Два золота, срібло і дві бронзи — годі й казати, що це найуспішніша Олімпіада в історії українського боксу. Більше того, якби не наші боксери, то Олімпійські Ігри в Лондоні можна було б вважати в кращому випадку невдалими, а в гіршому - провальними. Не дивно, що увага до наших бійців була прикута, мабуть, найбільше серед усіх інших видів спорту.

...Володимир Кличко, Сергій Дзінзірук, Володимир Сидоренко, Андрій Котельник - це славне покоління боксерів, які прославляли Україну протягом десятиліття. Зараз кожному з них близько 35 років, і зрозуміло, що завершення кар'єри цих славних бійців не за горами. Зверніть увагу: кожен з них ставав чемпіоном світу і неодноразово захищав свій титул. А Володимир Кличко разом зі своїм на п'ять років старшим братом взагалі є одним з найпопулярніших спортсменів планети. Ще кілька років тому більшість спеціалістів схилялася до думки, що, зважаючи на ставлення наших можновладців до розвитку спорту в країні, це покоління - це лебедина пісня українського боксу. Звичайно, окремі бійці у нас з'являтимуться і далі, але щоб в майбутньому у нас одночасно було до п'яти чемпіонів світу - це щось дуже мало реальне. Та нежданно-негадано, але разом з тим дуже вчасно у нас з'явилося нове покоління чемпіонів. Покоління, яке справедливо можна вважати золотим.

У те, що в Олімпійському боксі ми можемо взяти не одну медаль стало зрозуміло ще в кінці минулого року під час чемпіонату світу у Баку, де у фіналах з усіх 10-ти вагових категорій виступило аж 5 українців. Більше того, четверо з них - Олександр Усик, Тарас Шелестюк, Василь Ломаченко і Євген Хитров стали чемпіонами. І лише Денис Беринчик у надвидовищному поєдинку спірним на думку багатьох рішенням свій фінал програв. Чотири золота і впевнене перше загальнокомандне місце на чемпіонаті — такий результат українців за вісім місяців до Олімпіади.

Звичайно, після бакинського тріумфу до Лондона ми їхали у якості фаворита. Воно й не дивно, адже творець цієї чудової команди - старший тренер збірної Дмитро Сосновський (до речі, найкращий тренер світу 2011 року) привіз в столицю Великобританії чотирьох чинних чемпіонів світу на чолі з найкращим боксером-любителем незалежно від вагової категорії Василем Ломаченком. Але вже з перших етапів стало зрозуміло, що боротися в основному потрібно буде не з суперниками, а з суддями - ставленниками Міжнародної асоціації любительського боксу. Суддівське свавілля, яке в прямому ефірі спостерігав увесь світ у поєдинку Хитрова проти британця Огого обурило не лише українських вболівальників. Усі протести були справою марною, бо одразу стало зрозуміло, що переможці у багатьох вагових категоріях вже заздалегідь відомі, а нас ними бачити ніхто не хоче. Уявіть тепер стан наших хлопців перед виходом у ринг коли розумієш, що можна бути на голову сильнішим за свого суперника, надсилати його в нокдауни, але для перемоги цього не вистачить. І результат усієї чотирирічної праці буде марним. Уже пізніше, наша екс-чемпіонка світу Аліна Шатернікова, яка у Лондоні працює коментатором боксу, зізналася, що наші боксери думали залишити Лондон по-англійськи, тобто не прощаючись. Але згодом передумали. І просто стали злішими.

В окремих боях судді і далі намагалися не пускати українців у наступні стадії змагань. Але наші здебільшого билися так, що не залишали шансів ні суперникам, ні суддям. Невідомо, що рахували судді у матчі Беринчика з монголом Уранчімегом, але краще б вони цього не робили, бо це лише розлютило Дениса, який в останньому раунді ледь не "вкатав" суперника в підлогу рингу. А ось Гвоздика у фінал не пустили, хоча він був влучнішим, активнішим, і просто кращим за свого казахського візаві (що потім визнало більшість тих самих казахів на форумах своїх сайтів). Мабуть, організатори подумали, що четверо українців у фіналах - це надто багато.

