Чому так? Бо український бестселер у нас народжується не за правилами ринку, а на перетині авторитету автора та… випадковості. Професія "письменник" недооцінена й економічно слабко підтримана: якщо на Заході автор може заробляти сотні тисяч доларів, то в нас добре, якщо це сотні тисяч гривень. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Чому в Україні не діють санкції проти російських видавництв: пояснення РНБО
Після 2022 року: мода на українське – наш шанс
Ми живемо у час, коли жахлива війна парадоксально принесла щось позитивне – моду на все українське. Українські автори можуть, мають і навіть повинні бути модними.
Попит зріс, рукописів стало набагато більше – ми отримуємо їх щодня. Але разом із цим з'явилася інша реальність: багато текстів – це чесна самотерапія, яка важлива для авторів, але не завжди для широкої аудиторії. Як і завжди з талановитими людьми, нам доводиться шукати одиниці серед сотень тих, хто вважають себе письменниками лише тому, що вміють складати слова в речення.
Хто формує ландшафт української літератури?
У нас є сильні й перевірені часом імена: Ірена Карпа, Оксана Забужко, Юрій Андрухович і Павло Дерев'янко. Його роман "Аркан вовків" – приклад книги, яку хочеться бачити на світових полицях (і так, я щиро шкодую, що ми не видали її).
Є і нова хвиля: зокрема, Женя Кузнєцова – сучасна, точна, з голосом, який легко впізнати. Це ті автори, з якими український бестселер може перестати бути випадковістю.
Чого бракує, аби "мода" стала системою?
Письменницькі школи. Письменство – це ремесло і драматургія, структура, темп, робота з редактором, розуміння ринку.
Книжкові продюсери. Нам потрібні люди, які професійно просувають авторів: будують медіастратегії, організовують тури, домовляються з телебаченням, ЗМІ та блогерами. Це дорого, і без системної підтримки рідко окупається.
Інфраструктура популяризації. Освітні програми в школах і вишах, регулярна увага преси, прозорі грантові інструменти та перекладні фонди.
Публічна й державна підтримка. Роками нашу культуру знецінювали й підмінювали. Тепер підтримка українського автора – це не лише про продажі, це про відбудову ідентичності.
Що маємо зробити ми, видавці, вже зараз?
Ми маємо використати власні ресурси – редакторів, продюсерські навички, відчуття ринку, – щоб відсіяти шум і знайти перлини. Це означає інвестувати в розвиток авторів, давати їм сильну редактуру, будувати довгі кампанії, вести їх містами, робити події, створювати інфоприводи. Так формується не разовий хіт, а український бестселер як тренд, що тримається роками.
І так, це важко й не завжди швидко окупається. Але якщо ми цього не зробимо сьогодні, завтра ці історії залишаться ненаписаними – або, що ще гірше, не прочитаними.
Навіщо все це?
Українська книжка – це частина нашої оборони й майбутньої спадщини. Якщо ми хочемо мати авторів, яких цитують, перекладають і екранізують, – нам потрібна система: освіта, продюсери, інфраструктура і спільна воля.
Заклик простий: держава – створіть умови; бізнес – станьте партнерами; читачі – обирайте українських авторів. А ми, видавці, беремо на себе найважче: шукати ті самі одиниці серед сотень і доводити їхні тексти до рівня, який формуватиме український літературний ландшафт на роки вперед.