Бойові підрозділи є винятковим явищем для іноземних спецслужб. Втім в Україні спецпідрозділи ГУР, зокрема "Шаманбат", виконують безпрецедентні операції на полі бою, які дивують не лише ворога, а й увесь світ. Так, на початку повномасштабного вторгнення зухвалі дії українських розвідників допомогли зламати ситуацію, давши зрозуміти росіянам, що про жодні швидкі та легкі результати їм не варто навіть мріяти.
"Шаман" – командир спецпідрозділу ГУР "Шаманбат" в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу поділився власними роздумами про те, як українським військовим вдалося довести, що Росія не є нездоланним ворогом, і чому це зрештою змінило хід боїв.
Більше про те, як трансформувалася війна з 2022 року, чого Україна може навчити увесь світ, та як не просто перемогти ворога, але й захистити себе у майбутньому – читайте далі у матеріалі.
Цікаво також "Ми знайдемо і ліквідуємо росіян": інтерв'ю бійця "Артану" про унікальні спецоперації ГУР
Якою є головна зміна боїв з 2022 року?
Як за час великої війни змінилися специфіка і навантаження українських розвідників?
Глибоке питання, його так одразу не поясниш. На цю тему, мабуть, можна колись написати дисертацію. Якщо кількома словами, то, думаю, найважливіший аспект повномасштабного вторгнення – це саме швидкий розвиток технологій і просто неймовірна адаптація до цього розвитку.
Адаптація відбувається на всіх рівнях, і Збройні Сили просто семимильними кроками пристосовуються до всіх змін.
Буквально нещодавно ми говорили про новий термін, який, мабуть, уже можна вводити в підручники, – "прозоре поле бою" (з англ. Transparent Battleground, – 24 Канал). Саме "прозорість поля бою" – це найбільша відмінність сучасних бойових дій від тих, які велися з 2014 року.
Якщо брати закордонний досвід наших колег, то ще з 2001 року, а можливо й раніше, вони вже стежили за ситуацією на полі бою онлайн. Ми почали робити це приблизно у 2022 році. Але в цьому, мабуть, і є цікава особливість.
Нам знадобилося 20 років, щоб узагалі прийняти якусь концепцію бойових дій, і буквально 4 роки, щоб її перегнати, тобто стати передовиками цього досвіду. Це і є найбільша відмінність.
Я присвятив розвідці досить значну частину свого життя. Мабуть, більш ніж третину життя я провів у розвідці, і пам'ятаю ті часи, коли можна було перебувати в безпосередній близькості до противника й почуватися у відносній безпеці.
Зараз саме поняття "відносної безпеки" вже майже відійшло. Тому що навіть за 30 кілометрів від противника ти не можеш почуватися в безпеці. І це найбільша відмінність нинішніх бойових дій. Навіть якщо не брати до уваги швидкість, яка зросла в рази, саме прозорість поля бою стала найбільшою зміною.
Повне інтерв'ю з командиром спецпідрозділу ГУР "Шаманом": дивіться відео
Які операції на початку великої війни змінили все?
Ви брали участь у низці легендарних операцій на початку повномасштабного вторгнення, зокрема в боях у Гостомелі, заході на територію противника на Бєлгородщині, боях на Харківщині, звільненні острова Зміїний. Мабуть, є ще низка подібних операцій, про які поки говорити не можемо. Але загалом, чим зараз змінилася специфіка таких боїв і таких значних операцій?
Є популярний мем, що ми вже настільки розбещені повсюдним хаосом, що когось чимось здивувати вже не так просто.
Специфіка тих операцій була в тому, що вони робилися вперше. Мені довелося багато чого робити вперше в сучасній військовій історії України. Проводити десантування, не заходити, а саме залітати на територію Бєлгородщини. Хоча заходи теж були.
Коли спеціальні підрозділи проводять розвідку в тилу противника – це класика застосування. А от залітати на вертольоті – це вже щось нове. Це ближче до асиметричних методів ведення війни.
