Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Чарівна поліцейська про Крим, головну проблему українців і депутатські корочки

21:00, 17 листопада 2015 59721 Читать новость на русском

Сандра Кротевич — дівчина з Криму, яка стала офіцером київської поліції, щоб на своєму прикладі показати, як країну можна змінювати на краще. Журналісти "24" провели день з поліцейською і дізналися усе про її "нежіночу" роботу.

Сайт "24" продовжує серію публікацій про тих офіцерів поліції, які після роботи перетворюються на дівчат. Вони не просто роблять селфі і прикрашають українські вулиці. Вони успішно справляються з тим, щоб правопорушень на них було якомога менше.

Молодший лейтенант, тимчасово виконуючий обов'язки заступника командира першої роти поліції Сандра Кротевич вважає, що увага, яка звалилося на київських патрульних, це показник довіри громадян, яку обов'язково потрібно виправдати. Хоча відповідальність, яку на поліцейських поклали кияни, нікчемна у порівнянні з тими вимогами, які ця дівчина ставить собі сама.

В інтерв'ю сайту "24" Сандра розповіла про те, чиїми зрадами для неї обернулася анексія Криму, хто став для неї прикладом і чому нахабних чиновників приємніше притягати до відповідальності за порушення, ніж всіх інших.

Київ мене завжди приваблював тим, що це — мегаполіс. Є чого прагнути, є безліч можливостей. У Сімферополі, як і у будь-якому іншому невеликому місті, знаєш, що можеш працювати у хорошій фірмі, але розвитку та кар'єрного зросту практично немає. Я вступила до МАУП, спочатку приїжджала на сесії, на третьому курсі переїхала до Києва назовсім. І ніколи про це не шкодувала. Навіть коли приїжджала до батьків у Крим — мене вистачало максимум на два тижні, і я їхала назад. Звикла до київського ритму, до руху нон-стоп. Мені це подобається.

Неприємно все те, що сталося з Кримом. Не спілкуюся зараз ні з ким із друзів, з якими спілкувалася там, які були для мене дуже дорогими. Останній раз була у Криму 5 листопада 2013, коли вклеювала фото у паспорт. Все. Принципово туди не поїду, поки Крим не стане жити за законами України. Неприємно, що багато людей, з якими я росла, повелися як зрадники. Неправильно це. Все що там сталося — це фікція. Крим повернеться. Просто їм потрібно зрозуміти, як це — жити без України.

Спочатку думала, що Крим повернеться в Україну за 2-3 роки. Зараз не знаю. Якби ми перестали туди поставляти продукти, воду, якби люди зрозуміли, що це не Хрущов п'яний передав його Україні, а що Крим без України жити і розвиватися просто не може, півострів одразу ж повернувся б. Поки люди там не відчують, що таке — жити погано, вони не зрозуміють. Багато хто вже відчув. Але вони бояться говорити про це вголос. Знають, як там "стучать". А я на власному прикладі знаю, що "стучать" у ФСБ всі, кому не лінь.

На рішення йти у поліцію вплинули два чинники. Перший — почалася війна, мій брат пішов в АТО. Другий — з'явився шанс не просто сидіти вдома, дивитися телевізор і лаяти політиків, а піти і зробити щось самій. Змінювати щось потрібно зі свого маленького, приватного світу. Я всім друзям і знайомим сказала: "Іду в поліцію, готуйтеся! З вас запитувати буду втричі більше, ніж зі звичайних людей". Друзі відреагували з посмішкою, але вони знають, що я не жартую. Якщо хочеш, щоб твоя країна жила по-новому, щоб нею захоплювалися в усьому світі, щоб люди поводилися гідно — покажи на своєму прикладі, як це має бути і як потрібно поводитись.

Поки не пройшла відбір, поки мені не прийшов "лист щастя" із запрошенням на навчання — ніхто не знав, що я йду у поліцію. Крім батьків і брата. Навчання було досить напруженим, заняття 6 днів на тиждень по 6 пар, після чого кожен день тести. Був страх, що щось не здам і відсіють. Поки не склала іспити, поки не переконалася, що залишаюся в поліції працювати — нікому не розповідала.

