Як Україну сприймають у Центральній Азії і чому співпраця – ускладнена

У межах проєкту "Європа та Центральна Азія: діалог без кордонів" у лютому – березні 2026 року ми провели серію з п'яти експертних досліджень у всіх країнах регіону – Казахстані, Узбекистані, Киргизькій Республіці, Таджикистані та Туркменістані. Участь у них взяли 83 респонденти – представники бізнесу, аналітичних центрів, академічного середовища та експертних спільнот. Це дозволяє говорити не про окремі думки, а про узагальнене бачення регіону. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Цікаво Світ зі слабким Трампом – яким він буде?

Як Центральна Азія ставиться до України?

Якщо звести ці оцінки в одну картину, вона виявляється доволі прагматичною і водночас невтішною для України. Потенціал співпраці визнається майже одностайно, але його реалізація оцінюється як обмежена. У більшості випадків експерти говорять про середній або навіть нижчий за можливий рівень взаємодії, що фактично означає одне: Україна в регіоні присутня, але не закріплена. 

Її знають, з нею готові працювати, але її не сприймають як стабільного і системного партнера. І це ключова проблема, яка визначає всі інші.

Важливо при цьому, що Україну не відштовхують і не сприймають негативно. Навпаки, у більшості оцінок домінує стримано позитивне ставлення. Але характер цього сприйняття має чітко прикладний вимір. Україна цікава не як політичний чи геополітичний гравець, а як країна, здатна давати конкретний економічний результат. 

Йдеться насамперед про інженерні рішення, агропромисловий сектор, цифрові технології, виробничу кооперацію та, що особливо важливо, про можливість доступу до європейських ринків. Фактично Україна сприймається як інструмент інтеграції, а не як центр впливу, і це визначає рамки її потенційної ролі.

Разом із тим, ця роль не може бути реалізована без вирішення базової проблеми, яка повторюється у всіх дослідженнях незалежно від країни – логістики. Саме логістичний фактор експерти найчастіше називають головним обмеженням розвитку співпраці. Мовиться не лише про відстань, а про комплексну сукупність бар'єрів: 

• високу вартість перевезень,
• нестабільність маршрутів,
• складність мультимодальної логістики,
• залежність від транзитних держав,
• бюрократичні процедури. 

У результаті навіть ті проєкти, які виглядають економічно доцільними, часто залишаються нереалізованими, оскільки їхня логістична складова робить їх занадто складними або дорогими.

У цьому контексті формування альтернативних транспортних маршрутів сприймається в регіоні не як додаткова можливість, а як стратегічна необхідність. Переважна більшість експертів прямо вказує на потребу диверсифікації логістики та створення нових коридорів, які з'єднуватимуть Центральну Азію з європейським напрямком. 

Саме тут Україна має шанс перейти від периферійної ролі до більш системної, оскільки її географічне положення дозволяє інтегруватися у ці процеси через Чорноморський та Кавказький напрямки. Водночас очікування регіону залишаються стриманими: більшість експертів оцінює такі проєкти як середньострокові, не розраховуючи на швидкий ефект. 

Читайте також Путін втратив свій останній бастіон всередині ЄС

Це означає, що довіра до України як логістичного партнера буде формуватися поступово, через практичні кроки, а не декларації.

Якої співпраці з Україною прагнуть країни Центральної Азії?

Окремо варто звернути увагу на те, як у регіоні сприймається можливість участі в процесах відновлення України. У цілому оцінки є позитивними, але без надмірного оптимізму. У низці країн більшість експертів допускає або підтримує таку участь, однак вона розглядається виключно через призму економічної доцільності. 

Бізнес Центральної Азії готовий працювати в Україні лише за умови наявності чітких правил гри, гарантій безпеки та доступу до міжнародного фінансування. Без цих факторів інтерес залишається на рівні потенціалу, але не переходить у практичну площину.

На цьому фоні ще більш показовим є стан гуманітарного та освітнього виміру співпраці. У більшості країн він оцінюється як слабко розвинений, хоча попит на нього є досить високим. Експерти підтримують розширення освітніх програм, обмінів, спрощення трудової мобільності та визнання дипломів, однак визнають, що ця сфера залишається недостатньо інституціоналізованою. 

Це створює парадоксальну ситуацію: один із найпростіших інструментів посилення присутності України фактично недовикористовується.

Якщо ж перейти до довгострокової перспективи, оцінки експертів виглядають доволі реалістично. Україну не розглядають як майбутній центр політичного впливу в Центральній Азії, але бачать її як важливий елемент економічної та логістичної системи регіону. 

Мовиться про роль, яка поєднує функцію транзитного мосту до Європи, постачальника технологій і прикладних рішень, а також партнера у виробничих ланцюгах. Саме така модель сприймається як найбільш досяжна і водночас найбільш корисна для обох сторін.

У підсумку ключовий висновок виглядає досить простим, але принциповим. Центральна Азія не очікує від України гучної політичної присутності чи геополітичних амбіцій. Вона очікує послідовної економічної ролі, яка підтверджується конкретними діями. 

Питання полягає не в тому, чи є в України потенціал у регіоні – він очевидний. Питання в тому, чи зможе вона перетворити цей потенціал на системну присутність. І саме від цього залежить, чи буде Україна через 10 років сприйматися як один із партнерів, чи як елемент інфраструктури, без якого регіон вже не працює.