Є низка прізвищ українських експосадовців, які повпливали на те, аби Україна втратила ядерну зброю після розпаду СРСР. Водночас велику роль у цій грі відіграла саме Росія, створивши хитру підставу для України.

У Москві розробили "план Арбатова", який передбачав передачу всієї ядерної зброї до рук Росії, показавши недієздатність інших республік. І найбільше це стосувалось саме України. Що цікаво, цей план продумали ще до розпаду СРСР.

В ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу ексміністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки Юрій Костенко розповів, як насправді відбувалось ядерне роззброєння та що ховалося за нібито добрими намірами Росії.

Зверніть увагу Росія озброює літаки ядерними ракетами: Світан припустив відповідь Києва у разі їх застосування

Дуже зачіпають слова про "національний престиж" країни з ядерною зброєю. З погляду американських ЗМІ це, мовляв, є надійною гарантією безпеки. У нас тут, на Банковій і на Грушевського, чудово розуміли значення ядерної зброї. Якщо розуміли, чому свого часу все-таки погодились на ядерне роззброєння? Що спрацювало?

Однозначно можу стверджувати, що на Банковій цього не розуміли. Не розуміли, що це не просто національний престиж, а це єдиний гарант нашої безпеки та територіальної цілісності. Не розуміли, тому що більшість із того, що стосувалося ядерного роззброєння України, продовжував генерувати Кремль.

Навіть ті рішення, які проходили через парламент, а це насамперед сама стратегія руху до без'ядерного статусу, який не обмежувався ні строками, ні можливостями співпраці у цій темі з усім світом.

Чомусь на Банковій на усі ці речі мало звертали увагу, а здебільшого керувалися тим, що генерував Кремль у царині ядерного роззброєння України.

У грудні 1992 року перший віцепрем'єр – один із трьох представників демократичної меншості в опозиції в уряді академік Ігор Рафаїлович Чухновський – написав президенту Кравчуку пропозиції від імені уряду щодо того, як доцільно проводити ядерне роззброєння України.

Він пропонував свого роду тендер на найкращий проєкт на рух України до без'ядерного статусу. З цими пропозиціями, зрозуміло, потрібно було насамперед звернутися до ядерних країн – усіх без винятку. Далі мав проводитися аналіз їхніх пропозицій, і тоді уряд разом із парламентом мав ухвалити остаточне рішення.

Це була абсолютно розумна пропозиція, яка відкривала Україні перспективу не просто знищити ядерну зброю чи передати її Росії, а залучити в цей процес увесь світ.

Власне, тема ядерного роззброєння України, тобто ліквідація третього ядерного потенціалу світу, була цікава усім. Не секрет, що саме ядерне роззброєння України зупинило процес ядеризації світу.

Напередодні 1995 року понад 20 країн світу мали свої ядерні програми. Вони були на різних стадіях, так, але всі займалися виробництвом чи підготовкою до виробництва ядерної зброї. І лише те, що Україна проголосила намір знищити свою ядерну зброю, третій ядерний потенціал світу, зупинив цю ядерну вакханалію в той час.

Тоді ж, коли відбувалася конференція у Римі щодо продовження договору про нерозповсюдження ядерної зброї, всі фахівці говорили, що немає голосів на це рішення. У той момент Україна не продемонструвала на весь світ, що вона готова знищити третій ядерний потенціал світу.

Це означало, що період військового протистояння між різними таборами – демократії та диктатури – завершився. Тобто до використання зброї – будь-якої, не тільки ядерної, до жахіть Другої світової війни – світ не буде повертатися. Але якраз деядеризація України, у тому вигляді якому вона відбулася, і привела сьогодні до ще жахливішої війни, яку ми всі разом переживаємо сьогодні.

Розмови про створення ядерної зброї звучать тепер від багатьох країн. Гадаю, про це тепер замислюються і ті країни, які раніше навіть про це думали.

Так, Японія, наприклад. Вона ніколи не говорила навіть про звичайну зброю, бо була демілітаризованою країною після Другої світової війни. Японія завжди бачила себе нейтральною і пацифістською державою. Тепер же там на політичному рівні розглядають питання створення власної ядерної зброї.

