Не заміна крісел: що нам насправді потрібне?

Якщо ж процес відставки оформляють як кулуарне шоу з перестановками головних героїв – це вже не політична процедура, а симуляція. І це проблема, яка не просто дискредитує інституції, а й підриває довіру до влади. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Зауважте Немає часу на повільні зміни: висновки для України з Риму

Варто розуміти, що під час війни навіть будь-які розмови про зміни у державній владі – надзвичайно важливі та чуттєві для суспільства. Це маркер того, як якісно реалізується державна політика та чи справляється апарат держави з покладеними на нього функціями. Коли це виглядає як частина піару чи медійного спектаклю, втрачається сенс та сподівання на якісний результат анонсованих змін.

Суспільство не має перетворюватись на глядачів кількаденного політичного шоу з інтригами та інсайдами про можливі рокіровки, які називають "перестановкою стільців" або "великим ліжкопересуванням".

У країні, яка воює, кожна хвилина на вагу золота, адже витрачена на розігрівання теми "хто-куди" – це втрачені ресурси.

Тому варто сконцентруватися не на зміні крісел, а на результатах. Що зроблено? Що і чому провалено? Яка і на кому відповідальність за це? І найголовніше – що може зробити наступник?

Без відповідей на ці запитання відставка стає лише символічним жестом, який покликаний задовольнити запит суспільства на зміни. Це схоже на спосіб скинути відповідальність. Нам потрібна не медійна перестановка, а зміна підходів. Не заміна "вивіски", а політики.

Ми живемо четвертий рік у воєнному стані. У країні, яка виживає на межі можливого. І міняти когось просто тому, що суспільство має запит на зміни – це розкіш, якої ми не можемо собі дозволити.

Як здійснити реальне оновлення?

За роки незалежності українська політична система звикла до моделі: "звільнили, отже зробили висновки". Найвища ціна проваленої державної політики – втрата посади.

Існує тенденція призначення послами звільнених посадовців, така собі "почесна пенсія". Так, послом у Словенії став ексміністр оборони Андрій Таран, послом у Швейцарії – колишня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова, а ексголова Держмитслужби і колишній міністр стратегічних галузей промисловості Павло Рябікін поїхав послом у Китай.

Цей список можна продовжити. Але питання не в прізвищах, а в підході: "не вийшло – з очей подалі". Без звіту. Без аналізу. Без політичної відповідальності.

Важливо, що суспільство переросло "це не спрацювало, вдамо, що нічого не було". І якраз те, що відповідальні не відповідають, – найбільша зрада ідеї оновлення.

Якщо ж ми хочемо реального оновлення, потрібно не просто змінювати людей, а змінювати культуру відповідальності:

  • звітувати перед суспільством,
  • пояснювати рішення,
  • визнавати помилки,
  • розуміти як діяти далі.

Бо без цього жодна ротація не буде дієвою.