Найдивнішим було те, що багато хто критикував журналістів за цей матеріал, стверджуючи, що Президент Петро Порошенко може пояснити походження цих коштів, оскільки він був бізнесменом. І взагалі він – доларовий мільярдер, тому відчепіться від нього, кожен може витрачати чесно зароблені кошти, як хоче.
Читайте також: Засуджена за корупцію працівниця НАЗК рік незаконно перевіряла декларації перших осіб
Друзі, якщо ви теж так думаєте, в України дуже серйозні проблеми. Раптом хто забув, я нагадаю, що Петро Порошенко 20 років майже безперервно займає державні посади: з 1998 року він був народним депутатом, заступником голови Ради Нацбанку, знову народним депутатом, і знову народним депутатом, секретарем Ради Національної безпеки і оборони, ще раз народним депутатом, міністром закордонних справ, міністром економічного розвитку і торгівлі і, не повірите, знову народним депутатом і головою Ради НБУ.
Петро Порошенко очолював керівні державні посади
Це означає, що свою бізнес-імперію він збудував, займаючи найвищі керівні державні посади. Тобто походження своїх коштів він пояснює бізнесом, яким не міг займатись.
Якщо ключова проблема України в зрощенні влади і бізнесу – проблема, яка є причиною тотальної корупції – то він і є уособленням цієї проблеми. Більше того, він не відмовився від бізнесу і на посаді Президента, навпаки – продовжує збагачуватись, зокрема, на війні, на бронекатерах і "Богданах", на банку і "Рошен".
За версією журналу "Новое время", статки Президента воюючої країни зросли до 1 мільярда доларів. Вдумайтесь: одного мільярда. Разом з ним продовжують збагачуватись і попередники: статки Ріната Ахметова, наприклад, виросли минулого року більш, ніж на половину.
Читайте також: Як НАЗК блокує розслідування НАБУ
Чи може людина, яка сформувала такі фантастичні капітали в Україні в умовах тотальної корупції, де влада використовувалась і продовжує використовуватись для збагачення, бути зацікавлена в подоланні корупції? Звичайно, ні. Не може, навіть якби хотів, бо це пряма загроза системі, яка дозволила стати йому мільярдером, він пов’язаний нею по руках і ногах. Тому він буде захищати і себе, і систему, бо є що втрачати.
Задача мінімум – захистити свої корупційні капітали і себе від покарання, задача максимум – зберегти та укріпити корупційну систему. Для першого потрібно позбутись від загрози працюючих антикорупційних органів. Для другого критично важливо — тримати під контролем всі гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову і правоохоронну систему, зокрема, і антикорупційні органи.
Виступаючи перед прокурорами наприкінці минулого року, Президент Порошенко дуже чітко сформулював свої наміри. Тоді, в розпал так званої "війни антикорупційних органів", він зазначив, що так ми з вами правової держави не збудуємо, і чи не єдина надія покладена на прокуратуру.
Перекладу для вас, що він сказав: повернімо все, як було до цього наступу на корупцію, не треба ніяких антикорупційних органів, треба залишити лише прокуратуру, яка, як і раніше, буде розправлятись з конкурентами і різноманітними загрозами для своїх патронів на Банковій.
Порошенко хотів би залишити тільки віддану йому Генпрокуратуру
Звідси – контрольоване НАЗК, яке саботує е-декларування, робить, за заявами викривачів, перевірки на замовлення з Банкової, і руйнує кримінальні справи НАБУ.
Звідси – безкінечні намагання взяти під контроль НАБУ і САП: через призначення контрольованих аудиторів, саботаж їхньої роботи ГПУ. Звідси – постійні намагання вбити законодавство про покарання корупціонерів: через правки до кримінально-процесуального кодексу, про брехню в деклараціях і незаконне збагачення.
Звідси — затягування і блокування створення незалежного Антикорупційного суду. Звідси — зрежисовані на Банковій "війни антикорупційних органів", мета яких – дискредитувати боротьбу із корупцією, щоби ви розчарувались і махнули рукою. Коли увага суспільства не прикута до них, їх простіше взяти під контроль, використати у власних цілях і знівелювати суть їхньої роботи.
Читайте також: Рік саботажу боротьби з корупцією: чим найбільше пишалося керівництво України
Звідси – атаки на антикорупціонерів: від ухвалення націленого спеціально на них законодавств, надуманих кримінальних справ, до замовних кампаній в медіа і навіть фізичної розправи. Мета атаки на антикорупціонерів дуже проста: одних налякати, щоби перестали цим займатись, а інших, яких налякати не вдається, змусити витрачати сили, ресурси і енергію на свій захист: будь то сфабриковані справи прокуратури, поліції чи податкової, провокатори чи травля НАЗК.
Антикорупційні війни в Україні – це не випадкові події, а системна, дуже добре продумана і забезпечена ресурсами кампанія. Кампанія по втриманню влади людьми, для яких держави не існує, є лише територія для заробляння грошей.
Відомий японо-американський філософ Френсіс Фукуяма свого часу сказав: "Корупція шкодить життю у різний спосіб. З економічного погляду, вона забирає ресурси від їх найбільш продуктивного використання, діючи, як регресивний податок, що підтримує спосіб життя еліт за рахунок всіх інших. Найкращих і найталановитіших корупція спонукає витрачати свій час на ігри з системою, а не на інновації чи створення нового багатства. З політичного погляду корупція підриває легітимність політичних систем, даючи елітам альтернативні до справжнього демократичного вибору способи утримання влади. Коли люди сприймають авторитарні уряди, як ефективніші, ніж корумповані демократичні, то це шкодить перспективам демократії, підриває реальність демократичного вибору".
Читайте також: Чи зможе безвіз з ЄС вижити в умовах тотальної корупції в Україні
Іншими словами: той, хто саботує боротьбу із корупцією, загрожує її існуванню. Думайте і робіть висновки, бо від того, хто переможе в цій війні – корупціонери чи українці – залежатиме, чи існуватиме Україна.