Коли про смерть доводиться молитися: історії матерів, які були в Маріуполі після початку війни

У вівторок, 16 травня, відбувся пресбрифінг з нагоди роковин виходу українських захисників з "Азовсталі" в Маріуполі, – інформує 24 Канал. Свої історії під час цього заходу розповіли, зокрема, Неля Шастун, Анастасія Міхільова та Наталія Кравцова. Усі вони матері. Усі вони пережили блокаду Маріуполя.

Дивіться також Вони – незламні: 7 історій українських жінок про материнство в час війни

Похід по воду "в один бік"

Неля Шастун є матір'ю двох бійців полку "Азов". Один з них уже, на жаль, загинув, а інший  – досі перебуває у ворожому полоні після виходу з "Азовсталі".

Однак жінка знайшла в собі сили поділитися історією у перші тижні життя в Маріуполі після початку широкомасштабного вторгнення.

Коли ми лягали спати, то молилися про швидку смерть у разі попадання в наш будинок. Бо витягати з-під завалів та витягати поранених не було кому. Місто було без води, без, світла, без газу, без зв'язку. Кожного дня ми ходили по воду за 1,5 кілометра до колодязя. Коли ми туди йшли – не знали чи повернемо, чи буде куди повертатися,
– сказала жінка.

Окрім того, вона розповіла, що маріупольці задля економії дрів почали об'єднуватись. Зокрема, пані Неля разом зі сусідами зробила один великий мангал, яким послуговувався весь під'їзд.

Людям доводилось спільними зусиллями добували дрова, гілки, шишки та висушувати це все просто-таки у під'їзді. Ці речі жінка назвала "скарбом", бо "на той момент це був дійсно найбільший скарб".

За словами Нелі, декілька разів військові ЗСУ привозили їжу та воду їй та людям – усе це маріупольці ділили між собою. Так жила жінка в місті до середини березня, допоки все-таки не було ухвалено рішення про створення так званого першого "зеленого коридору", яким вона змогла виїхати.

Дивіться також Божеволіла, – мати бійців "Азову" про те, як загинув старший син, а молодший був на "Азовсталі"

Врятував материнський інстинкт

Анастасія Міхільова аж цілих два місяці перебувала з рідними та, зокрема, чотирирічним сином в бункері "Азовсталі". За її словами, ворог розповсюджував повідомлення про те, що воїни ЗСУ в цей час нібито чинили звірства над цивільними людьми на комбінаті. Однак вона засвідчує, що це не так.

Її чоловік-воїн разом з побратимами допомагав мирним людям, для яких підприємство стало бункером. Українським захисникам часто доводилось жертвувати власною їжею, якої і так було вкрай мало. 

Мій маленький син перебував у вологому, холодному приміщенні та не бачив помічника сонця. Кожної ночі ми прощались з життям, чули як постійно бомблять "Азовсталь". І тільки інстинктивне бажання зберегти життя своєї дитини давало мені сил вистояти. І ми вистояли,
– промовила зі сльозами на очах Анастасія Міхільова.

"Найстрашніша фраза"

Своєю історією поділилась Наталія Кравцова. У жінки є син, який зараз у полоні. Вона розповіла, як жив Маріуполь та завод "Азовсталь" до евакуації з нього людей.

Фортеця "Азовсталь" залишилась єдиним клаптиком української землі. Її штурми призупинялися лише тоді, коли російська авіація скидала на комбінат фосфорні бомби або багатотонні бомби ФАБ, які пробивали бункери на кілька поверхів вниз та ховали під уламками сотні бійців та цивільних, що шукали там безпеки в бомбосховищах,
– сказала вона.

Від 100 до 120 атак здійснювала ворожа авіація у той час кожного дня на "Азовсталь". Усі ці бомби летіли на голови оборонців та цивільних людей. Їхні тіла, вочевидь, досі перебувають там – під тією землею.

Уже рік я чекаю з полону свого сина. Для мене та багатьох людей це найстрашніший рік в житті. Рік бою, рік відчаю, страху за життя рідної людини. І тільки віра в те, що він повернеться, дає мені сили кожного дня підійматися з ліжка та робити все, що я можу і не можу для того, аби його звільнити. І найстрашніша фраза: "Вашого в списках обміняних нема",
– констатувала Наталія Кравцова.

До теми Жінка, що з малою дитиною ховалася у бункері "Азовсталі", розвіяла міфи про "Азов"

Згадаємо наостанок, що "евакуація" захисників Маріупольського гарнізону розпочалась 16 травня та тривала упродовж декількох днів. Внаслідок неї сотні наших бійців потрапили до ворожого полону.

Процес повернення їх додому розпочався у вересні 2022 року, однак досі чимало наших воїнів у нелюдських умовах утримує ворог.