До війни Дебальцеве було третьою за розміром сортувальною станцією Донецької залізниці. Для порівняння, Іловайськ – п'ятий. У Дебальцевому проживало кілька десятків тисяч людей і була невелика кількість промислових підприємств. Великої економічної цінності Дебальцеве не несло. Через розташування його цінність для військових була дуже високою.
Читайте також: Якими були перші кроки до визнання злочинів Росії на сході України та у Криму
У квітні 2014 року Дебальцеве було захоплено терористами, невдовзі там пройшов так званий референдум. Але окупаційні війська не змогли утримувати місто довго. 28 липня у ході наступальних дій літа 2014 року українська армія звільнила місто і повернула туди український прапор.
Дебальцеве могло стати плацдармом для оточення Донецьку. Якби російські підрозділи не перетнули кордон і не розстріляли б наших військових під Іловайськом – то підрозділи які знаходились там і підрозділи з Дебальцевого могли б взяти під свій контроль Шахтарськ і Єнакієве, остаточно оточивши найбільше з окупованих міст і відрізавши його від шляхів постачання зброї та бурятів.
Буряти на Донбасі
Але російські підрозділи перейшли кордон, після чого були підписані перші міські домовленості і лінія фронту перестала рухатись, лишивши Дебальцеве виступом незручним для обох сторін.
Терористи хотіли будь-що відвоювати місто, щоб отримати доступ до залізниці, якою можна отримувати зброю із Росії і до головної дороги, яка сполучає Донецьк та Луганськ.
Крім того їм дуже не подобалося настільки велике угрупування наших військ, що нависало над Донецьком і Горлівкою не з заходу, а з північного сходу.
Для нашої армії Дебальцеве було проблемою, бо для захисту такого виступу потрібно здійснювати оборону усього його периметру. Для цього було потрібно тримати багатотисячне угрупування, що в умовах нестачі техніки та особового складу було дуже непросто.
Вирівняти ж лінію фронту означало вивільнити кілька тисяч солдатів та сотні одиниць техніки, спростити логістику і збільшити резерви потрібні для оборони по інших напрямках. Але Дебальцеве було кісткою у горлі терористів і ніхто не хотів виймати цю кістку безболісно.
З зими 2015 терористи планували розширення районів власного контролю, тому активізувались по таких напрямках: Щастя — Трьохізбенка, Донецьк, Дебальцеве та Маріуполь.
Багато військових експертів кажуть, що бої за Донецький аеропорт були фактично відволікаючим маневром, який мав на меті відтягнути українські підрозділи і резерви від оборони Дебальцевого. Прорив нашої оборони тут за відсутності резервів у тилу означав би вихід терористів до Бахмуту, звідки відкривалася б пряма, широка та ніким не захищена дорога до Слов'янська, Ізюму та Харкова.
Бої за ДАП
Читайте також: Як Україна змогла ослабити Росію за роки війни на Донбасі
Бої за Дебальцеве призвели до другого після Іловайську масштабного входу російських підрозділів на Донбас. І якщо Іловайські події асоціюються у багатьох з псковськими десантниками, то бої за Дебальцеве – з підгорілими бурятськими танкістами.
Лідери фейкових республік абсолютно прогнозовано почали звинувачувати нашу армію в обстрілах з території Дебальцевого, хоча насправді це якраз їхні підрозділи постійно вдавалися до штурмів самого міста і його сусідів Вуглегірську, Логвинове та Нікішине.
Штурмові дії бойовики почали 25 січня. Коштом прибулих росіян перевага у важкому озброєнні бойовиків була колосальною, вони переважали нас у кількості танків у три рази і у кількості артилерійських стволів – у чотири.
Крім нестачі резервів і розташування нашого угрупування, у виступі проблем додавало й інше. Частина місцевих жителів підтримувала терористів і повідомляла їм про місце розташування і переміщення наших підрозділів. Але проукраїнських жителів у Дебальцевому було не менше. І 4 лютого, у розпал боїв було досягнуто коротке перемир’я, яке дозволило евакуювати з міста декілька тисяч людей. Після чого бої поновилися з новою силою.
9 лютого бойовики взяли під свій контроль село Логвинове, яке знаходиться на дорозі з Дебальцевого до Бахмуту, попри те, що за наступні дні воно іще неодноразово перейде з рук в руки, терористи почали заявляти про те, що наше угрупування оточене. Можливо це і призвело до самовпевнених заяв Путіна під час зустрічі у Мінську, коли він заявляв, що Дебальцеве знаходиться під їхнім контролем.
