Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Надзвичайна поліцейська про війну, генералів і неготовність українців до змін

Лейтенант Ірина Кульчицька – одна з найвідоміших офіцерів Львова. Журналісти "24" простежили за тим, як вона працює і з'ясували, чому вона також є однією з найбільш професійних поліцейських.

Сайт "24" продовжує серію публікацій про тих офіцерів поліції, які після роботи перетворюються на дівчат. Вони не просто роблять селфі і прикрашають українські вулиці. Вони успішно справляються з тим, щоб правопорушень на них було якомога менше.

Лейтенант поліції Львова, заступник командира роти Ірина Кульчицька ніколи не спекулює своїм ім’ям. Причетність до постаті видатного українського генерал-майора, який загинув поблизу Слов'янська, для неї – це велика відповідальність і стимул якнайкраще виконувати ту роботу, про яку вона мріяла з дитинства. Аби бути достойною його прізвища.

В інтерв’ю сайту "24" Ірина розповіла, через що не всі громадяни люблять нову поліцію, як часто поліцейським доводиться стикатися із ветеранами АТО та чому українським офіцерам вартувало би брати приклад із генерала Кульчицького.

Рішення піти в поліцію прийшло коли було оголошено про її створення. Я була у батьків, ми пили чай і побачили інтерв’ю Еки Згуладзе. Мені настільки сподобалося, з яким ентузіазмом вона розповідає про цей проект, що я загорілася і вирішила подати документи на конкурс. Абсолютно про це не жалкую. Причетність до родини генерала Кульчицького стала додатковим стимулом. Але плани зв’язати своє життя із правоохоронною діяльністю мала ще до того, як з ним познайомилась.

Тяга до криміналістики, напевно, була з дитинства. Спричинена моїм захопленням детективами, думаю. Дуже люблю читати. Це моє хобі. Маю дома хорошу бібліотеку. Мені завжди дуже подобалися і Еркюль Пуаро, і Шерлок Холмс. Але себе я асоціювала, скоріше, з доктором Ватсоном. Бо також завжди захоплювалась медициною. Це була моя друга мрія. Навіть пробувала вступити на медичний. Але так сталося, що іспит на юридичний факультет і на медичний співпали по даті. Треба було вибирати і я вирішила зупинитися на кар’єрі юриста. Але все одно досі іноді підчитую щось на медичну тематику.

Я працювала юрисконсультом у дитячій лікарні. Там підібрався гармонійний колектив, люди, які горять своєю справою. Коли зараз бачу замітки про лікарів, які не допомогли або неякісно допомогли людям, мені якось не віриться. То дивно. Бо не можу уявити, що люди, з якими працювала, можуть так вчинити. Так, я вірю у правоохоронців і лікарів. Можливо, тому, що романтик.

Найприємніше – це коли бачиш результат своєї роботи. Коли бачиш вдячність в очах, чуєш вдячні слова, коли люди дякують за те, що ти допоміг і захистив. Найважче – коли усвідомлюєш, що не все у твоїх руках і як би сильно не хотів допомогти, не можеш цього зробити у повному обсязі. Тому що не маєш достатньо повноважень чи можливостей. Неприємно також, коли люди не розуміють, що ти виконуєш свою роботу. Наприклад, правопорушник, який не розуміє, чому він повинен дотримуватися правил, як і всі інші. Тих же правил дорожнього руху. Він висловлює претензії. Це неприємно. Але ми стараємось від цього максимально відсторонитись.

Практично всі зараз вимагають змін. Але деякі вимагають змін, при цьому не маючи бажання змінюватися. Люди хочуть, щоб реформа проходила без їхньої участі. Залишаючись пасивними спостерігачами, вони хочуть, щоб країна перетворювалась на європейську. Вони не хочуть на своїх місцях робити щось добре. Навіть елементарно виконувати ті правила, які установлені державою. Вони вважають, що вони мають якісь більші права, ніж інші громадяни. Банальне паркування із порушенням правил дорожнього руху деякі водії постійно пояснюють тим, що "мені отут треба стати".

У Львові відсотків 50-60 правопорушень – наслідки зловживання алкоголем. Особливо на вихідних. Дуже багато працюємо з порушниками правил дорожнього руху. Дуже багато працюємо із так званими сімейками – сімейними конфліктами чи скандалами. У цій роботі потрібно бути у деякій мірі психологом. Потрібно зрозуміти суть конфлікту, щоб ефективніше людям допомогти чи підказати якесь рішення.

Ветерани АТО досить часто фігурують у наших викликах. Часто бувають ситуації, які мені досить важко сприймати. Психологічно важко. Звання воїна, ветерана АТО не робить людину ідеальною. Були виклики, коли ці люди себе поводили таким чином, який не пасує захисникові, не пасує людині, яка ризикувала своїм життям заради нас. Я завжди стараюся з такими людьми поговорити. Питаю у них, чому вони ризикували на фронті своїм життям, а тут поводяться так, як не має поводитися герой. Вони у відповідь посилаються на якісь психологічні травми. Б’ють на те, що ми не знаємо, у якій небезпеці вони були і не розуміємо, наскільки їм важко все це переживати. Але, думаю, із таким нерозумінням треба боротися іншими методами, а не агресивною поведінкою.

