Марік нас зустрів сонцем, власне і ми йому привезли "Сонце" у Палац Металургів. Концерт пройшов прекрасно, майже заповнений зал, ми самі не очікували такого теплого прийому від людей.

Перед концертом ми вийшли на набережну – там мирно та спокійно, попри те, що "бахкало" у 20 кілометрах, люди прогулювалися не поспішаючи, дехто ловив бичків (місцева традиція). Місто до війни звикло вимушено, і живе рутинним життям. Хоча люди готові до того, що у будь-який момент може початися ескалація.

Про реакцію людей на виступ. Люди зустріли нас дуже гарно. Прийшли ті, які нас чекали усі вісім років. Скажу відверто, "зальотних" не було. Зібралися всі свої. Були також бійці полку "Азов", яких ми запросили.

Чи страшно було їхати у Маріуполь? Ні. Адже з волонтерською місією ми їздимо на передок, ось там можна говорити про "страшно". А тут? Мирне місто, спокійне життя, яке звісно "приправлене снарядами" і вибухами, але люди все одно тримаються, звикли. Зрештою як і вся Україна.