Інтерв'ю з Юрієм Костенком: дивіться відео

У наших попередніх розмовах ви згадували, що Сполучені Штати не були готові до розпаду Радянського Союзу. Відтак вони були дещо розгубленими і в питанні, що робити з ядерними потенціалами, які могли опинитися вже не в однієї, а щонайменше у чотирьох держав. Проте, наскільки я розумію, Сполучені Штати раніше за Москву зрозуміли, що Радянський Союз розпадається. То як все насправді відбувалось і яка роль плану Арбатова в цій історії?

Це такий цікавий парадокс, на який ви звернули увагу. Холодна війна – це доктрина, яку Вінстон Черчилль проголосив в Сполучених Штатах Америки у 1946 році. У так званій фултонській промові він окреслив рух світу не до протистояння, а до миру.

У цій доктрині Черчилля було чітко визначено, що оскільки Сполучені Штати Америки вже мали ядерну зброю, а Радянський Союз її активно розробляв, то у великій війні не може бути переможців. Це надзвичайно велика потуга, яка може знищити увесь світ. Отже, треба жити в мирі.

Водночас він запропонував протистояти Радянському Союзу у вигляді економічного змагання. Ну, а відтак і військово-технічного змагання. Саме ця доктрина лягла в основу політики США щодо Радянського Союзу.

США в усіх проявах намагалися витиснути із Радянського Союзу все те, що він собі міг дозволити в силу свого економічного розвитку. Спочатку це були перегони ядерних озброєнь. У кого більше? У кого більш руйнівна? Нічого не вийшло. Паритет зберігався. Потім перейшли в космос.

Тобто це були такі речі, що потребували величезних коштів, яких не мав Радянський Союз. Нагадаю, що перед розпадом Радянський Союз заборгував Заходу 60 мільярдів доларів. На той час це була колосальна сума для Радянського Союзу.

Тобто саме холодна війна і привела до розпаду Радянського Союзу. Бо ціна на нафту, яка впала до менш як 20 доларів, фактично зруйнувала економіку Радянського Союзу.

Це ж також не випадковість. Це були цілеспрямовані дії з боку США. Отже, виникає запитання: чому тоді не було розроблено стратегії щодо ядерного потенціалу СРСР і куди це все мало дітися?

У 1988 році, коли завершувалися переговори у Відні щодо скорочення ракет малої і середньої дальності, американські генерали поставили питання: "А що ви будете робити з цим колосальним масивом ядерних озброєнь, якщо раптом розпадеться СРСР?"

Зрештою у 1989 році цим питанням зайнявся інститут США і Канади – найбільший розвідувальний центр СРСР, який очолював академік Георгій Арбатов. Він був начебто в структурі Академії НУК, але це була структура КДБ СРСР. Там почали розробляти стратегію, що робити із ядерною зброєю СРСР, яка була розташована на території чотирьох республік.

Саме тому у Декларації про державний суверенітет, яку ухвалювали 1990 році, і з'явився запис щодо без'ядерного майбутнього України.

То це була вимога росіян?

Росія мала можливість впливу на позицію українського керівництва та депутатів, серед яких не мало бути чекістів. Про це багато пишуть усі ці роки. Не будемо нагадувати перелік тих, хто реально засвітився як агент ФСБ в українських коридорах влади. Це Росія проштовхнула (вимогу про без'ядерний статус України – 24 Канал) через Верховну Раду, використовуючи свої методи, якими вона користувалася весь час, зокрема і сьогодні. Це ж не секрет.

Щодо прізвищ: було б справді цікаво їх почути, бо ми завжди якось намагаємося це обтічно згадувати.

Я можу не обтічно, якщо ви дозволите.

Так, будь ласка.

Резидент номер один, який готував цю спецоперацію, – Медведчук. Він був і заступником голови Верховної Ради, і депутатом, і керівником адміністрації президента при Кучмі.

Табачник – меншого рангу, але те ж саме, ким і де він тільки не був.

Сівкович, який, до речі, очолював парламентську комісію, яка стверджувала, що взагалі отруєння Ющенка не було. Він, мовляв, просто чогось переїв. А ЦРУ нещодавно оприлюднила документи, термін секретності яких закінчився, де чітко сказано, що це була спецоперація Росії, яку виконував Сацюк.

Про це я особисто знав ще у квітні 2004 року. Про це мені говорив Віктор Ющенко, тоді ще кандидат у президенти, що є інформація, що його хочуть "прибрати".

