Як спроба Путіна створити "ручні" мінські домовленості нашкодила Росії

Буде затриманий колишній голова фракції "Партії регіонів" у Верховній Раді Олександр Єфремов, якого пов’язують з фінансуванням російської весни на Луганщині.

10 лютого терористи обстріляють Краматорськ зі зброї, яка вважається одною з найстрашніших після ядерної – реактивних систем залпового вогню "Смерч". Наслідком стане загибель 17 людей, з яких 7 – військові, 64 людину буде поранено. Багато людей тоді скаже, що таким чином Росія просто готувала переговорну позицію, переговорну позицію для другої зустрічі у Мінську.

Читайте також: Якими були перші кроки до визнання злочинів Росії на сході України та у Криму

Ця зустріч пройде на фоні масового наступу російських військ на Дебальцеве. У цей раз, як і під час Іловайську, український кордон перетнуть регулярні підрозділи російської армії у повному складі і почнуть затискати наших військових у дебальцівському виступі, поступово перетворюючи його на котел.

У Мінську збереться Нормандська четвірка та тристороння контактна група. В столицю Білорусі приїдуть Петро Порошенко, Ангела Меркель, Франсуа Олланд та Володимир Путін. Переговори в Нормандському форматі триватимуть понад 15 годин. Фактично це була зустріч трьох притомних людей, які намагалися заспокоїти одного неадеквата. Меркель, Олланд та Порошенко змогли зберегти єдність позицій і добивалися по суті доповнення і подальшої імплементації попередніх мінських угод та особистої відповідальності Путіна за їх виконання.

Зустріч світових лідерів у Норманському форматі

Росія до останнього намагалася вирватися з цього формату, знищити його і започаткувати новий, більш вигідний для себе. Саме з цим були пов’язані численні провокації на фронті і масований наступ на Дебальцеве. Нанесення Україні масштабної військової поразки змогло б значно посилити переговорні позиції Росії. Але наші війська продовжували утримувати Дебальцівський плацдарм і на той момент утримували над ним контроль.

Війною на Донбасі, Сирії та анексією Криму Путін прагнув домогтися, щоб лідери провідних країн світу погоджували з ним геополітичні питання. В якійсь мірі ця мрія збулася, але трішки не у тому форматі, в якому б він хотів. Зустріч у Мінську триватиме 15 годин і ці 15 годин троє людей будуть тиснути на одного озброєного ідіота.

Читайте також: Як Україна змогла ослабити Росію за роки війни на Донбасі

Росія вимотувала перемовників різними хитрими способами. Путін, зокрема, постійно заявляв, що Дебальцеве уже під їх контролем. Він робив це настільки впевнено, що Петро Порошенко навіть змушений був виходити з нарадчої кімнати і дзвонити Віктору Муженко, щоб пересвідчитися, що це неправда.

Я думаю, що лідери Франції та Німеччини навряд чи скоро забудуть ту ніч. І якщо у них були сумніви щодо притомності московського пацієнта і ціни його слів, то вони швидко розвіялися. Думаю, що це зробило їхню позицію більш однозначною у питаннях подальших санкцій.

Наслідком переговорів стане Комплекс заходів з виконання Мінських угод, який буде підписаний 12 лютого. Він включатиме 13 пунктів. Під ним стоятимуть 5 підписів членів тристоронньої контактної групи – представника ОБСЄ Гайді Тельявіні, посла Росії в Україні Михайла Зурабова, другого президента України Леоніда Кучми, Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького, очільники терористів будуть зазначені у документі просто, як приватні особи без жодних статусів.

Підписання мінських домовленостей з терористами "ЛДНР"

Нормандська четвірка підпише спільну декларацію в підтримку цих заходів. Але жоден з лідерів країн не поставить свій підпис на одному листку з терористами.

Згідно з текстом угоди, режим повного припинення вогню має набути чинності опівночі за Київським часом 15 лютого 2015 року. Відведення військ і важкого озброєння: для сил АТО від фактичної лінії зіткнення, для бойовиків – від лінії зіткнення станом на 19 вересня 2014 року.

Читайте також: Бої за ДАП: якою була найтрагічніша спецоперація АТО

Відведення військ мало розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і закінчитися упродовж 14 днів. Процес мав пройти під спостереженням ОБСЄ. Цей документ повинен був сприяти виконанню сторонами конфлікту на Донбасі так званого "Мінська-1".

Нагадаю, що перші мінські угоди – це протокол по спільним крокам, які спрямовані на імплементацію мирного плану Петра Порошенка та окремих ініціатив президента Росії.