Брату сподобалося, тому що він теж своїми діями, своїм прикладом, змінює свідомість людей у нашій країні. Мама з татом завжди мене підтримували. Для них головне, що б я отримувала задоволення від того, чим займаюся. А я його отримую. Це перша робота, на яку ходжу як на свято. Навіть не дивлячись на те, що доводиться вставати о 4 ранку. Для мене це складно. Є багато якихось нюансів, але вони настільки дрібні, що у порівнянні з тим, яке задоволення я отримую від кожного дня своєї роботи, вони непомітні. Приємно, коли на вулиці дякують за роботу, коли тобі кажуть, що ми змінюємо мислення, що нами народ пишається і ми — ті люди, на яких всі чекали. Це означає, що ти не даремно працюєш. Приємно, коли заїжджаєш, наприклад, на заправку, люди тобі посміхаються і самі вітаються. Це означає, що народ нас поважає і нам довіряє, а це саме те, заради чого всі ми прийшли працювати у поліцію.

Дякують майже кожен день. На вулиці хлопці молоді підходили, розповідали, що ми класні, як поліція у Європі чи Америці, що пишаються тепер своєю поліцією. Навіть дорослі люди підходять і кажуть "Спасибі!" за те, що ми реагуємо на ті виклики, на які раніше ніхто не приїжджав. Але сварити теж сварять. Ніколи не буває, що все ідеально гладко, тому що є речі, які не входять до компетенції поліції. Ну, немає у нас таких широких повноважень. З іншого боку – вони нам і не потрібні. У нас і так бачать якихось всемогутніх богів. Ми б із задоволенням, звичайно, але є й інші служби. Кожна структура повинна займатися своєю справою. Поліція займається одним, суд — іншим. Не всі люди це розуміють, тому є незадоволені. На жаль, багато хто вважає, що саме поліція пише і створює закони, забуваючи про те, що ця функція належить ВР.

Особисто для мене найважче — коли приїжджаєш на виклик і розумієш, що нічим не можеш допомогти. На жаль, у нас немає ані притулків для жертв насильства, ані витверезників, де можна було б людину привести хоч у якісь відчуття. Бувають такі моменти. Їдеш на серйозний виклик, розбійний напад, наприклад. Розумієш, що якщо за кілька хвилин не доберешся — все може сумно закінчитися. І застрягаєш у корку. Дзвониш заявнику, намагаєшся контролювати ситуацію хоча б у телефонному режимі, хочеш хоч якось допомогти, поки в дорозі.

Я не очікувала, що Київ настільки невихований. Раніше вважала його культурною столицею, містом, яке має бути прикладом. Зараз так не вважаю. Побачивши Київ з іншого боку, розумію, що нашим людям ще багато чому варто повчитися. Впевнена, що такі проблеми є і в інших країнах, не буває абсолютно ідеальних людей. Але раніше я думала, що Київ набагато спокійніший і набагато більш культурний за інші міста.

Найголовніша біда нашого народу — невміння пити. Всі проблеми — від надмірного споживання алкогольних напоїв. Не менш 80% наших викликів пов'язані з тим, що до цього людина щось випила. Неважливо що: пляшку пива, вина чи горілки. Алкоголь — це головна проблема нашої нації. З нею треба боротися. Особливо потрібно серйозно карати за водіння у п'яному стані. Таких людей потрібно позбавляти прав назавжди.

На сьогоднішній день я старша за званням від брата. Мій молодший брат — молодший сержант. Я — молодший лейтенант. Хоча я не вважаю це правильним. Нам вручили звання за рахунок наших досягнень навчальних. Брат більше року на війні. Він побачив стільки, скільки я за все життя не побачу. Завдяки йому, і таким чоловікам, як він. Для мене та довіра, яку нам надали, видавши звання офіцера — це дуже велика відповідальність, яку тепер треба виправдати. Постійно порівнюю, що робить брат, що роблю я. Так, у нас не менш небезпечна робота. Але я вважаю, що він — зробив і робить набагато більше.

