Європа проти біженців: цинізм, наївність... чи необхідність?

Мається на увазі створення в Лівії таборів, в яких, на думку європейських лідерів, біженці зможуть пересидіти воєнне лихоліття в себе на Батьківщині, не турбуючи своєю присутністю змучених європейців.

За великим рахунком, лідери Європи вирішили піти тим самим шляхом, яким йшли багато років поспіль, підтримуючи та розвиваючи в питанні прийому біженців співробітництво з лівійським диктатором Муамаром Каддафі. Цей останній, якщо згадати, обіцяв гостинність будь-якому біженцеві-мусульманину, з будь-якої країни – щоправда, отримуючи за свою гостинність чималі гроші від Євросоюзу, він водночас формував з тих молодих людей, які потрапили до Лівії, власні терористичні групи та розсилав їх по всьому світі – перш за все, до тієї ж Європи... Але тривалий час ця система, принаймні, зберігала видимість дієвого рішення питання з біженцями.

Із загибеллю Каддафі вона надовго перестала працювати й десятки тисяч біженців з країн Магрибу полинули через Середземне море з лівійських берегів до Італії, Греції та навіть до Іспанії. Враховуючи й без того насправді карколомний потік, який донедавна вливався до Європи через так званий "балканський маршрут" в напрямку Німеччини, та який складався з так званих "гостей Анґели Меркель" (тобто – афганців, пакистанців, алжирців, ліванців, єгиптян, тунісців, йорданців, іранців, іракців, суданців і навіть з косівських албанців, які скористалися нагодою "закосити" під запрошених канцлеркою Німеччини сирійців), можна зрозуміти, чому Європі терміново знадобилося поновити співробітництво з новою, постреволюційною лівійською владою... незважаючи ні на що: ні на слабкість владних структур в цій північно-африканській державі, ні на ісламський тероризм на її теренах... ані на жахливі умови, в яких утримуються там самі біженці.

Концтабір для біженців

Втім, з цим рішенням виявилися докорінно не згодні європейські правозахисники. На їх думку, подібні дії лише погіршать й без того страшну ситуацію.

Лише кілька днів тому Німеччину буквально шокувала доповідь про жахіття, в яких утримуються біженці в лівійських таборах. Дипломати німецької амбасади в Нігері напряму, нітрохи не дипломатично, назвали їх "концтаборами", заявивши про "найтяжчі порушення прав людини" в Лівії. Правозахисники з Amnesty International підкинули дрів у багаття, проголосивши, що в Лівії нема таборів для біженців, а є в‘язниці. Той факт, що лідери Європи, незважаючи ні на що, ухвалили рішення про співробітництво з лівійським урядом у справі недопущення біженців з Лівії до ЄС, вони вважають мерзенним.

Проте, рішення було ухвалене, а наслідки його – принаймні, тимчасово біженці, які бажають перебратися через Середземне море до Європи, не зможуть цього зробити: влада Лівії їх не випустить, затримуючи в тих самих "в‘язницеподібних" таборах. Щоправда, в ухваленому Євросоюзом документі мова йде про виділення чималих грошей для приведення цих таборів до нормального стану, але ці наміри здаються міжнародним спостерігачам утопічними.

Кому вірити?

"Цей план є або небезпечно наївним, або небезпечно цинічним", – вважає Ап‘ян Хеґенкамп, керівник амстердамського відділку міжнародної організації "Лікарі без кордонів". В інтерв‘ю німецькому телеканалу ARD він заявив, що просто не бачить на місці, в Лівії, жодного партнера, з яким міжнародна співпраця була б можливою. Ситуація в країні, за його словами, цілком хаотична й жодному з тамтешніх функціонерів неможливо довіряти. Іншими словами – вкрадуть гроші та й зажадають ще, а справа не зворухнеться ані на шеляг.

Наразі Лівія є найбільшою транзитною країною для біженців з Північної, а також Центральної Африки. Сотні тисяч людей приїздять туди з Еритреї, Єгипту, Нігеру, Бангладеш та Судану, маючи надію переплисти – зазвичай, за допомогою контрабандистів – Середземне море та досягти італійського берегу. Для багатьох ця надія ніколи не втілиться в життя: вони "застрягають" в таборах, де їх утримують під озброєною охороною й де вони живуть значно гірше, ніж у себе вдома. Про це повідомляє не лише сама німецька амбасада в Нігері, а й Amnesty International, й "Лікарі без кордонів", й з десяток інших правозахисних організацій, які зібрали тисячі свідоцтв та розповідей про голод, зґвалтування, рабську працю, торгівлю людьми, тортури та навіть систематичні розстріли в подібних таборах.