Отже, далі: Деркач, голова наглядової ради НАК "Енергоатом", який сьогодні такі, перепрошую, "чудеса" творить із добудови Хмельницької АЕС на російських блоках…

Ось це дуже короткий перелік тих, хто був на топпосадах чи у виконавчій владі, чи у Верховній Раді того часу.

Цікаво Летюча смерть: що відомо про ракети Х-101, якими Росія атакувала Україну 26 травня

Повертаючись до ядерного роззброєння: отже, план Арбатова був представлений Сполученим Штатам і вони його підтримали?

Звичайно. Про це говорив сам Буш. Він сказав, що вже після проголошення Акту про незалежність передумовою до визнання незалежних республік має стати їхнє ядерне роззброєння. Але цікаво, що згідно з планом Арбатова Росії це було невигідно.

Річ у тім, що план Арбатова в кінцевому варіанті передбачав, що вся ядерна зброя має бути повернута на територію Росії під єдиний центр управління. Штати з цим дуже легко погодилися, тому що мали б справу з однією ядерною країною, до якої вони вже звикли, з СРСР. Яка різниця, що змінюється назва з СРСР на Росію?

Водночас план Арбатова передбачав складнішу процедуру деядеризації. Вони хотіли, щоб Росія не ставала єдиним відповідачем за все те, що СРСР мав виконувати як країна в частині пасивів Радянського Союзу. Це стосувалося боргу 60 мільярдів доларів, про який я вже згадував, і не тільки.

На той час між СРСР і західними європейськими країнами вже був підписаний договір про скорочення звичайних озброєнь на європейському континенті. За цим договором величезну кількість звичайних озброєнь Радянський Союз мав скоротити. Коли він розпався, то саме за пропозицією Арбатова активи залишалися за Росією, разом із ядерною зброєю, а от пасиви потрібно було ділити відповідно до ВВП, з якого складався ВВП Радянського Союзу.

От Україні припало скорочення звичайних озброєнь на своїй території на 17,6%. У нас було ударне групування звичайних озброєнь. Це 6,5 тисячі танків, 7 тисяч БТРів, тисячі бортів ударної авіації. Це все потрапило під ніж договору про скорочення звичайних озброєнь.

Що зробила Росія? Росія перевела свої арсенали за Урал. Це вже не Європа, це – Азія. А от щодо європейської частини, то там скорочували звичайні озброєння: найбільше в Україні та Білорусі. А в Росії практично нічого не скорочували.

Тому план Арбатова розроблявся дуже фахово. І його метою було не просто забрати лише ядерну зброю. Метою його було набагато більше: перекласти весь тягар проблем на плечі республік і показати їхню недієздатність.

Насамперед це стосувалося України, бо великий тягар витрат, яких вона зазнала, скорочуючи ядерні арсенали, звичайні озброєння, зменшуючи кількість військ (а в нас було 780 тисяч в Збройних Силах України), вона перекладала на український бюджет. А український бюджет з року в рік ставав все меншим і меншим. Тому це була багатоешелонована програма знищення навіть потягу українців до своєї державності, до незалежності.

Ви сказали, що ядерна зброя мала повернутися до Росії. Чому саме так? Хіба ядерну зброю виробляли тільки там?

Ядерну зброю, якщо говорити про ядерну програму СРСР, здебільшого розробляли в Україні та Росії. Саме у нас були поклади урану в Жовтих Водах, де починалася розробка, а процес збагачення вже відбувався на території Росії.

До розробки технологій, збагачення і виробництва плутонію та самих ядерних боєголовок активно долучалася наукова спільнота України. Зокрема, Харківський фізтех, Академія наук України, військовий інститут "Хартрон", який повністю розробив усі системи управління стратегічними носіями. До сьогодні Росія експлуатує ці системи українського інтелектуального здобутку і фактичного виробництва.

Тому можна впевнено говорити, що Україна була одним із основних складників виробництва ядерної зброї в СРСР. Чого не було на нашій території, так це остаточного виробництва ядерних боєзарядів. Усі ці виробництва були розташовані на російській території.

Я був на одному із таких виробництв – "Свердловськ-45" під полярним колом на Уралі, де начебто знищувалася українська тактична ядерна зброя. Якраз там мені дуже багато допомогли українці. На цьому виробництві частка українців становила 68%. Тобто фактично весь інженерно-технічний інтелект там – це українці.

