Пастор відклав убік великого та страшного пістолета, якого щойно отримав у подарунок від своїх лейб-карателів – на ювілейного закатованого настамнєта – зітхнув та взяв слухавку.
– Батку! – почувся тремтячий жіночий голосок здалеку – Батку, хільфе! Той ваш поганючий Трамп мене ображає, штовхає й взагалі – він є шайсе!
– Ну-ну-ну, Ангелочко, – заспокійливо загудів Пастор, – він не хотів, він хороший хлопчик, але занадто самозакоханий. Ви ж з ним там ху*ла разом мочити домовилися?
– Ja-ja, – вже спокійніше муркнула слухавка, – ху*ла мотшить, яволь!
– Ну, от і дас іст фантастішь. Це – головне. Ауфідерзейн, моя хороша.
Щойно поклав Його Кривавість слухавку, щойно знову за пістолета взявся – аж ще один дзвоник. Голос здалеку:
– Батьку! Забери ти мене звідси, Христом-богом благаю! Зачморили мене, зажерли, мов ті комарі на болоті! Забери, бо втну щось таке, що потім самому соромно буде!
– А нині – не соромно, Дональде? – суворо запитав Пастор, – Ти нашо Ангелку штовхнув?
– А... а... А чого вона? Я фотографуватися йду, а вона на дорозі стовбичить! America first!
– Що-що ти сказав? – грізно запитав Кривавий Пастор, – що там в тебе ферст?
– Еее... – мемекнула слухавка, – я хотів сказати – слава Україні!
– Отож-бо! – мугикнув Пастор, – ти там не забувай, навіщо президентом став. Працюй.
І заходився пістолета чистити.
"Кривава дипломатія", видавництво "Юний аташе"
Читайте також: Казочка від Діда Панаса: як Кривавий Пастор росіян страчує