Це також одна з характеристик сучасного поля бою, тому що в боротьбі з більшими силами противника нам волею-неволею доводиться звертатися до асиметричних кроків. Зараз, мабуть, тільки дурень не розуміє, що воювати за принципом "велика радянська армія переможе маленьку радянську армію", тобто якщо ми будемо воювати сила на силу, неможливо.
На жаль, на фронті досі є такі речі, коли вся надія тільки на бійця з автоматом. Це хибна тактика. На мою думку, це одна з проблем. Наше головне завдання зараз – створити умови для того, щоб боєць умовно вже поставив крапку в протистоянні.
Тобто на той період усі операції, які ви згадали, можна було назвати нетрадиційними, асиметричними методами. Коли удари завдають в найнесподіваніших місцях, коли противник не очікує та отримує найболючіші для себе удари від наших дій. Оце і була новизна – необхідна умова на той період: це давало нам час і певну перевагу, хоч і відносну.
Чи змінилася реакція на подібні операції у росіян? Раніше вони точно такого не очікували, а зараз готуються краще?
Тут треба розуміти, що в цю гру можна грати вдвох. Ти не можеш постійно завдавати ударів, не можеш постійно бути тим, хто ображає слабшого, і очікувати, що так буде завжди.
У якийсь момент той, кого ти ображаєш... Як написано у Біблії: "Бійся сліз ображеної тобою людини, тому що вона буде молити Господа про допомогу, і Бог їй допоможе". Приблизно така ситуація і тут.
Ми праві на 100% в усіх аспектах – і моральному, і політичному. Куди не глянь, скрізь ми будемо праві. Ми нікого не зачіпали, ми обороняємося. Росіяни застосовують до нас неадекватну агресію, неадекватну злість. Ми не просто маємо право відповідати рівнозначно, ми маємо право взагалі знищити їх у всіх аспектах. Чому нам цим не скористатися?
Просто нам треба було навчитися, трохи зміцніти, і ми це зробили. Операції, про які ми з вами говорили на початку, дали поштовх українському суспільству прийти до тями й зрозуміти, що ворога можна бити.
Заходи на територію Росії показали насамперед українському суспільству, що це не хтось великий і могутній. Це хтось, кого можна бити, в нього тече кров, то чому її не пускати постійно? Так, ми можемо це робити.
Якраз така реакція і була в росіян. Вони побачили, що в них тече кров, що хтось завдав їм цього удару. Вперше за дуже великий проміжок часу, мабуть, уперше з часів Другої світової війни українські солдати були на території Росії. Ніколи до цього ніхто не робив для них таких речей.
Наша атака на Бєлгородщину, маю на увазі квітень 2022 року, і всі подальші заходи, які відбувалися на територію Росії, це просто чергові удари з нашого боку. Їхня основна мета – показати, що ворога можна бити.
Такі заходи, які, як я вже казав, належать до асиметричних дій. Вони дуже відчутні, бо їх ніхто не очікує. Знову ж, ми люди, які обороняються, у нас немає вибору.
Насправді це дуже страшно, але це звільняє нас від мук совісті. У нас немає вибору, ми мусимо боротися. Здатися ми не можемо.
Ми бачили, що буває, коли росіяни заходять на територію. Ми бачили Ізюм, бачили інші окуповані території. Ми постійно бачимо, що відбувається з місцевими на тих територіях, які вони захоплюють: вбивства, зґвалтування, викрадення.
Є розуміння: якщо ми зараз здамося, то точно буде гірше. Зупинити спротив України означає крах цивілізації – щонайменше європейської. А зупинити агресію Росії означає перехід на новий рівень цивілізації. Ми бачимо чітку кореляцію між деградацією і розвитком.
Чи варто залишати бойові підрозділи ГУР?
Здається, що бойові підрозділи, які ще й беруть участь у такій повномасштабній боротьбі, це дещо унікальне явище для світових спецслужб.
Це не зовсім типове явище для будь-яких спецслужб, але маємо те, що маємо.
