Оазис достатку в країні вічного дефіциту та безкінечних черг. Інвалютні магазини. Рублями там не розрахуєшся, а всередину просто так не потрапиш. В кожній союзній республіці для таких магазинів – своя назва. В Росії це "Берізка", в Латвії – Dzintars (тобто бурштин), а в Україні – "Каштан".
Читайте також: Згадати Все. Магія вінілових платівок
Дипломати, артисти, науковці, моряки – придбати щось у таких магазинах мали право радянські громадяни, які працювали за кордоном. Але щоби стати власником таких чеків, не обов’язково працювати за кордоном. Хочеш потрапити всередину – будь ласкавий, пред’яви на вході чек. Доступ до інвалютного магазина – суворо обмежений.
Там стояв такий чоловічок на вході, якому ти мав пред’явити або ці талони, чеки, або якесь посвідчення. І ясно, що якийсь слюсар або навіть інженер просто так туди зайти не могли,
– згадує Народний артист України Анатолій Матвійчук.
Хоча ззовні він виглядав дуже скромно. Якщо все-таки вдавалось пробратись усередину, перед тобою відкривався цілком новий світ. Від розмаїття товарів розбігалися очі. На контрасті з тим, що лежало на прилавках звичайних магазинів, асортимент "Каштана" здавався казкою. Якісне взуття – один із головних споживацьких фетишів для кожного "гомо совєтікуса". І один із небагатьох способів придбати красиві туфлі, які не натруть мозолів і не розклеюються після дощу, – це відвідати інвалютний магазин.
Але не туфлями єдиними. Насправді, там можна було купити все: від сигарет до автомобіля. І для цього не треба було чекати 15 років у черзі. Не проблема придбати там і найбільш бажаний предмет гардеробу для кожного радянського модника – фірмові джинси. Вражав і асортимент продуктів харчування. Жуйки, якісні кава і чай, ікра – словом те, що в звичайному гастрономі доводилося діставати.
Читайте також: Згадати Все. Колгоспи: агробізнес по-радянськи
Як відомо, працівник торгівлі – одна з найпрестижніших у Союзі професій. А якщо ти стоїш за прилавком у мережі інвалютних магазинів, вважай, що життя вдалося. Заздрощі – це ще півбіди. Така система, по суті, формувала окремий клас обраних людей. Лише їм дозволялось добре вдягатись і якісно харчуватись.Навіть, якщо в тебе є на руках долари чи марки, легально стати клієнтом "Каштану" не вдасться. Бо володіти іноземною валютою для радянського громадянина – кримінал. Інша справа, якщо ти іноземець.
Асортимент валютних магазинів навряд чи міг чимось вразити людей, які приїхали з Заходу. Все це вони могли спокійно придбати у себе вдома. Причому, набагато дешевше. Їх цікавили здебільшого товари радянського виробництва. Але все ж. Чи були якісь способи дістати доступ до товарів з валютного магазину, якщо в тебе радянський паспорт?
Домовлялися, припустимо, з іноземцями. З тими ж іноземними студентами, які мешкали в гуртожитках наших вишів. Навіть якщо іноземний студент був із найбіднішої, найглухішої країни, але він мав іноземний паспорт. Він мав право отоварюватися в тому магазині,
– розповіла заступник гендиректора Музею історії Києва Людмила Мороз.
Ще один спосіб, але вже набагато більш ризикований, – це видати себе за іноземця. Головне тут – виглядати, як іноземець. Фірмові джинси, кросівки, футболка і впевнений погляд. Просто потрапити в "Каштан", навіть без наміру щось купувати, було неможливо.Бо на вході тебе зустрічав працівник органів держбезпеки.
Що найціннішого можна було віднайти у "Каштані" – дивіться в програмі.