2 
Інша річ – тому що "країні-гною" не треба причин. Сам факт їхнього існування уможливлює їхнє "тому що можемо", яке зупиняється лише опором. Про це пише Дмитро Шеренговський.
Читайте також Ворог гатив по Львову: постраждало 32 людини, троє – у важкому стані
Яка була ціль масованої атаки на Україну?
Але більш вагома і не менш очевидна причина масованої атаки по Україні – це зірвати процес переговорів України зі щонайменше вісьмома країнами Близького Сходу щодо експорту технологій протидії дронам. Мовляв, самі не можуть себе захистити. Тому й методички були наперед заготовлені з наративами, як на фото нижче, хоча статистика збитих цілей зовсім інше показує.
Російська пропаганда після атаки на Україну / Cкриншот автора
Це важливо, бо, на перший погляд, йдеться про доволі прикладну історію – продаж рішень, які Україна напрацювала у війні. Але якщо подивитися глибше, то це один із найважливіших зсувів за весь період повномасштабного вторгнення.
Країна, яка ще у 2022 році критично залежала від зовнішніх постачань озброєння, у 2026-му починає виходити на зовнішні ринки як постачальник безпекових продуктів. І не будь-де, а в регіоні, де питання дронів і асиметричних загроз стоїть особливо гостро.
Важливість цього процесу визначається одразу трьома вимірами, тому для Росії так важливо його зірвати.
Перший – економічний. Глобальний ринок антидронових технологій, за оцінками, перевищить 10 – 15 мільярдів доларів вже до 2030 року. Україна фактично входить у цей сегмент з унікальною перевагою – бойовим досвідом високої інтенсивності. Не суто лабораторні розробки, а рішення, протестовані в умовах масованого застосування БпЛА.
Саме цей фактор сьогодні цінується більше, ніж формальні технічні характеристики.
Другий – політичний. Вихід на ринки Близького Сходу означає розширення дипломатичної географії України поза традиційною євроатлантичною орбітою. Фактично ми зараз вибудовуємо безпекові мережі, де стаємо постачальниками критичних оборонних технологій.
Не впевнений, що тут буде діяти ефект перетікання автоматично (spillover effect), але якщо попрацювати, то можна наростити нові політичні зв'язки, які можуть трансформуватися в підтримку на міжнародних майданчиках.
Третій – стратегічний. Україна поступово переходить від статусу "споживач безпеки" до "постачальник безпеки". Це фундаментальна зміна ролі. Якщо раніше аргумент Києва у переговорах із партнерами будувався навколо потреби у допомозі, то тепер з'являється новий елемент – взаємовигідність. Україна не лише отримує, а й пропонує.
Які ризики стоять перед Україною у виході на ринок Близького Сходу?
Утім, цей процес не позбавлений ризиків.
По-перше, конкуренція. На ринку вже присутні США, Ізраїль і Туреччина – гравці з потужною оборонною індустрією і політичним лобі.
По-друге, технологічна вразливість. Експорт означає потенційне поширення рішень, які можуть бути адаптовані іншими акторами, зокрема недружніми. Сама історія російських "Гераней", по факту іранських "Шахедів", які по факту й не іранські, залежно від моделі, деякі й ізраїльські, доволі показова.
І тут виникає ключове питання: чи здатна Україна конвертувати свій військовий досвід у довгострокову індустріальну перевагу, а не короткостроковий експортний сплеск?
Попередні приклади дають обережний оптимізм. Ізраїль після воєн 1960 – 1970-х років побудував одну з найсильніших оборонних індустрій світу саме на базі бойового досвіду. Туреччина після 2010-х використала конфлікти в Сирії та Лівії як полігон для просування своїх дронів на глобальний ринок. Україна нині проходить подібну фазу, але в набагато складніших умовах повномасштабної війни.
І в цю здатність якраз прямо б'є "країна-гній". Тому вихід один — продовжувати далі інституціоналізувати наш експортовий рух.