Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Як захищали і здавали Донбас. Лідер ультрас "Шахтаря" про революцію, війну, сепарів і патріотів

      23460 Читать новость на русском
      Донецьк. Весна-2014. Бійня на мітингу
      Донецьк. Весна-2014. Бійня на мітингу / Фото з відкритих джерел

      Переїхавши з Донецька до Івано-Франківська, він воліє не світити в публічному просторі навіть свого прізвиська. "Напишіть просто – ультрас "Шахтаря", – каже. – Батьки живуть у селі на Донеччині… Усі, кому потрібно, мене впізнають. А кому не треба, нехай думають".

      Наш співрозмовник – один з лідерів "Za Boys Ultra", провідного фанатського угруповання "гірників". У цьому інтерв’ю для сайту "24" хлопець розповів про трагічні події весни 2014 року і про все, що спонукало й призвело до війни на Донбасі. Звісно, не обійшлося без роздумів про роль Ріната Ахметова. Ким його вважали і вважають донецькі ультрас – бандитом, спонсором сепаратизму чи благодійником, який виділяє гроші на футбол?

      Мій співрозмовник згадав про діячів, які влізли в їхній "двіж", а нині є елітою й гордістю "ДНР", розповів у деталях, як ультрас "Шахтаря" взяли на себе удар і тим самим врятували від одностороннього побиття "тітушками" тисячі поукраїнських активістів під час мітингу в Донецьку в березні-2014, і як їх самих врятував фактично від фізичного знищення начальник міліції Романов, товариш, котрий через кілька місяців здасть місто сєпарам. Говорили про перехід на українську мову, загиблих на війні донецьких фанатів, "патріотизм" Ракицького, фото з орками П’ятова.

      З початком війни і вимушеного переїзду нам допомагали рухи всіх українських команд. Але найбільше – динамівці. Цього ми їм ніколи не забудемо.

      "Нинішні ЗСУ могли взяти тодішній Донецьк голими руками"

      - Що війни не уникнути, зрозумів наприкінці березня 2014 року. На той час було питання лише про те, коли все почнеться. Тож щойно потепліло, на травневі свята вивіз з міста всіх рідних. Коли проїжджали через Слов’янськ, там стояли пости Гіркіна і компанії. Минали ще не розбиті Семенівку, Селезньовку й інші села. Буквально наступного дня там уже тривали бойові дії. Однак у самому Донецьку тоді ще було більш-менш спокійно. Тому я повернувся. Треба за щось жити, а робота була. Пробув доти, поки не зрозумів, що в Донецьку почнеться "жестяк". Таке розуміння з’явилося, коли наші війська витіснили гіркінців зі Слов’янська. Вся та бригада дружно перемістилася до Донецька.

      Читайте також: Бойовиків "ДНР", які по-звірячому вбили школяра, засудили до довічного ув'язнення

      Вважаю, що наші Збройні сили у своєму нинішньому стані могли взяти тодішній Донецьк голими руками. Але є нюанси. У той час їздив українськими прикордонними містами в сусідніх з Донеччиною регіонах. Спілкувалися з нашими військовими. Завдання у них тоді було трохи інше. Скажімо, були на Харківщині, кілометрах в 50-ти від українсько-російського кордону. До Красного Лимана (нині – просто Лимана), міста на той час непідконтрольного Україні, звідти теж менше півсотні кілометрів. Хлопці на щойно обладнаному блок-пості розвернені спиною до Лимана. Розговорилися. "Чому так стоїте?", – питаємо. "У нас завдання – контролювати державний кордон". Тобто тоді наші війська були заклопотані не звільненням земель, а недопущенням масового заходу ворога з російського боку.

      Підозрюю, що тоді то був пріоритет українського керівництва загалом. Такий висновок можна зробити й із тогочасних інтерв’ю нашого командування. Люди мали уяву, які переміщення відбувалися на території Росії. Відповідно основні сили були кинуті на контроль за кордоном. Засуджувати таку політику складно. Бо щоранку в той час прокидався з тривожним очікуванням, що побачу в небі ескадрилью, яка рухається у бік Харкова чи Дніпра.