Як ви оцінюєте роботу бойових підрозділів ГУР та чи варто нашій державі розвивати цю компоненту далі?
Це питання, над яким працює велика кількість спеціалістів. Мені як одному із суб'єктивних елементів цієї системи складно претендувати на істину в останній інстанції.
Але ці підрозділи точно були потрібні на момент їхнього створення, тому що Збройним Силам України був потрібен час. Ми, як сили швидкого реагування, як ті, хто зумів мобілізуватися в найкоротший проміжок часу, свій шматок роботи зробили досить непогано.
Станом на зараз своїх спроможностей уже набули ті сили, які можуть виконувати схожі до нас функції. Разом з тим підрозділи, які зарекомендували себе в Головному управлінні розвідки, уже стали частиною системи, частиною сім'ї. Вони набули знань і навичок, які є необхідними.
Це складний період адаптації до змін, який потрібно пройти й Головному управлінню розвідки. Така сама ситуація і в Службі безпеки, і в Національній гвардії. Усюди збільшилася кількість особового складу.
Тому я думаю, що до завершення мобілізаційних заходів, до якоїсь чіткої зупинки, будь-які зміни точно будуть не на користь. Після цього в нас буде унікальна можливість вибрати кращих і залишити їх як основу. Дати можливість піти тим, хто цього захоче, а серед тих, хто захоче залишитися, вибрати справді тих, хто сформує майбутню основу.
Про ставлення до українських фахівців на Близькому Сході
Не лише Україна відчула на собі вдосконалення технологій на війні. Загострилась ситуація і на Близькому Сході. Як ви оцінюєте передачу українського досвіду за кордон і, зокрема, роботу наших фахівців на Близькому Сході?
Українські спеціалісти завжди були присутні скрізь по світу, де вони були потрібні. Нічого нового в тому, що українці поїхали зараз на Близький Схід, не відбулося. Просто тепер це стало масштабніше, за ініціативи президента. І це дає нашому президенту певну перевагу на міжнародній арені. У цьому і є найбільший плюс українських спеціалістів там.
Українські спеціалісти на те й спеціалісти, щоб приїхати й робити свою роботу. Від середовища, в якому вони працюють, для них нічого не змінюється. На мою думку, Збройні Сили України довели свою спроможність і в небі, і на землі, і на морі та, по суті, скрізь. Тому питання застосування фахівців є радше політичним, ніж військовим.
До того ж зараз іде тотальне протистояння злу, боротьба добра зі злом. Ми на боці добра і боремося зі злом. Іран дав Росії таку технологію як "Шахед". Ця технологія принесла страшні руйнування і вбивства невинних людей на території України. Тобто вони принесли зло – абсолютно незаслужено.
Ми не чіпали Іран так само, як і Росію. Якщо з Росією був конфлікт із 2014 року, то Іран ніхто не чіпав, ніхто з Іраном у конфлікт не вступав. Вони взагалі безпідставно першими в це полізли.
Я за те, щоб зло було покаране. Вони першими почали. Я радий, що є змога відповідати, це треба нарощувати. Я за те, щоб завдавати туди ударів, тому що не можна безкарно бити українців.
Коли світ зрозуміє, що за кожного вбитого українця будуть гинути 10 іранців, росіян чи північних корейців, які теж сюди прийшли, тоді все стане на свої місця. До них ще теж треба дістатися. Така моя думка.
Це крута ініціатива. Треба додати ще ударний компонент і приєднатися до світового добра, яке буде принижувати світове зло.
Міжнародна архітектура безпеки дещо зруйнована на тлі того, що робить Росія. Старі правила, які діяли після Другої світової, здається, вже не надто актуальні. Яке місце має зайняти Україна в цьому новому світі?
Відповім на ваше питання з концепції мрії. Є певні негативні процеси, які відбуваються у нашій країні. Усі їх знають та бачать кожного дня по телевізору.
Але в моїх мріях Україна – не та країна, яка очолює світовий порядок. Не та країна, яка на першому місці у світі. Це країна, яка визначає того, хто буде на першому місці. Але це в моїх мріях.
