Бійці із третього батальйону першої танкової бригади розповідають про те, шо всю форму купували за свої гроші. Та на наявність бронижилетів скаржитись гріх, так як вони повністю ними забезпечені. Каски теж є, але дуже застарілого зразка.
Бомбили кожний божий день, починаючи із 6 ранку. І весь день ні авіації не було, ні підтримки, ні артилерія наша не працювала, взагалі нічого. Ми чекали на допомогу 10 днів. Полонені думали, що нас тут 5 тисяч, а нас тут всього 70 людей. А коли взнали, що наближається російська колона, ми зрозуміли, що все, – розповідає один із бійців.
За словами військового першої танкової роти Андрія Гомеляка, ті батьки або ж рідні, які відправили своїх дітей, синів, чоловіків по мобілізації до лав ЗСУ, є найбільш зацікавлені в тому, щоб вони повернулись додому і роблять все для того, щоб ми почували себе тут не покинутими напризволяще і щодня нагадують про це необхідними речами, завдяки яким ми сьогодні можемо виживати.
Далі – дивіться у відеосюжеті.