"Навіть в найкращих з цих установ панують страшні умови життя", – розповідає Хеґенкамп, який минулого тижня завітав до ряду лівійських таборів. За його словами, вони страшенно переповнені, так, що люди живуть буквально на головах один в одного, сплять на коврах просто на землі та мають лише, як він висловився, "спорадичну" можливість користуватися санітарними засобами, а також отримувати їжу та воду. "Окрім того, вони постійно бояться насильства", – поскаржився він. Люди, з якими Хеґенкамп спілкувався, окрім усього іншого, не мали жодної гадки, коли вони взагалі зможути вирватись з цих таборів.

В політичному сенсі, в Лівії також коїться суцільнийй хаос – стан, який є цілком нормальним для громадянської війни. Наразі в країні існують аж три центри влади: так званий лівійський уряд національної єдності під керівництвом прем‘єр-мінистра Файєса аль Сараджа, яке перебуває в Триполі та є офіційним представником Лівії на міжнародному рівні; водночас – уряд "національного порятунку" – інакше кажучи, попередній уряд, який програв вибори, але відмовився йти у відставку – він частково контролює столицю; до того ж – формально обраний парламент, який править сходом країни та контролюється таким собі генералом Хафтаром. Про озброєні угрупування, які контролюють різні міста й навіть просто установи, можна вже й не споминати, так їх багато. З ким, власне, європейці зібралися домовлятися – незрозуміло, проте, ці домовленості так чи інакше, скоріш за все, не будуть визнані іншими групами. І що корисного може вийти з усього того хаосу?

Хотіли, как краще – буде, як завжди

Насправді – чи має міжнародно визнаний лівійський уряд прем‘єра Сараджа достатній вплив у країні, аби "продавити" мету, яку поставила перед собою нова європейська політика щодо біженців? Доктор Йоахім Пауль з німецького фонду Гайнріха Белля в це просто не вірить. За його словами, ситуація в країні настільки складна та непрозора, що він ледве-ледве може собі уявити, як уряд Лівії може гарантувати існування бодай одного табору для біженців, в якому б дотримувалися бодай мінімальних гуманітарних стандартів.

Й навіть, якщо раптом знайдеться міжнародний партнер, який стане утримувати такий табір, виникає питання – хто забезпечить йому мінімум безпеки та дотримання прав людини? – питає він.

Ар‘ян Хеґенкамп ставить подібні ж питання – його цікавить, яким чином Євросоюз збирається забезпечити ці самі "відповідні стандарти", яких записав у мальтійській декларації? Адже на даний момент жодна організація з ЄС чи навіть з ООН не має в Лівії постійного представництва. "Вони не працюють в Лівії, бо бояться там знаходитись, – скаржиться керівник голландських "Лікарів без кордонів". – Й точно такий же страх мають мігранти, яких Євросоюз бажає нині зачинити в Лівії". А самою лише підтримкою, бодай лише фінансовою, місцевій владі, ситуацію, на його думку, можно лише погіршити.

Більш на те – додатковий план, який передбачає посилення лівійської морської прикордонної служби, на думку Хеґенкампа, теж веде до страшних наслідків. Ці люди, вважає він, на нових катерах, з новими радарами та з новою європейською зброєю, не стануть рятувати біженців з їхніх шкаралупок. "Щодо лівійських морських прикордонників – з ними та ж халепа, що й з усіма іншими лівійськими чиновниками: ми жодної гадки не маємо, з ким маємо справу", – вважає він. Частково – це такі ж контрабандисти, але в одностроях, а частково – люди, які бажали б здерти грошенят за біженців з багатих європейців. Вони, скоріш, розстріляють тих біженців у воді, аніж врятують.

Зрештою, морська прикордонна служба Лівії вже встигла "відзначитись" у справі порушення прав людини: з доповіді Amnesty International виходить, що берегова варта неодноразово відкривала вогонь по біженцям, а також била їх. Один з човнів, з 120 людьми та зламаним мотором, вони просто полишили в морі. Тож AmInt вважає європейські плани співробітництва з лівійськими можновладцями "певно, найбезсердечнішим доказом того, що європейці повертаються до біженців спинами".

Втім, тут слід дещо зазначити. Враховуючи ситуацію, яка склалась в Євросоюзі, а також дані, які потрапили до відкритого обігу та розповідають про те, що чекає на біженців у лівійських таборах – можливо, правозахисникам слід було б критикувати (цілком справедливо!) не лише бездушних європейців та жорстоких лівійців, а й тих, хто зривається із своїх місць без нагальної потреби? Адже ж тисячі єгиптян, йорданців, індонезійців та багатьох інших навряд чи можуть насправді називатися "біженцями від війни"... А сирійців поміж них, як продемонстрував досвід, насправді – обмаль. То чи варто?

Читайте також: У Німеччині вирішили "відкупитися" від біженців