За кого насправді був Козак?
Як на мене, бажання Володимира Путіна продовжувати війну аж ніяк не залежить від того, хто є заступником голови його адміністрації. А от інформаційний шум навколо відставки Дмитра Козака дійсно допомагає Москві створювати ілюзії, що з російським керівництвом можна домовлятися, тільки треба знайти потрібних людей. Про це заявив Віталій Портников, інформує 24 Канал.
Читайте також Як нам швидше завершити війну? Відповідь є
Цей інформаційний шум ґрунтується насамперед на розповідях про те, що Козак нібито виступав проти російсько-української війни. Виступав не просто у розмовах із російським президентом, а на пам'ятному засіданні Ради безпеки Росії, де ухвалювали рішення про визнання незалежності так званих "ДНР" і "ЛНР". Однак все було трохи інакше.
Дмитро Козак та очільник Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін пропонували відразу перейти до приєднання цих територій до Росії. Тема війни Росії з Україною на цьому засіданні взагалі не обговорювалася через одну просту причину – не було відомо, в яких саме кордонах Кремль збирається визнати цю псевдонезалежність. У тих кордонах, у яких на момент визнання існували окуповані території чи в адміністративних кордонах Донецької й Луганської областей України.
Потрібно було навіть не кілька годин, а майже доба, щоб всі переконалися, що мовиться про визнання так званої незалежності в адміністративних кордонах. Але й тоді були сумніви, що Путін збирається відновлювати ці адміністративні кордони силою. Тож про яку таку війну мовилося на засіданні Ради безпеки Росії, де Козак міг публічно про неї говорити?
Ну, правда полягає в тому, що після фіаско Суркова Путін призначив Козака куратором українського напрямку, щоб він створював пастки для українського керівництва. Вони мали призвести до дестабілізації ситуації в Україні і полегшення для Кремля завдання зі створення в нашій країні маріонеткового уряду, який вже тоді готувався.
Треба сказати, що Козак намагався впоратися із цим завданням.
- Згадаймо про ідею створення громадської ради представників України та "ДНР" і "ЛНР", проти якої виступали як громадськість в Києві, так і наші європейські союзники.
- Згадаймо про спробу провести спільну інспекцію ЗСУ з так званим народним корпусом "ЛНР", щоб легітимізувати псевдоармію Луганщини. Але до жодної реальної дестабілізації зусилля Козака тоді не призвели.
Я припускаю, що на засідання Радбезу Росії він міг просити Путіна дати йому додатковий час для дестабілізації ситуації в Україні. Можна сказати, що це така різниця, як між катом, який хоче тебе повісити, і катом, який хоче відрубати голову.
Це не про опозицію до війни, а про пошук іншого шляху для ліквідації ворожої державності.
Для Козака це було екзистенційне завдання, бо сам він етнічний українець. Ліквідація державності його Батьківщини легітимізувала б його роль у російському політичному керівництві. Звичайнісіньке, класичне яничарство.
Вважати, що Козак був проти війни, це значить не усвідомлювати суті путінської президентської адміністрації. Козак був не проти війни і не за війну – він був за Козака, за свої позиції в адміністрації Путіна, які стрімко втрачав, бо виявився неефективним ані на українському, ані на молдавському напрямках.
Йому не вдалося примусити Молдову погодитися з інкорпорацією Придністров'ї шляхом перетворення всієї країни на велику російську військову базу. Згодом йому не вдалося створити можливості для повторення успіху проросійського політика Ігоря Додона на президентських виборах у Молдові. Та й завадити другій перемозі Маї Санду він не зміг. Це було повне фіаско на всіх напрямках.
У результаті Путін вирішив, що набагато ефективнішим чиновником, який дестабілізуватиме сусідні країни, стане інший заступник голови його адміністрації – колишній прем'єр-міністр Росії Сергій Кирієнко. Він довів свою ефективність, намагаючись знищити будь-які опозиційні та антиросійські настрої у самовиголошеній республіці Абхазії.
Для чого Путіну звільнення Козака?
Можна сказати, що це апаратна боротьба. Тим більше, що ми не знаємо, чим буде займатися Козак. Чимало соратників Путіна отримували нові непогані посади, але разом із цим отримували й репутації людей, які не погоджуються з найбільш екстремістськими, радикальними діями самого Путіна та його найближчого оточення. Такі люди Путіну також потрібні.
Для чого? А для того, щоб навішувати локшину на вуха довірливим західним політикам і журналістам. Удавати, що саме вони і є кремлівськими інсайдерами, які точно знають, що насправді відбувається у російському керівництві, як працювати із Путіним, щоб досягти результатів.
Такі люди потрібні Путіну, щоб створювати пастки вже не для українців, а для західних політиків і журналістів, які мають допомогти російському президентові тягнути час.
Коли в авторитетних західних виданнях з'являється інформація про "миролюбство" одного з кремлівських чиновників, то це тільки посилює кремлівські наративи. Я вже не кажу про найбільш дивовижні з них, адже Козак обіцяв Путіну, що якщо Україна відмовиться від вступу до НАТО, то не потрібно буде з нею воювати, адже можна досягти угоди.
Таке враження, що причиною війни Росії проти України є євроатлантична інтеграція. Це не так. Адже вступ до НАТО Фінляндії, як бачимо, ніяк не вплинув на бажання Путіна негайно воювати із сусідньою країною. Ні, євроатлантична інтеграція України – це не причина, а лише привід. Це намагання зупинити будь-які можливості для того, щоб за Україну реально готові були вступитися сусіди. Це бажання знищити Україну так, щоб це не призвело до широкомасштабного конфлікту Росії з країнами Європи.
Вважати, що відмова України від вступу до НАТО утримала б Путіна від війни, – це значить не усвідомлювати справжні політичні цілі російського президента. Ніколи не повірю, що Козак не усвідомлює цих цілей. Занадто довго він живе серед росіян.