Відмінності між першими і другими угодами були наступні: "Мінськ-2" передбачав проведення конституційної реформи, була збільшена відстань для відводу важкої артилерії, замість закону про недопущення переслідувань та покарань осіб, у зв’язку з подіями на Донбасі, заговорили про амністію та помилування. Згідно з документом, контроль над кордоном Україна отримає тільки після всеосяжного політичного врегулювання. Але ні перший, ні другий "Мінськ" не визнає Росію стороною конфлікту.

То що ми отримали в сухому залишку? По-перше, ми маємо переговори, які Росія хотіла зірвати за будь-яку ціну, але не змогла. Росія на усіх переговорах уникала питання відновлення Україною свого контролю над кордоном – цей пункт з’явився. РФ дуже хотіла, щоб у фінальному документі з’явились слова "автономія" чи "федералізація". Вона їх туди не протягнула. Росія хотіла, щоб Україна, окрім конституційної реформи, прийняла низку законів в інтересах терористів. Цього зобов’язання ми на себе не взяли.

Росія не хотіла спостерігачів від ОБСЄ на місцевих виборах на Донбасі. Але саме ці спостерігачі прописані у документі. Росія хотіла уникнути персональної відповідальності Путіна у будь-якій формі. Його підпис у результаті з’явився.

На жаль, є місця, де ми змушені були поступитися, зокрема, це пункт про те, що відновлення контролю над кордоном відбудеться лише після політичного врегулювання. Це локальний і дуже болісний для нас виграш Росії.

Читайте також: Обстріл тролейбусної зупинки в Донецьку: як бойовики цинічно брехали

По суті, другі мінські угоди стали своєрідним клинчем двох боксерів, жоден з яких не спромігся провести вирішальну комбінацію ударів і відправити суперника у нокаут. Мінські домовленості, як і будь-який компроміс, не вигідні у повній мірі жодній зі сторін. Росія була зацікавлена у підкоренні України і отриманні тут маріонеткової влади, Європа – щоб конфлікт закінчився і у неї під боком перестали стріляти. Ми хотіли закінчення війни на Сході і виходу на державний кордон. Ніхто не домігся свого.

Мінські домовленості стали потворним голубом миру, який зміг лише тимчасово знизити ескалацію на фронті. Періодично то ми, то Росія хочемо вискочити з цього формату, коли відчуваємо, що спроможні вийти на нові перемовини і отримати там для себе кращі умови. Але для цього потрібен привід, наприклад, кардинальна зміна картини на лінії зіткнення, рішуче посилення санкцій Заходу, чи повномасштабне вторгнення росіян.

Наразі жодна зі сторін не наважується на рішучий крок: ми – через іще недостатньо сильну армію, на яку три роки не можу виділити достатній для справжніх реформ бюджет, Росія – через страх повної міжнародної ізоляції у разі ескалації з її боку. Європа через дуже хитку єдність навколо санкцій, які кожного разу усе важче подовжувати.

Єдина країна, яка продовжує послідовно тиснути на Росію і підвищує градус кожен рік – це Сполучені Штати. Але вони теж не хочуть лишитися без підтримки Європи у санкційних питаннях.

Читайте також: Про розстріл пасажирського автобуса терористами 3 роки тому

Наразі усі учасники вичерпали свій потенціал, а Росія перемкнулася на внутрішню дестабілізацію і спробу реваншу проросійських еліт в Україні на наступних виборах.Вона дискредитує ідею збройної боротьби, та образу військових. Для цього вони розганяють існуючи або створюють нові інформаційні приводи у нашому інформаційному полі. Так само, як вони розганяли міжнаціональну ненависть через соціальні мережі під час виборів президента США, вони розганяють ненависть між різними групами українців, ділячи їх за національною, мовною, регіональною та багатьма іншими ознаками і не даючи об’єднатись навколо спільних цінностей.

Проплачені росіянами голови та фейкові ЗМІ розганяють ненависть до влади, дискредитуючи будь-які її здобутки і гіперболізуючи недоліки. І не подумайте, що я в захваті від нашого Президента чи уряду. Просто дискредитація політичного керівництва супротивника – це пропагандистський прийом відомий з іще догебельсівських часів.

Вони це будуть робити при будь-якій владі, навіть якщо відбудеться проросійський реванш. Загальний задум цього – убити віру у будь-що в тій частині українців, які прагнуть до європейського майбутнього і готові боротися проти російської агресії, ходячи на вибори, воюючи на фронті і допомагаючи армії. В результаті виграють політики, вигідні Кремлю, бо більшість їх виборців за гречку чи за ідею прийдуть на дільниці і оберуть тих, хто спробує нав’язати нам ідею миру за будь-яку ціну. І це буде кінець історії незалежної України.