Так ось, умови, в яких мешкає практично сліпа людина, далекі від ідеальних. І це ще м'яко сказано - не хочу вдаватися в деталі. А Ольга Ільків? Сивочола 91-річна зв'язкова Романа Шухевича, яка два десятки років провела у таборах, доживає віку у скромній кімнатці гуртожитку. Тут у мене претензій до влади немає. Істинне ставлення ПР до вояків УПА відоме навіть без слів. Але де ж усі ті гучні патріотичні організації? Чому бодай трохи не полегшать тернисте життя борців за волю України? До речі, в такій ситуації не лише упівці, а й ветерани Червоної армії, яких зараз задобрюють цукерками і гречкою.
А тому напрошується висновок: справжні герої українцям не потрібні. Є попсовики, шоумени, футболісти-алкоголіки - вся шана їм. Неправильно це. Слова з пісні Сашка Положинського актуальні й досі.