Не буду об'єктивним у відповіді. На цьому етапі я занадто емпатично ставлюся до того, що відбувається в країні. Я мав би зберігати холоднокровність. Але ПТСР – не просто слова. Емпатія зараз розвинута максимально. Хочеться бачити успішну країну, яка не просто впливає, а формує світовий порядок.
Як скандали в Україні впливають на бійців?
Наскільки сильно різні скандали, зокрема корупційні, які стаються в Україні, впливають на моральний стан бійців?
Дуже негативно. Усі ці скандали, як із захисними спорудами для енергетики, дають привід солдатам сумніватися в тому, що відбувається. А це найбільш негативний наслідок.
Хлопці жертвують своїм здоров'ям та життям, а там є люди, які крадуть гроші. Вони фактично не виконують свої функції та роботу.
Я свою роботу роблю. Я вбиваю ворога та стою на захисті держави. А є люди, які розповідають, що захищають тил, а насправді збагачуються на цьому.
Виходить, що в цьому беззвучному "контракті" солдата із суспільством, останні не виконують свою роль. Тоді чому солдат має виконувати свої умови, стримувати ворога, а суспільство – ні. Оце найбільша проблема.
Добре, що ці політичні чвари медійно висвітлюють, це абсолютний елемент демократії. Якщо кожен свій шмат роботи буде робити, то все складеться в один пазл.
Чи відчуваєте ви підтримку від українського суспільства, коли говоримо про збори, єдність довкола війська?
Збори присутні завжди. Це вже складова нашої оборонної доктрини. Суспільство, якщо не воює, то допомагає тим, хто воює. Це – правильно. Це – концепція великої війни.
Ми постійно отримуємо допомогу від небайдужих людей. Кілька днів тому знищили позицію наших дронщиків. Обладнання на цю позицію вдалося закупити за три дні. Це великі гроші, але зібрали все швидко.
Розповім ще про свій досвід. Я бачив стару радянську армію, яка залишилася нам у спадок зі всіма цими "бірочками". Бачу армію, яка є зараз. Ми зробили здоровенний крок в розвитку нашого логістичного забезпечення.
Якщо командир підрозділу виконує свій соціальний "контракт", а не лише армійський, то його люди будуть нагодовані та забезпечені.
"Не зі всім був згоден": про перехід Буданова на посаду голови ОП
Кирило Буданов, який очолював ГУР, перейшов до Офісу Президента. Як ви поставилися до цього рішення?
Це його рішення. Не з усіма рішеннями, які приймав Кирило Олексійович, я був згоден. Було надзвичайно багато рішень, в яких я сумнівався, а інколи навіть боявся. Але, як показала практика, майже всі вони були правильними.
Для себе це також відмітив. Було безліч разів, коли Кирило Олексійович безпосередньо ставив завдання. Я в голові думав: "Боже, тільки не це". Але емпіричним шляхом я сам собі довів: якщо зробити те, що каже Кирило Олексійович, то все буде як треба.
Чи випадала вам нагода познайомитися з новим очільником ГУР Олегом Іващенком?
Ми були знайомі раніше. Він був заступником Кирила Олексійовича і довгий період часу він очолював напрямок бойових підрозділів.
Як змінився підрозділ "Шаманбат" за час війни?
Як за час повномасштабного вторгнення змінився "Шаманбат"?
Найпозитивнішим є те, що наш підрозділ має можливість трансформуватися, відповідаючи на виклики сучасного поля бою. Зокрема, й на міжнародні виклики. Тобто на стратегічні завдання, які стоять перед ГУР та Україною загалом.
Найкрутіша річ, яка є в "Шаманбаті", це адаптивність. Ми можемо аналізувати обстановку та змінюватися відповідно до неї. Підрозділ розвивається, є велика кількість молодих, але вже досвідчених спеціалістів.