Воїни часто бувають і позитивними героями. Був випадок, коли ветерани АТО допомогли затримати агресивних громадян, які з ножем кидалися на охоронців громадського закладу. Ветерани дуже часто нам допомагають, коли потрібні поняті. З тим є проблема, оскільки законодавством при складенні певних процесуальних документів вимагається присутність двох понятих чи свідків. Не завжди громадяни мають на то час чи бажання. Помітила, що якщо до АТО-шників звертаєшся із таким проханням, вони спокійно погоджуються дати свідчення.

Все те, що відбувається на Донбасі, це не лише особиста трагедія нашої родини. Це — велика біда нашої держави. Вирішення якої конкретно гальмують. Мені здається, що це нав’язана ситуація, яка без сторонньої допомоги з-за кордону не розвивалася б далі. Українці — це один народ і ми маємо бути разом.

Люблю цікаві зміни, коли є багато роботи, коли не просто їздимо патрулюємо, а займаємося роботою. Люблю, коли багато викликів. Коли їздиш з виклику на виклик, зміна проходить дуже швидко. Просто від’їздити у патрулювання 12 годин — це трохи важкувато. Особливо вночі. Якщо ніч тиха і спокійна, то кави можна випити дуже багато.

З агресивними правопорушниками вже спокійно справляюсь. На початку було страшно. Дуже! Але зараз вже прийшла якась впевненість. Тренування дають своє. Також у мене чудові напарники, які мене завжди підстрахують у будь-якій ситуації. Вони мене образити не дадуть.

У моїй роботі мені все подобається. У певній мірі мені пощастило. Працівники міліції навіть приблизно не мають того забезпечення, яке маємо ми. У мене хороший колектив, який я дуже люблю. Ми один одного доповнюємо, стараємося вчитися один в одного. Не впевнена, що є щось, що варто міняти конкретно на даному етапі у патрульній поліції. Але сподіваюся, що найближчим часом реформа піде далі, і ми будемо тісніше з співпрацювати із попереднім поколінням правоохоронців і якось кооперуватися.

Найбільший хабар, який мені пропонували – 200 доларів. Це був п’яний водій. Смішно буває, коли люди намагаються оплатити штраф готівкою на місці. Ми пояснюємо, що це можна зробити, але лише за допомогою банківської карти через термінал. Але люди, чомусь, вважають, що вони повинні заплатити нам готівкою, а ми вже потім підемо у банк і покладемо їх на свій рахунок. Поліцейські з моєї роти ніколи не опустяться до того, аби взяти хабар.

Скептики були, є і будуть. Кожне нове починання має своїх скептиків. Це додатковий стимул, аби довести цим людям, що ані через рік, ані через два, ані через десять років ми не втратимо того запалу, з яким ми починали. Деякі люди не розуміють, хто і для чого пішов у поліцію. Це — ентузіасти, які мають бажання, сили і розуміння того, як має виглядати правоохоронна діяльність та патрульна поліція. Це має бути орган, який одночасно є і правоохоронним, і сервісним. Люди не повинні нас боятися чи остерігатися, стосунки між поліцейськими і громадянами мають бути дружніми.

Генерала Кульчицького я називала татом. То якось само по собі сталося. У нас з ним насправді були дуже хороші стосунки. Ми мали спільні теми для розмови. Нам подобалося проводити час разом. Він ніколи не дистанціювався. Здавалося б: де я, а де – генерал-майор. Але ми були дуже близькі. Багато говорили, часто дискутували. На різні теми. Він був різносторонньо розвинутою людиною. А ще він був настільки щасливий дідусь, що це потрібно було бачити. Він дуже змінювався, коли спілкувався із моїм сином. Він ставав таким дбайливим і ніжним! Він вчив його ходити, читав йому книжки, дитячу поезію. Це було дуже мило. Він переставав бути генералом і ставав люблячим і турботливим дідусем, який дозволяв онуку практично все.

Мій син вже усвідомлює хто його мама і дуже мною гордиться. Він розповідає всім, хто має бажання його слухати, що мама поліцейська. Каже: "Матуся, ти коли формі – ти мене охороняєш, а коли без форми – я тебе охороняю". Він має свій значок, свій пістолет, так що маю вдома свого домашнього поліцейського.

На роботі я — офіцер. Але я завжди пам’ятаю, що я, також, і мама, і дівчина. Іноді можу краще зрозуміти правопорушницю, якщо, наприклад, вона неправильно припаркувалась через те, що у неї у машині сидить маленька дитина, яку треба тримати у полі зору. До таких випадків намагаюсь ставитися лояльніше.

Моє ім'я – це суттєва відповідальність. Люди, чуючи прізвище Кульчицька, більше приглядаються до моєї роботи. Хотілося би бути достойною того прізвища і достойною того, аби бути частиною історії генерала Кульчицького. Мені приємно, коли мене асоціюють з ним. Це велика людина.

Генерал Кульчицький мав чітке уявлення про те, яким повинен бути генерал і завжди слідував тому баченню. Він тримав себе у формі. Ніколи не дозволяв собі зверхньо ставитися до людей. Він був дуже відповідальним. Ніколи не цурався важкої праці. Люди це бачили, брали з нього приклад і ставали кращими. Поняття офіцерської честі, гідності, були для нього дуже важливими. Він дійсно тим жив. І це було правильно. Думаю, більшості наших офіцерів, генералів, керівників, вартувало би брати із нього приклад.

Читайте також: Чарівна поліцейська про Крим, головну проблему українців і депутатські корочки

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук