Спогади
Дні з 19-го по 24 серпня 1991 року були надзвичайно тривожні. Ми розуміли, що на той час СРСР розвалювався: балтійські країни вже оголосили про незалежність. Однак, найбільш ортодоксальна частина політбюро бачила, що перебудова Горбачова не має позитивних результатів.
Демократичні процеси у СРСР не перебудовували його, а лише наближали його розпад.
Ортодоксальні комуністи очолили криваві бійні у Тбілісі та Баку. Тому ми розуміли, що ГКЧП міг улаштувати криваву масакру у Києві і у Львові
В один із тих ранків до тодішнього голови Верховної Ради Леоніда Кравчука завітав представник ГКЧП, генерал армії Варєнніков і керівник армії київського округу. Вони тиснули на Кравчука і вимагали присягнути цьому органу та оголосити військовий стан, але той сказав, що на це немає підстав.
Тоді ми навіть не знали, що за три дні, 24-го серпня, все закінчиться Актом проголошення Незалежності України.
Прогрес державності
Я завжди ставлю це питання, порівнюючи Україну з Прибалтикою — чому вони за цей час вже у НАТО та ЄС, а Україна досі топчиться у пострадянському болоті? Я сам шукаю відповіді: чому ми потрапили у таку страшну ситуацію.
Конституційні зміни
Питання децентралізації завжди стояло на порядку денному, але у законодавців до неї не доходили руки. Цю форму самоврядування потрібно надати громадам, щоб вони займалися своїми територіями.
Але поряд з цим слід бути обачним, аби децентралізація не переступила межі федералізації. Особливо тут йдеться про особливі умови врядування на окупованих територіях.