Але ми ж то з вами знаємо, що Хитров є найсильнішим у вазі до 75 кг, а Гвоздик достойний фіналу! Не так уже й важливо, скільки в результаті ми завоювали нагород (хоча, до слова, найбільше серед усіх країн-учасниць з боксу), і якого вони достоїнства. Тому що свавілля організаторів і, даруйте, проституція окремих суддів просто знівелювали спортивну складову турніру. Найголовніше це те, що ми отримали збірну, яку пам'ятатимемо ще дуже довго. Збірну, в якій були "один за всіх, і всі за одного". Бо уже ніхто не забуде, як вболівальники зі всього світу з відкритим ротом дивилися на нашого генія Ломаченка, британські коментатори захлиналися у захваті від махачів Беринчика, спеціалісти аплодували технічним і вольовим перемогам Усика. І цього вже не заберуть ніякі судді.

...Ви, мабуть, помітили заголовок до мого блогу - "Золоте покоління". Хтось міг подумати, що назва походить від того, що ця генерація наших бійців завоювала і завойовує багато медалей. Але це не так. Бо що таке медаль? Це річ, яку покладуть у сервант, показуючи потім на сімейних святах найближчим людям, згадуючи при цьому славні колись часи. Зовсім ні. "Золоте" в першу чергу тому - що ми в один і той же час, і в одному й тому ж місці отримали цілу групу не лише бійців-чемпіонів, але й дуже достойних людей. Таких, якими можна і треба пишатися.

В той час, коли наші деякі політики в угоду своїм ницим передвиборчим інтересам, намагаючись здобути прихильність електорату, "торгують" святими речами, наші боксери перед самою Олімпіадою провели цікаву та оригінальну акцію: вистригли собі козацькі чуби, аби усьому світу показати, якого вони роду нащадки. Хтось скаже, що це нікому не потрібна бравада, бо в той час необхідно було повністю сконцентруватися на тренуваннях і виступах у рингу. Але я впевнений, що не одному нашому співвітчизнику після такої патріотичної в хорошому сенсі цього слова "витівки" наших хлопців - день став світлішим, настрій приємнішим, а життя бодай на якусь маленьку дещицю часу кращим. Бо це ж насправді так приємно, коли наші Денис Беринчик та Олександр Усик з козацькими чубами на голові після своїх перемог під овацію залу танцюють у рингу гопак!

А вони ж могли цього не робити. Могли просто приїхати, взяти свої медалі, отримати за них державні нагороди та чималі премії та й поїхати назад. Але ж зробили! І подивіться хто! Денис Беринчик - уродженець Краснодона, що на Луганщині, харків'янин Олександр Гвоздик та корінний кримчанин Олександр Усик, який дуже часто дає інтерв'ю чистесенькою українською мовою. Погодьтеся, ці люди народилися не в найбільш патріотичних регіонах нашої країни. Але це і є справжні патріоти, на відміну від більшості тих, чиїми лицями ми впродовж наступних місяців "милуватимемося" на бігбордах, екранах телевізорів та сторінках ЗМІ. Бо коли дивишся на цих Чемпіонів, то розумієш, що в нашому суспільстві і нашій країні ще далеко не все втрачено.

Тому хочеться побажати нашим бійцям і всьому тренерському штабу успіхів, як би не склалася їхня подальша доля. Для декого з них це пік кар'єри, а дехто тільки почав своє сходження на вершину. Дякуємо вам, хлопці, за ці чудові два тижні, протягом яких ви подарували нам незабутні емоції та враження.

Для того, аби народ знав своїх героїв, представимо повний склад збірної України з боксу на Олімпаді в Лондоні:

Павло Іщенко: чемпіон світу серед кадетів, наймолодший учасник нашої команди. Вилетів на старті Олімпіади

Василь Ломаченко: дворазовий чемпіон світу, чемпіон Європи. кращий боксер Олімпіади-2008 (володар Кубку Вела Баркера), Олімпійський чемпіон 2008 та 2012 років

Денис Беринчик: віце-чемпіон світу, срібний призер Олімпійських Ігор в Лондоні

Тарас Шелестюк: чемпіон світу, чемпіон Європи, бронзовий призер Олімпійських Ігор в Лондоні

Євген Хитров: чемпіон світу, програв через суддівське свавілля на старті Олімпіади

Олександр Гвоздик: бронзовий призер Олімпіади. Як і Хитров, лише завдяки "чесним і непідкупним суддям" не став учасником фіналу Ігор

Олександр Усик: чемпіон світу, Олімпійський чемпіон Лондона

Старший тренер: Дмитро Сосновський - заслужений тренер України, найкращий тренер світу 2011 року.