Світова політика на берегах Тихого океану: яка позиція США і Китаю може загрожувати Україні

Довіра між США і Китаєм не зросла

Кожен з лідерів може записати собі в плюс серйозні речі: Сі чітку декларацію американцями політики "Єдиного Китаю", а Байден заяву Сі про бажання об'єднатися з Тайванем невійськовим шляхом.

Читайте також Від якої звички нам потрібно відмовитися, щоб перемогти у війні

Домовленості про поновлення каналів спілкування у кризових ситуаціях та контроль за експортом з Китаю речовин, що використовуються для виробництва синтетичних наркотиків (від цього у США кожного року гине понад сто тисяч американців) – теж позитивні.

Однак це не означає зростання довіри між США та Китаєм, а скоріше нормалізацію відносин. "Довіряй, але перевіряй", – як сказав Байден. Пекін і Вашингтон і надалі сприйматимуть світ як суперництво Китаю і США. Не програти у цьому суперництві – стратегічний пріоритет для них.

Китай не кине Росію напризволяще

Росія на цьому рівні не гравець, але впливати на баланс протистояння може і буде. Вона хоче довести свою користь для Китаю, щонайменше поки Путін при владі, адже принципово інших альтернатив в нього немає. Китай не полишить російський режим напризволяще, але й не буде дратувати США військовою співпрацею з Росією.

Китай здатний натиснути на Кремль в питаннях незастосування ядерної зброї, свободи мореплавства у Чорному морі, де в нього є інтерес підтримання світових ринків продовольства та залізної руди, та ударів по цивільних об'єктах. Навряд він виступатиме зі спільною зі США позицією, але координувати її з американцями – чому б і ні? 

Цікаво На війні матюками не лаються, або чому "погані хлопці" виявилися ефективними

Однак така позитивна координація не виключає виникнення у майбутньому і "негативної", зокрема щодо "деескалації" бойових дій як мети замість подальшого тиску на Росію. При всіх фундаментальних розбіжностях позицій Заходу та Китаю щодо нашої війни з Росією, які є і залишаться, вони обидва зацікавлені в "контрольованості" того, що відбувається, а значить ситуативно, хоч і не стратегічно, можуть спробувати скоординовано діяти.

Якщо така зміна обставин виникне, то критично для нас буде переконати Європу у тому, що на кону і її безпека, тобто вона має стати геополітичним гравцем і сказати своє слово.

Інакше вся світова політика робитиметься на берегах Тихого океану, а назва Північноатлантичний альянс звучатиме кепсько. До цього дуже і дуже далеко, але раніше теж любили казати "як пішки до Китаю". Україна є шансом Європи на безпекову суб'єктність, і цей шанс слід використати зараз.