Сім'я вечеряє, гучно виводить колядки, аж тут стукіт у двері. "Дозвольте заколядувати". І як же не впустити до хати таку юрбу, що подарує господарям справжнє театралізоване диво. Ірод, князь, пастушки, чортеня і звісно смерть – за декілька хвилин перекажуть історію народження Христа.
Традіція вертепів тягнеться ще з часів гетьманства і всі ці роки підлаштовувалось під суспільні вимоги. До прикладу, колись дійство не обходилось без козака, дяка з учнем, поляка–шляхтича, пізніше з'явився солдат-москаль, а ще згодом – знайомі нам циган, шинкар-єврей та його дружина Сура. В наші часи у вертепі нерідко можна побачити знайомі обличчя з телеекранів, а минулого року на Євромайданівському вертепі свою роль мали і "беркутівець", тітушки.
Читайте також: Зроблено в Україні. Зберігаючи старі різдвяні традиції
Неодмінний атрибут вертепа – різдвяна зірка. Вона вважається символом щастя та радості, адже несе новину про народження Ісуса. Почесну місію її нести довіряють хлопчику. Зазвичай звізди виготовляють із дерева, а потім обклеюють кольоровим папером, тканинами й китицями. Стандартна зірка повинна мати вісім ріжків, втім може бути й 16. Чим більше, тим краще.
Починають колядувати в Україні по-різному. В деяких регіонах чекати не люблять і вирушають одразу на Святий Вечір, в інших – на самісіньке Різдво, а є й такі території, де вертеп збирається зранку 8 січня.
Здавна на Різдво було прийнято давати милостиню та проявляти щедрість. Тож і для вертепу ніхто не шкодував смаколиків і грошей. Не прийняти колядників, або як їх ще називали "христославів" вважалося великим гріхом. Деякі сім'ї особливо чекали на вертеп – ті, де були діти, що довго не розмовляли. Їм давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начеб-то мало допомогти "оживити голос".