      Помилка української влади в той час полягала в тому, що вона не прислухалася до розумних людей, які пропонували створювати на території Донеччини щось на кшталт партизанського руху. Тоді це сприйняли як провокацію, а нині такий крок виглядає єдиним дієвим варіантом.

      "Донецьких "євромайданівців ми називали "ботанами". Але коли їх почали бити, ми осторонь залишатися не могли"

      - У нашому місті до місцевих майданівців ми тривалий час ставилися, скажімо так, з іронією. Поруч із пам’ятником Шевченку збиралися інтеліґенти – журналісти, поети, художники, митці розмаїтих напрямків. То був своєрідний клуб за інтересами, близько півсотні осіб, які збиралися щовечора і обговорювали ті теми, які їх цікавлять. Нехай не ображаються, але у фанатському середовищі ми називали цих людей "ботанами". Їх ніхто не чіпав. Не повірите, але в Донецьку до такої форми протесту ставилися прохолодно. Втім, наскільки я розумію, в якусь мить була дана вказівка ситуацію загострити. З невідомих причин активістів почали розганяти. Причому ім’я ініціатора тих розгонів мені відоме. Рома Ляґін, пізніше він був головою виборчої комісії під час горезвісного референдуму, потім – якимось там міністром так званої "молодої республіки", а зараз начебто сидить у Севастополі і розповідає звідти, що зробив дурню.

      Рома – людина з сумнівною репутацією. Доводилося з ним кілька разів перетинатися. Знайомі з ним представники нашого руху ще тоді сходу говорили: "Пройдисвіт". Ляґін жив від виборів до виборів. Тобто попрацює на когось, заробить багато грошей, тиняється якийсь час без діла, а потім – знову вибори і знову "грошові жнива". Рому вважали людиною Бориса Колесникова. Звичайний заробітчанин, але навесні 2014-го він почав гратися на когось іншого. Наскільки мені відомо, спорткомплекс "Дружба", у якому виступав хокейний клуб "Донбас" Колесникова, був розкрадений, розгромлений і спалений саме з ініціативи Ляґіна. То не лише моя думка, а й осіб, які представляють сторону ворога.

      Так ось, коли активістів з-під пам’ятника Шевченку розігнали вперше, ми зібралися і дійшли до висновку, що залишатися осторонь більше не можна. Людям дали прочухана просто нізащо. "Нехай спробують наступного разу нас" – вирішуємо і наступного дня виходимо і просто стоїмо поруч з "євромайданівцями". Ми знали, що "тітушок" набирали з мар’їнського, харцизького і, здається, шахтарського спортклубів. Приїхав відомий нам автобус і тоді. Але коли ті товариші помітили з вікон, що бити доведеться не лише "ботанів", ризикувати не стали.

      Минула доба і "тітушки" підготувалися ліпше. Нам про це стало відомо з уст патріотів, які працювали у цих же спортклубах. Зрозуміли, що наших сил буде недостатньо і попередили активістів: "Сьогодні не приходити". Прийшла одна бабуся, у якої немає інтернету, але й її наші хлопці швидко розвернули додому.

      Донцьк-2014. Проукраїнський мітинг

      У підсумку трапився епічний випадок, коли дві банди "тітушок" з Мар’їнки і Шахтарська віддубасили одна одну. На тому відео, до речі, теж засвітився Рома Ляґін. Весело, люблю переглядати те відео. Але тоді ми зрозуміли, що якби вони не пробивали черепів одне одному, то попробивали б нам.

      Усвідомлювали, що або акції будуть масовішими, або смислу збиратися немає. З тими фінансами, які були в опонентів, воювати просто не було сенсу. "Тітушок" набрали б, а потім повідкупляли б від "мусорів".

      "Він мудак, який зрадив Батьківщину, але тоді врятував наші життя"

      - Врешті, великий сабантуй під назвою "Донбас за єдину Україну" таки зібрався. Наскільки розумію, його ініціатором був Енріке Менендес. На мою думку, його хтось про це попросив. Може, за гроші, а може й ні. Цього не знаю. Енріке звернувся до нас, пояснив, що ніколи раніше організацією подібних заходів не займався, тому попрохав нас взяти на себе роль охоронців. Відповіли, що на тому мітингу в будь-якому випадку будемо і, коли щось почнеться, осторонь не стоятимемо. Хоча сказав, що наших сил недостатньо.