Думаю, будь-хто, хто мав досвід в управлінні, скаже, що молодий фахівець з високим рівнем дисципліни та досвідом, є запорукою успіху будь-якої організації.
Наскільки важливим є вміння швидко адаптовуватися під сучасні виклики на війні? Адже все може змінюватися буквально щомісяця.
Звісно, що це важливо. Це можна побачити на прикладі тих підрозділів, які не цураються змін. На прикладі командирів, які визнають, що підлеглий може бути кращим фахівцем, ніж він, і звертається за порадою. Ось там відбуваються зміни.
Тут не треба навіть когось називати. Люди самі розуміють, що підрозділи, в яких все йде за таким принципом, їх одразу видно. Вони гарно воюють, стримують ворога та змінюють ситуацію на фронті.
Що потрібно, аби приєднатися до ГУР?
Роль сучасного розвідника в російсько-українській війні також дещо трансформувалася. Що потрібно тому, хто хоче до вас приєднатися?
Думаю, що найважливішою рисою характеру буде саме дисципліна. Дисципліновані люди йдуть вперед до результату.
Ми не говоримо про особистість як самодостатній елемент. Ми говоримо про структуру. Саме дисципліна особистості приносить найбільший результат для структури та загалом для країни.
Це важко зрозуміти, але до цього треба дійти. Через біль, через "не можу". Дисципліна – найважливіша риса характеру розвідника. Все інше можна опанувати. Талановитість – це добре, але це більше для спорту чи інших швидкоплинних сфер.
У розвідці треба думати та приймати рішення. Світ динамічний та технологічний. Зараз людина в пальто з капелюхом та газетою викликатиме більше питань, ніж раніше. Тому сучасні розвідники не носять капелюхи та пальто.
Сучасні розвідники можуть легко з костюма перебратися у джинси, шльопанці та будь-який інший одяг. При цьому вони залишаються не лише дипломатом, але й холоднокровним вбивцею. Маю на увазі не щось фізичне, а як рису характеру.
В одному зі своїх інтерв'ю Кирило Буданов сказав, що криза – наш бренд. Знаю, що ви цю фразу теж підхоплювали. Чи підходить вона до діяльності української розвідки у 2026 році?
Діяльність української розвідки у 2026 році – це нова сторінка, яка буде писатися у 2026 році. Цей вислів круто підходив до діяльності української розвідки до 2026 року, і, мабуть, цей вислів буде круто ілюструвати діяльність Офісу Президента з 2026 року.
За яких умов війна між Росією та Україною завершиться?
Росія – одвічний ворог нашої країни. Попри усі домовленості, вона не полишає планів захопити Україну та знищити українців. А за яких умов війна Росії з Україною справді може завершитися?
Якщо українці робитимуть свою роботу, то у нас усе вийде. Не варто надіятися, що скоро все закінчитися. Не варто думати, що це ніколи не закінчиться. Якщо кожен робитиме свою роботу, то ми побудуємо свою країну. І це буде найбільший захист від будь-кого – не лише від Росії. Побудувати свою сильну країну, яку ніхто не буде чіпати – це найбільший захист.
У 2013 році, бувши курсантом, я вивчав війська НАТО як стратегічного противника. Тепер в наших навчальних закладах як стратегічного противника вивчатимуть Росію та усіх, хто їй допомагає: Іран, Північна Корея. Тому буде трохи простіше.
Гарний приклад. Є така країна Ічкерія, яка зараз є окупованою. В її історії є один елемент, якого нам варто було б повчитися. Навіть після окупації в пострадянському просторі та суспільстві 2000-х років цих людей всі боялися на вулицях. Побачили бородатого дядька з акцентом? Це щонайменше викликало якусь повагу, але частіше – страх.
Приблизно таке ж має бути з Україною. Всі мають знати, що краще не красти в українця, краще не дурити українця, бо обов'язково прийде розплата. Якщо ми в кривавий спосіб розправимося з Росією, то весь світ побачить і зрозуміє, що краще українців не злити. З ними краще дружити, ніж воювати. Мабуть, це рецепт.