Вони передали дуже багато тієї інформації, яка дуже була потрібна для того, щоб ми могли безпечно зберігати ядерні боєголовки і поступово їх трансформувати у паливо для українських АЕС.

Щобільше, до цього процесу у 1992 році долучився General Atomics, який запропонував технології перероблення високозбагаченого урану і пропозиції щодо зберігання плутонію, які ми могли б використовувати як свій актив і отримувати під цей актив величезні кредитні ресурси для проведення українських реформ і наповнення бюджету коштами. Тож усе було на нашому столі, усе було доступно.

Довідка. General Atomics – американська компанія, заснована в 1955 році, що спеціалізується на розробленні, виробництві та інтеграції аерокосмічної техніки, ядерних реакторів, радіоактивних матеріалів та оборонних систем.

Варто сказати, що у США Джордж Буш був досить категоричним щодо вимог до України позбутися ядерної зброї. Але щойно Україна почала генерувати власну стратегію, США одразу перейшли на нашу сторону і запропонували цілий комплекс співпраці.

Вона не потребувала кінцевих строків ядерного роззброєння, не потребувала фінансування з українського бюджету для програми деядеризації. Загалом США не вимагали з боку України нічого, окрім того, що ми будемо рухатися поступово до знищення (а не передання Росії) ядерної зброї.

Саме це найбільшою мірою налякало Кремль, коли він побачив, що формується новий альянс Україна – США. Остаточно він був сформований у 1993 році влітку. І тоді ж Росія зробила оцей "кадровий кульбіт", коли мене, першого керівника урядової делегації, замінили на віцепрем'єра Шмарова, який порахував угоду про передачу всіх ядерних боєголовок, не маючи рішення парламенту Росії.

Коли росіяни показали Штатам, як можна співпрацювати з Україною в таких серйозних питаннях, Штати знову змінили свою позицію щодо співпраці з Україною в темі ядерного роззброєння. Ось так працювала Росія. Я думаю, вона так і сьогодні працює, якщо говорити про кадрові перестановки, які постійно супроводжували українську політику.

Чи розуміли Сполучені Штати, що після ядерного роззброєння вони залишають Україну у сфері ексклюзивних російських інтересів і в такий спосіб великою мірою створюють підвалини для майбутнього конфлікту?

Я думаю, що розуміли. З тих публікацій, які на той час публікували у різних західних ЗМІ, чітко проглядається оця грань. Наприклад, американські медіа писали у січні 1993 року про те, що без'ядерна Україна, яка стане членом НАТО, суттєво посилить демократію у Європі і дасть перспективу розвитку самій Україні. І такого плану публікацій на той час було дуже багато.

Здається, в Army Times писали про те, що якщо Україні допомогти у цій темі, а тим паче примусити їй передати Росії ядерний потенціал, то це лише посилить імперські амбіції Росії. Це означатиме, що в жодному разі розпаду Радянського Союзу не буде, і це потягне за собою наслідки.

Власне кажучи, якраз це відбулося, що ми сьогодні і бачимо. Тобто на Заході йшли дискусії як щодо без'ядерної України як члена ЄС і НАТО, так і щодо загроз, які обумовлені передачею Росії ядерного арсеналу.

Але ситуація щодо Сполучених Штатів Америки де-факто виглядала так. Щойно вони побачили, що Україна рухається за російським сценарієм ядерного роззброєння і що всі ядерні боєголовки опиняються на території Росії – а Штати хотіли разом з нами контролювати процес їх переробки на мирний атом, – то їхня позиція змінилася, це правда.

Останній ешелон з українськими ядерними боєголовками було відправлено на територію Росії 1 червня 1996 року. Це було всупереч навіть Будапештському меморандуму, який давав 7 років на вивезення всіх боєголовок з території України на територію Росії, а відбулося це за 2,5 року.

З цього моменту Штати повністю розвернулися від України, і вона справді залишилася у сфері геополітичних інтересів Росії. Тобто США реагували на ситуацію адекватно до моменту, з якого українська влада все більше втягувалася в російські сценарії деядеризації України.

Тож я розумію, що Сполучені Штати виходили виключно зі своїх безпекових інтересів. Щойно вони відчули, що Україна нестиме загрози, Україна стала нецікава Штатам?