      На перший день все пройшло благополучно. Люди зібралися поруч із Собором, пройшлися ходою. Ми бачили, що готові нападати товариші є, але їх надто мало. Зате до наступної проукраїнської акції "тітушки" підготувалися ретельніше. Наші сили були тими ж. Брешуть ті, хто каже, що охороною мітингу займалися люди Гришина-Семенченка. Ніхто їх там не бачив. Поряд із нами стояли хлопці з донецького осередку "Патріота України". Балачки про те, що до Донецька тоді приїхали бійці "Правого сектора", взагалі смішні.

      Людей тоді зібралося справді багато. Серед них було багато літніх чоловіків і жінок. Я знаходився зовні, за очіпленим міліцією кільцем. За ситуацію ми спостерігали зі сторони. Звідти побачили, що "тітушок" дуже багато. Спокій зберігався доти, доки мітинг не завершили і люди не почали розходитися по домівках. Міліціянти це почули й опустили руки. Мітингарів, які почали виходити, тупо п…дили. Всіх без розбору, не дивлячись на вік і стать. Що в цій ситуації залишалося робити нашим хлопцям? Вирішили просто прийняти удар на себе. Бо б’ють найперше того, хто чинить опір. Власне. коли з’явилиася купка людей, яка давала відсіч, "тітушки" облишили всіх інших і кинулися на них.

      Агресія була страшенна. Били не лише руками, але й розмаїтими підручними засобами – дрючками, арматурою. Відчув міць тих залізяк на собі, бо дуже швидко був з розбитою головою.

      Наша доблесна міліція стояла перед дилемою: з одного боку, вони мали не заважати "тітушкам", з іншого вимагалося не допустити жертв. Мєнти не люблять, щоб з них питали. Тактика міліції для таких випадків відпрацьована – оточувати кільцем ту групу, яка повинна програти. Відповідно люди, які опиняються в оточенні, не можуть чинити опору. Проте припиняє наступ й сильніша сторона. Однак "мусора" не були готові до того, що "тітушки" не зупиняться. Міліція вже отримувала на рівні з нами. І не знала, як бути. Єдиний вихід – якимось чином нас із площі прибрати, кудись вивезти. Але як це зробити, мєнти не знали.

      Наші хлопці, які не потрапили в оточення, стояли поруч із будинком Мінвугілля і дивилися на те побоїще згори. "Мусора" не знали, що з вами робити, хаотично тягали по площі те кільце вліво-вправо, вперед-назад" – розповідали потім. Поруч стояла групка людей. Наші хлопці не сумніваються, що то були москалі. Маю сумніви, бо пізніше сусід, який став сєпаром з високою посадою, запевняв, що то були люди з "Оплоту". Однак у тому й річ, що "оплотівцями" могли бути бєлгородські кацапи. Хлопці стверджують, що їхня російська була не схожа ні донецьку, ні на слобожанську. Товаришів видавав "маасковскій акцент". Розмови у тій групі точилися наступні: "Мы здесь, возле большого здания с колоннами, у них на площади". Вже зрозуміло, що то не донеччани, бо в нашому місті всі знають, що то Мінвугілля. А ще "тіпи" говорили, що допомога не потрібна, "вони тут самі впораються". Тобто у "тітушок" ще був резерв.

      Донецьк. Весна-2014. Бійня на мітингу

      За те, що того дня обійшлося без жертв, треба дякувати одному з головних сєпарів Донецька, начальнику обласної міліції Роману Романову, котрий пізніше здав місто москалям. Та в цій конкретній ситуації Романові Миколайовичу треба віддати належне. Маючи великий досвід на посаді начальника охорони порядку міста Донецьк, він прибув на місце події без форми. В цивільному одязі, швидко зорієнтувався в ситуації і взяв командування в свої руки. Нас грамотно відвели до того місця, куди, розштовхавши натовп, підігнали броньовані "пазики", "завантажили" в салон відвезли в РУВС, там відмили від крові й бруду і вночі відпустили додому.