Село Логвинове
Читайте також: Бої за ДАП: якою була найтрагічніша спецоперація АТО
Правда переконати у цьому співрозмовників він не зміг. Другі Мінські домовленості не передбачали термінового припинення вогню. Воно мало відбутися за три дні. І ці три дні стали часом найстрашніших артилерійських протистоянь за увесь час конфлікту.
Кількість інформації про позиції противника була такою, що наша артилерія банально не встигала відпрацьовувати усі цілі. В порушення усіх правил безпеки наші артилеристи часто тримали біля гармат подвійний чи навіть потрійний боєкомплект, розуміючи що єдине влучання снарядів ворога фактично не лишить їм шансів на виживання.
Втрати артилерійських засобів були страшними з обох боків, але як і у будь-якому протистоянні сторона, що наступає, несла їх у значно більшій кількості.
І мова іде не тільки про втрати стволів через влучання ворожи снарядів. Часто артилерійські установки просто виходили з ладу, через майже безперервне використання.
За даними ЗМІ рішення про відхід з Дебальцевого було прийнято після втрати контролю над Логвиновим. Морози дозволили використовувати для відходу не лице асфальтовані, а і польові дороги. Їх було 3, по одному здійснювалася імітація руху колон для відвернення уваги ворога, у той час як сама евакуація ішла по двох інших: з Дебальцевого через Новогригорівку на Троїцьке або через Новогригорівку на Нижнє Лозове і Луганське.
І хоч офіційні джерела заявляють що операція по виходу почалася 16 лютого, але насправді уже 12 лютого з міста почали виїжджати у великій кількості техніка та солдати.
Запеклі артилерійські протистояння стали вщухати після 15 лютого. Наша артилерія виконала задум і змогла заставити росіян відійти для відновлення. У цей час і почалася евакуація залишків наших сил.
Читайте також: Обстріл тролейбусної зупинки в Донецьку: як бойовики цинічно брехали
У цей час активно почнуть працювати системи радіоелектронної боротьби росіян. Наші солдати часто будуть отримувати СМС-повідомлення, які матимуть на меті сіяння паніки. В останні дні операції інформацію між підрозділами часто передаватимуть особисто, бо усі засоби зв’язку фактично перестануть працювати, або працюватимуть на дуже коротких відстанях.
Бійці ЗСУ
В останні дні операції панічні настрої серед наших солдат посіяти таки вдасться. Без зв’язку і джерел інформації, наші підрозділи будуть покидати місто, іноді плутаючи прикриваючих колег з ворогом. Але великої паніки та дезорганізації уникнути вдасться. І це дозволить Дебальцевому не стати другим Іловайськом.
Наші підрозділи, зазнавши втрат і покинувши або поламавши несправну техніку вийдуть за підготовлені позиції, які стануть новою лінією фронту сектору С сил АТО.
Ворог, понесе значно більші втрати під час наступальних дій і втратить мотивацію та спроможність іти далі. Лінія фронту буде зафіксована, але поступово почне знову наближуватися до Дебальцевого під час боїв на Світлодарській дузі.
Найголовніше для мене у Дебальцевому те, що воно не стало другим Донецьким аеропортом, який тримали лише, щоб тримати навіть тоді, коли нам це перестало бути вигідним. Дебальцеве було використано ефективно як військовий інструмент і коли змога завдавати втрат ворогу, що наступає, вичерпалась, наші війська його покинули. Як інструмент дипломатії, Дебальцеве теж встигло відіграти свою роль, зробивши нашу позицію під час Мінську-2 більш твердою.
Боюсь що якби у цей час події в місті більше нагадували бої під Іловайськом – то текст других мінських домовленостей міг би більше нагадувати умови капітуляції.
В Дебальцевому ми втратили стратегічний пункт і дозволили терористам легше їздити між Донецьком та Луганськом, та полегшили їм логістику боєприпасів. З іншого боку ми зберегли тисячі життів наших військових і нанесли супротивнику втрати у рази перебільшуючи наші. Навряд чи наявними на той час силами ми змогли б довго протистояти чисельним батальйонам та дивізіонам, що вперше з літа 2014-го знову перетнули наш кордон.
Читайте також: Як спроба Путіна створити "ручні" мінські домовленості нашкодила Росії
З іншого боку Дебальцеве могло закінчитися значно гірше – оточенням і знищенням багатотисячного угрупування, панікою і зневірою населення, взяттям Бахмута та повною поразкою України під час Мінська-2.
Добре що цього не сталось. І погано що ми не були готові використати ситуацію на свою користь і прорвати фронт на інших напрямках, зайнявши Горлівку і переломивши хід війни. Але на той момент наша армія не була достатньо сильною. І вона не змогла зберегти контроль над населеним пунктом, але змогла зберегти життя багатьом своїм солдатам