Так. Але погляньмо на ситуацію загалом по світу, не тільки по Штатах. Зрештою, яка країна світу не ставить за пріоритет власну національну безпеку, територіальну цілісність і все інше?

Інша річ, що Сполучені Штати Америки – це ж глобальний гравець. Фактично після розпаду Радянського Союзу вони стали лідером і економічним, і військовим.

Та біполярна модель змагання між СРСР і США, яка базувалася на основі ядерного паритету, була повністю знищена. Одноосібно володарем світу із найбільшою ядерною потугою стали США.

Але питання в тому, а чи хотіли Штати не тільки користуватися благами своєї позиції геополітичної, але і на себе брати відповідальність за мир у світі? Тому що біполярна модель СРСР – США все-таки дозволяла тримати мир після Другої світової війни. А що відбулося, коли США стали монополістом на геополітичній арені? Почалися війни, які завершилися сьогоденням.

Тому Трамп, який сьогодні, за різними оцінками, робить абсолютно хаотичну ситуацію у світі як і щодо економіки, так і щодо безпекових інституцій мотивується тільки тим, що вигідно Америці. І саме позиція, що своя сорочка ближча до тіла, призведе до загалом змінної геополітичної ситуації у світі.

Вийдуть, як на мене, найбільш спроможні у змаганні зі США. Це Китай зі своєю потугою, а Росія поступово згасатиме, якщо вона не розпадеться раніше свого економічного і ядерного згасання.

Хочеться, звісно, щоб Україна не настільки сильно потрапила під вплив Росії, щоб не довелося згасати разом із нею.

Я тут не погоджуюся, перепрошую. Я маю інше бачення, і якраз в цій ситуації я вбачаю оту перспективу, яку ми не могли реалізувати всі попередні роки через неукраїнську владу, я б її так назвав. Хоча шанси були, навіть у ядерній темі.

Так от тепер Україна вже нарешті стала не об'єктом, як раніше, а суб'єктом. Суб'єктом з ключовою позицією, яку побачив і Європейський Союз, й інші. Тобто ми війною з Росією продемонстрували всьому світу, що навіть ядерна країна з колосальною кількістю іншого озброєння вже три роки свою "спецоперацію" не те що завершити не може, а фактично розпочати.

Попри територіальні втрати та все інше, Україна якраз сьогодні може зайняти достойне місце у сучасній системі безпеки, яка почала формуватися Європейським Союзом. І, що дуже важливо, поза США. Це відкриває Україні колосальні перспективи як щодо звичайних озброєнь, так і щодо ядерної парасолі над Європою.

Я уточнював, чи Сполучені Штати відвернулися від України одразу, як тільки відчули, що Україна несе загрози. Тож чи можу я зараз припустити, що підписаний США документ уже тоді сприймався як такий, що не має бодай якогось юридичного смислу або як надзвичайно слабкий, який не доведеться виконувати?

Ви маєте на увазі Будапештський меморандум?

Зокрема, документів ж було кілька.

Головним все ж був Будапештський меморандум, а всі інші пропозиції США не мали юридичного підґрунтя. Тобто, наприклад, не було підписано угоди з General Atomics щодо перероблення боєголовок чи урану з боєголовок. Не було підписано угоди з Westinghouse щодо виробництва ТВЕЛів для українських АЕС у Жовтих Водах. Підписали лише протоколи намірів.

Довідка. Westinghouse Electric – японо-американська електротехнічна і ядерноенергетична компанія, найбільш комплексний постачальник послуг повного ядерного циклу.

Отже, якщо говорити про юридичну сторону, то ми мали тільки один документ – угоду, яка проходила процедуру ратифікації. Це був Будапештський меморандум, де стоїть підпис президента США. Усе інше – ні.

Все інше підписували з Росією. Саме з Росією було укладено на міждержавному рівні десятки різних угод, починаючи від визнання Росією території в межах кордонів 1991 року і закінчуючи поділом Чорноморського флоту.

Усі ці угоди справді не працюють, всі вони знищені і тільки підтверджують одне: підпис російського керівництва на будь-якому міжнародному документі не варте ціни паперу, на якому цей підпис стоїть.

Я мав на увазі дещо інше. Коли Сполучені Штати та Британія підписували Будапештський меморандум, на що вони справді були готові?