      Мушу визнати, що якби не з’явився Романов, нас повбивали б. Так, він мудак, який зрадив Батьківщину, але тоді врятував наші життя.

      "Товариша, який пізніше став другою людиною в батальйоні "Сомалі", підіслали нам за півроку до війни"

      - Тоді ми вціліли дивом. Але надалі, перебуваючи за межами Донецька, сказав хлопцям: "Більше на мітинги не ходіть. Будуть жертви". Так і сталося. Наступного разу з’явилися перші загиблі. І не лише Дмитро Чернявський, якому дали звання Героя України. Жертв того дня було більше, просто їх не приписували до учасників мітингу. Фанати на той час організовано таких заходів вже не відвідували. Звісно, окремі люди ходили, але вони то робили з власної волі, а не разом із "двіжем".

      Щоправда, були наші люди й на протилежному боці. Що є, то є. Інша річ, що то були товариші. Які нічого в фанатському середовищі не вирішували, не мали авторитету, але факт залишається фактом. Деякі залишається на боці "ДНР" досі. Одні воюють, інші сєпарствують мовчки.

      Пам’ятаєте відео, як наші люди піймали діяча на узбережжі Кальміусу і змісили його сказати на камеру, що стосунку до "двіжа" "Шахтаря" він не має? Так ось, пізніше він став другою після Гіві людною в батальйоні "Сомалі". Він з’явився у нашому русі десь за півроку до всіх цих подій. Хлопцям відразу не сподобався. "Його нам заслали", – кажуть. І дійсно, насторожувала висока активність новачка. "Давайте організуємо турнір з футболу, турнір з ММА, давайте се, давайте се", – за кілька місяців встиг увійти в довіру, "закорешитися" з купою людей.

      Зрозуміло, що такі люди пробиваються нагору швидко. Так само як просунувся Діма Трапезников, наразі права рука Захарченка. Усі, хто раніше якось перетиналися з Дімою, говорили про нього те ж, що й про Ляґіна: "Пройдисвіт, шахрай". Трапезников виплив тоді, коли клуб "Шахтар" почав возити вболівальників "на халяву" в закордонні поїздки. Тоді він став керівником офіційного фан-клубу.

      З посади Діма полетів, спалившись на тому, що пропонував дівчатам потрапити за кордон через ліжко. Ми тоді ще банер вивішували: "Дима Трапезников, вон из фан-движения". Я особисто теж перетинався з цим лайном кілька разів. Приміром, коли "Шахтар" поступився в Кубку УЄФА 1:5 віденській "Аустрії". Ми підготували відповідну розтяжку. "Зніміть!" – прибігши на сектор, репетував Трапезников. Він отримав вказівку зняти банер згори. Після того ж, як Діму вигнали з клубу, він не розгубився і відкрив контору, яка під виглядом ФК "Шахтар" збивала з тих барів, які використовували у своїх приміщеннях клубну атрибутику, гроші. Зрозуміло, що в клубі про це не знали нічого.

      Безперечно, Діма теж виплив не лише завдяки власній ініціативності. У нього були покровителі, і ми теж підозрюємо, що то був Колесников. Перед війною Трапезников був великим цабе у Петровській райраді Донецька. Діма бере тим, що вміє людям класно "присідати на вуха". З огляду на те я дуже сміявся, коли читав інтерв’ю Захара Прилєпіна, котрий дуже захоплювався Трапезниковим. То ще було до того, як Захарка приїхав воювати. Тоді він просто возився до сєпарів на екскурсії. Прилєпін вже тоді впав у моїх очах на саме дно. Бо кожна адекватна людина зрозуміє, що таке Трапезников, після п’яти хвилин спілкування з ним.

      "Моя колежанка поховала сусіда, котрий не хотів віддавати машини – і його застрелили"

      - Тиск на мене й хлопців із нашого руху після Революції гідності був відчутним. Саме після того, як Янукович уже втік з країни, бо під час подій у Києві ситуація була більш-менш спокійною. Автобуси "на Майдан" з Донецька і у зворотньому напрямі прямували регулярно. Зізнаюся чесно – не був там жодного разу. А наші хлопці їздили, боролися на "Груші", і на Інститутській.