Останнім часом американські серіали про поліцію стало дивитися цікавіше. Дивишся сюжет про викрадення людей, як поліція спрацьовує за цим фактом і починаєш аналізувати — як робимо ми, що можна було б потім використовувати в реальному житті. Хоча зараз я вже не згадаю, коли востаннє якийсь серіал дивилася. Зараз головне — поспати. Є вільний час — одразу спати.

Моя рота — це моя друга сім'я. З цими людьми працюю, я їм довіряю. Якщо мені потрібна буде якась допомога — можу на них розраховувати. Я це знаю. Це неодноразово доводилося практикою. У нашому першому батальйоні в цілому — ситуація та ж. Якщо є "запара", не вистачає машин, виникають якісь складні ситуації — достатньо попросити про допомогу будь-яку роту, з будь-якого району і зі швидкістю світла прилетить стільки екіпажів, скільки необхідно. Немає страху залишитися наодинці з якого-небудь роду проблемою.

Найчастіше корочками махають помічники, водії помічників депутатів і різних чиновників. Їх коли зупиняєш, розмова починається зі слів: "Ти бачила, хто я? Що треба? Чого ти мене зупиняєш?" Але для поліції всі люди рівні. Якщо людина порушила — не важливо, депутат це, міністр, дипломат або ще хтось. Чиновники повинні бути прикладом для людей, які живуть у нашій країні. До них запит ще більший. Якщо депутати будуть користуватися поблажливістю поліції, то будь-яка людина матиме право сказати: "А чому йому можна, а мені не можна?" Потрібно з себе починати.

Був випадок з одеським суддею, який стверджував, що працює у Конституційному суді. Він їхав по пішохідних доріжках, клумбах і під знак заборони, тому що попереду був корок. Поки ми виписували на нього протокол — кричав, які жахливі всі поліцейські і якою гарною була минула міліція, що з ними можна було домовитися. Було смішно слухати, як він кричить і махає посвідченнями. Коли ми почали це знімати, сказав, що нічого не показував, він вже не суддя, а звичайний громадянин. Закінчилося все тим, що ми виписали протокол, побажали гарної дороги до Одеси, сказали, що в нашому місті так їздити не можна. І нагадали, що в Одесі теж приступають до роботи наші колеги з нової поліції, тому бажано до цього часу навчитися їздити за правилами і дотримувати безпеку на дорозі.

Більше задоволення отримуєш, якщо притягаєш до відповідальності чиновника, який звик до старої системи і вважає, що якщо показати якогось роду корочку — можна їхати далі. Зараз це не допомагає. Більшість дуже дивується, що корочка більше не діє на поліцію. Найпоширеніша фраза при спілкуванні з такими людьми, які розуміють, що їхній статус на нас не діє — "Стара міліція була краще!". Приємно таке чути, значить, ми на правильному шляху.

У моєму житті завжди роботи було настільки багато, що потрібно було вміти розділяти особисте життя від робочого. Тому, прийшовши в поліцію, у цьому плані нічого не змінилося. Робота роботою, але відпочивати і жити колись потрібно. Робота не витісняє нічого. Звичайно, буває, що термінові шикування або певний форсмажор можуть поламати якісь плани. Але, йдучи в поліцію, я знала, що так буде і що на мене чекає. Це служба і це нормально. За характером я залишаюся така ж і на роботі, і поза нею. Можливо, десь жорсткіша, десь — м'якша. Але, по факту, різниці немає.

Ми з ротою часто їздимо кудись за межі Києва, в різні міста України. Нам це не заважає поєднувати роботу і відпочинок. Ми після нічної зміни можемо зібратися, поїхати і повернутися до денного шикування задоволеними і відпочилими. Час проводимо дивовижно. Нам багато хлопців з інших батальйонів навіть заздрять трохи і запитують: "Як ви це робите?" Все просто — треба насолоджуватися кожною прожитою хвилиною життя.

Читайте також: Красуня з поліції про хабарі, міліцію та селфі з порушниками

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук