Окупанти вдарили FPV-дроном по машині медичного батальйону "Госпітальєри", в якій їхала Олександра. Це сталося в селищі Білий Колодязь. 16 серпня на її сторінці опублікували її останні слова.
Дивіться також Уже завтра мала бути з сім'єю: росіяни вбили медикиню "Госпітальєрів" Олександру Мулькевич
Останні слова Олександри Мулькевич ("Майк")
Якщо дійде до того, що це доведеться зачитати, то знайте: більшого щастя немає для воїна, ніж померти в бою.
Всі ми трохи воїни – хтось на полі бою, хтось бореться з корупцією, а хтось відновлює справедливість в судах, наші люди воюють з невиліковними хворобами, а вчені з гравітацією.
Така ми войовнича нація.
І дуже палка до свободи.
Українці – вільні люди, цього в нас не забрати. Вільні в думках, поглядах і діях.
І немає в нас межі. Ні в чому немає.
В технологіях чи відкриттях.
Все, що захочемо, – все зробимо.
Мені пощастило народитися в найкращій країні світу – Україні, і це країна, за яку честь померти.
А ще краще за неї жити.
Жити так, щоб за багатьох з нас, по декілька життів.
Виховувати маленьких українців в любові до світу та в міці і незламності.
Показати їм всю красу Карадагу, сольові шахти Донбасу, терикони, заповідні коси, лимани, найбільші печери і червону руту.
Кожен з нас несе всередині світло, не бійтеся його запалити.
Ми ще побачимось, все буде Україна!
Госпітальєри згадують посестру
"Вона була людиною, якій можна було довіряти на 100%. Завжди приходила на допомогу. Смілива. Завжди вписувалась в авантюру, якщо це було важливо для роботи, команди чи суміжного екіпажу. Не боялась складнощів, брала відповідальність і вирішувала їх. Так, могла бути різкою, але справедливою. З нею можна було і посміятись і поговорити про серйозне. Вона була дійсно людиною", – сказано в їхньому дописі.