      Наші прізвища були добре відомі. При бажанні нас могли повиловлювати миттєво. Але цим банально не було кому займатися. Одні вирішували питання "дахування", інші воліли в створеному хаосі швидко збагатитися, приміром, пограбувати автосалони.

      Колони в російському напрямі тоді стояли величезні. Найпопулярнішими автівками на продаж тоді були "волги", "жигулі" та "москвичі". На дорогих машинах тоді було їздити банально лячно. Траплялося безліч випадків, коли автівки у людей відбирали на блок-постах. Моя колежанка поховала сусіда, котрий не хотів віддавати машини – і його за це застрелили.

      Читайте також: Чому бойовики "ЛНР" кажуть про повернення до України?

      Ідеологічних ворогів у тому пориві тотального бандитизму теж затримували. Мій друг був прописаний у центрі міста. У цьому будинку він не мешкав, але одяг залишився. Приходить туди одного разу, а людина на вахті каже: "До тебе вночі приходили". Відчиняє двері, а житло розгромлене, всі цінні речі винесені. У Харцизьку хлопець з нашого руху зник безвісті. То був березень 2014-го. Кажуть, що його вистежили після проукраїнського мітингу, викрали і вбили. Його матір теж застала квартиру розгромленою і розкраденою.

      Я теж за місцем прописки не жив. Мені теж розповідали, що туди за моєї відсутності приходили міліціонери. На своїй квартирі завжди готувався, що за мною можуть прийти. Оскільки мешкав на другому поверсі, а виходи з квартири були на три сторони, відпрацював варіанти можливої втечі – через вікно і по трубах вниз.

      Щовечора барикадував двері, з четвертої по шосту ранку, коли ці виродки за давнім звичаєм енкаведистів зазвичай приходили, прокидався і не спав. Світла у кімнаті не вмикав взагалі. Був готовий до всього.

      Але то ще були дрібниці. Справжні переслідування почалися з приходом у місто Гіркіна. З’явилася постійна комендатура і контроль за людьми підсилився. Навіть тим, хто не підтримував Євромайдан, але був проти розвороту до Росії, референдумів і розмаїтих "ДНР", було непереливки. Чимало моїх знайомих у цей час потрапили у підвали, а то й взагалі зникли безвісти.

      "Скинути Хама стало справою честі. Він зарвався"

      - У наших реаліях змушені залишати рідні домівки люди їдуть або туди, де є дах над головою, або за роботою. Житла мені не пропонував ніхто. Стосовно роботи, то компанія "Укртелеком", бенефеціаром якої є Ахметов, дала внутрішнє розпорядження – максимально сприяти при влаштуванні тим працівникам, які збираються виїхати. Оскільки ж компанії належить чимало навчальних центрів, баз відпочинку, є змога поселити підлеглих разом з їх родичами. Я мав змогу обирати між Харковом, Ірпенем, Львовом, Запоріжжям. Дуже багато наших хлопців оселилися і досі продовжують працювати в Харкові.

      Спершу обрав Одесу. Там у мене склалося не так, як хотілося б. Тому обирав інший варіант. Між Києвом та Івано-Франківськом. До столиці не хотіла дружина. "Коли ми ще поживемо на Західній Україні? – каже. – До Києва ми встигнемо приїхати завжди". Так з того часу вже майже два роки живемо на Прикарпатті.

      Треба сказати, що в час, коли у Донецьку почали заворушення, керівництво ставилося до проблем працівників з розумінням. Одних відправляли в оплачувану відпуску, хто її вже використав – у безоплатну. Проте нікого не звільнили, філії не закривали. За людьми зберегли робочі місця. Коли ситуація загострилася, нам радили виїжджати.

      Донецьк. Весна-2014

      Взагалі роль Ахметова у цій війні неоднозначна. Її можна поділити на два окремих відрізки – довоєнний і після початку активної фази. Середовище, яке призвело до війни, створювалося, з моєї точки зору, не Ахметовим. Він займався бізнесом. Інша річ, що з початком заворушень ця людина збиралася очолити процес, похитати ситуацію, отримати на виході бонуси від Києва і залишитися в певних межах. Навіть не сумніваюся, що так і було. Але в підсумку інші, впливовіші дядьки Ахметова просто "зіграли". Одна справа, коли ти думаєш, що є королем на окремо взятій території й зовсім інше – державні інтереси.