У той час вони були переконані, що Росія Єльцина просуватиметься демократичним шляхом; що Росію всього лише потрібно демократизувати, зокрема надаючи їй місце у системі НАТО. Це найбільша помилка Заходу.

Мало людей знають, але у січні 1994 року у Брюсселі був саміт НАТО, на якому Клінтон із Єльциним підписали угоду "Партнерство задля миру". У цій угоді було передбачено місце Росії у керівному органі НАТО з правом вето на всі рішення Альянсу, які стосувалися безпеки Росії. Лиш уявіть собі!

З власного досвіду скажу – я ж мав величезні контакти з різними країнами Заходу, – на рівні політики всі говорили: "Ваш Кравчук – це партократ, а от Єльцин – демократ, бо він проти Горбачова, на танк виліз і сказав, що Росія буде демократична". Навіть те, що Єльцин розгромив парламент у 1994 році, не вплинуло на зміну цієї позиції.

Можливо, ви маєте рацію в тому, що багато речей політики озвучують так, як це хочуть почути інші, а не так, як це відбуватиметься насправді.

Пізніше, коли вже Путіна призначили президентом, згадайте Другу чеченську війну. Вона приблизно виглядала так, як оці жахливі картинки з сьогоденних українських реалій. Тотальне знищення Грозного під нуль, як Бахмут. Але на це заплющував очі Захід, бо він вже тоді, мабуть, був настільки пов'язаний бізнесовими інтересами з Росією, що його менше цікавила геополітика.

Вони готові були не заважати Росії формувати свої регіональні впливи з сусідами, колишніми республіками СРСР. Головне – не чіпати оцей баланс чи паритет, який сформувався після завершення Другої світової війни, коли з'явилися інституції типу ООН, МАГАТЕ тощо. В реальному житті всі бачили, що щось відбувається не те: і Придністров'я повстало, і в Грузії війна тощо.

Коли Путін ультимативно заявив на саміті НАТО, що України взагалі немає і вона в жодному разі не має бути членом НАТО, бо інакше Росія фізично знищить цю державність, всі послухали, подивилися, розійшлися і продовжили політику "business as usual".

Я багато приділяю цьому уваги, оскільки, на моє глибоке переконання, в момент ядерного роззброєння України, якою б абсурдною не була ситуація, всередині України був певний дух перемовин. Тобто чи вбачали західні партнери, чи вбачали Китай і Франція, які також надавали свої гарантії, що Україна має зберегтись як держава і жодні процеси їй не загрожують і не мають загрожувати?

Тоді я по-іншому відповім на питання. Не лише в темі ядерного роззброєння США хотіли ефективної співпраці з Україною. Їх багато цікавило те, що має Україна. Зокрема і ресурсна база, яку нині активно обговорюють у контексті угоди про рідкісноземи.

Перше, із чим США хотіли зайти в Україну, є виробництво титанового прокату (готового металу – 24 Канал), бо 80% титану вони отримують з Росії. А поклади у Росії титанових руд мінімальні. Більшу частину сировини вона отримує з України.

Тож Штати пропонували зайти сюди зі спільним виробництвом, видобутком, переробленням, а готовий прокат вони готові були купувати в Україні. Тим паче що в нас у Запоріжжі був Титаномагнієвий комбінат. Але українська влада вдала, що вона пустила цей стратегічний об'єкт під приватизацію. Його купили росіяни, зупинили, розграбували і перетворили у ніщо.

Другий актив, з яким хотіли Штати зайти, – це виробництво ядерного палива, про що ми вже говорили, а також газотранспортна інфраструктура. Їх цікавило це, про що навіть зараз Трамп згадує в контексті постачання газу і нафти з території України в Європу.

Пропонувалося зробити консорціум у складі США, Європи, України та Росії. Тоді б не було в Україні олігархократії, яка з'явилась через газову трубу. Тоді б Україна рухалася демократичним шляхом.

Останньою пропозицією був видобуток сланцевого газу. Поклади в Україні прекрасні. Технології в США найкращі у світі. І такого роду проєкт дав би Україні можливість відмовитися від російського газу, ба більше, постачати цей газ європейцям. Тим паче інфраструктура газова є на нашій території.

Цей проєкт, розроблення Юзівського родовища, завалили через використання політичних сил, зокрема в Харківській і Донецькій області.