      Ахметов вважав, що веде свою гру проти Києва, але на карті з’явився інший гравець, могутня держава.

      Ахметов – лише бізнесмен. Не більше і не менше. Кампанію Януковича він фінансував. Бо розраховував отримати від його обрання певні бонуси. Зараз він спонсорує Ляшка. Людина заробляє гроші і лобіює свої інтереси зокрема через політику. Він підтримує того, хто виграє. Того ж Януковича вивели на гору з розрахунком, що він діятиме в інтересах тих, хто його фінансував. Але Віктор Федорович у якийсь момент почав грати в свою гру. Перед війною на Донеччині у справжніх власників "віджали" не один десяток шахт і бізнесів. На користь "МАКО Холдингу", тобто Саші Януковича. Люди розуміли, що завтра черга дійде до них. Тому не дивуйтеся, що Майдан підтримували зокрема ті люди, які втратили за часів Януковича свої статки. Скинути Хама стало справою честі. Він зарвався.

      "Ахметов не хотів жертв. Але, можливо, мала кров, як у Одесі, ситуацію врятувала б"

      - Ультрас "Шахтаря" ставилися до Ахметова як до людини, яка дає гроші на клуб. Тим паче, що було видно, що то не просто кошти, вбухані в сильних іноземних гравців, щоб отримати миттєву вигоду. Паралельно збудувалася база, дитяча академія. Ця академія залишається ефективною навіть зараз, коли клуб знаходиться у вигнанні.

      Наші стосунки з президентом клубу в основному вибудовувалися через керівників нижчих ланок – генерального директора, секретаря, "відділ по боротьбі з вболівальниками". Того ж Сергія Палкіна прихильником фанатського руху не назвеш. Але він теж відчуває, що подобається "татові". А "татові" подобається яскравий перформенс. Складні моменти були. У нас відбувалися чотиристоронні зустрічі за участю представників ультрас, міліції, генерального директора і капітана команди. Сталося це після того, як "мусори" попробивали нам під час матчу дублерів черепки. У цей момент клуб висловив підтримку не діям міліції, а нам. Хоча той же Палкін міг сказати, мовляв, додайте ще, щоб забули дорогу на стадіон. Втім, у клубі теж. Мабуть, розуміли, що конфронтація призведе до того, що ми почнемо кидати на поле фаєри.

      Не приховуватиму: в нашому русі були люди, які до персони Ахметова ставилися відверто вороже і виступали за клуб, який не належатиме жодному з олігархів. Але в наших реаліях це утопія.

      Коли почалася війна, рух поділився навпіл. Одні вважають Ахметова головним винуватцем того, що сталося. Інші схильні сприймати РеЛе заручником ситуації.

      На мій погляд, Ахметов міг вплинути на ситуацію і повернути її у те русло, яке виключало б початок війни. Вважаю, що Ахметов почав реагувати надто пізно.

      Особливо показовою історія, коли бійці київської "Альфи" сиділи на Пожежній площі і говорили, що за п’ять хвилин винесуть облраду в купі зі всіма сєпарами, які там знаходилися і на тому все закінчиться. Так, була б кров, усіх заворушників постріляли б. Але втрутився Ахметов. Мовляв, не треба крові, я домовлюся. Він не хотів жертв. Але, можливо, мала кров, як у Одесі, ситуацію врятувала б. А в підсумку вийшло, що Рінат вписався, врятував кільком десяткам сєпарів життя, а через кілька днів увійшли москалі і контроль, над ситуацією був втрачений. З іншого боку, хтозна, як би склалася ситуація, розчисти тоді "Альфа" облраду. Маю на увазі реакцію Росії.

      Як людина, котра працює в компанії Ахметова, можу стверджувати інше. Рінат намагається "робити" "білі" гроші, у його компаніях відсутня подвійна бухгалтерія. А в бандитському середовищі "білих" грошей робити неможливо.

      Початок. Далі буде

      Читайте також: Луганський аеропорт зруйнували з території Росії ракетами "Точка", – заступник міністра

      Джерело: 24 Канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук