Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Володимир В'ятрович: У пошкодженні Щорса винні ті, хто заважає його демонтажу

Володимир В'ятрович про болючі питання декомунізації
Володимир В'ятрович про болючі питання декомунізації / Styler - РБК-Украина

Інститут національної пам'яті дуже "виріс" за останні три роки. В його становленні відстежуються три етапи – малопомітний в еру Ющенка, девальвований за часів Януковича та активний і бурхливий після Революції Гідності. Хоча найбільша роль у кореспондуванні Інституту динаміки належить його теперішньому голові Володимиру В'ятровичу.

Кращим доказом того, що Інститут живе і працює, є чисельні спроби цій самій праці зашкодити. Але оderint dum metuant – хай ненавидять, аби боялись, як говорили давні римляни. А дехто, вочевидь, таки сильно боїться змін, які несе декомунізація – один із головних напрямів роботи Інституту.

Пане Володимире, протягом останнього часу Інститут Національної пам'яті і ви особисто не раз ставали об'єктами хуліганських дій. Вже відомо, хто нападав і з якої причини?

Я не працівник правоохоронних органів, щоб знати, хто за всім цим стоїть. Ми вчасно інформували правоохоронців про всі інциденти: про напад на мене, про спроби спалити двері в Інституті, про обливання їх кров'ю, про розбиті вікна, про похоронний вінок на моє ім'я тощо. Інформували про це і поліцію, і Службу безпеки України, але, на жаль, жодної серйозної офіційної відповіді не надходило.

А неофіційної?

А неофіційно Антон Геращенко (Радник міністра внутрішніх справ, – "24") писав на Фейсбуці, що за цими нападами стоять люди такого собі пана Дульського, котрий готує різного роду проросійські провокації та очолює громадську ініціативу "Наждак". Що мене турбує в цій ситуації? Те, що поліція повідомила: вона сприймає напади як окремі хуліганські атаки і не бачить зв'язку між ними. Відповідно, не бачить й підстав об'єднувати це в одну справу.
Якщо розглядати окремо одне якесь вибите вікно, то це дійсно виглядає як хуліганський вчинок. Але це якщо не брати до уваги, що перед тим були випалені двері, а перед тим – облиті кров'ю двері, а перед тим – напад на мене. Здається, тут просто таки напрошується зв'язок між всіма цими подіями, і якщо все це об'єднати, то стане очевидно, що мова йде не просто про якісь хуліганські дії, а про спроби залякати співробітників Інституту.


Ось такий вінок одного непрекрасного ранку було знайдено під дверима Інституту національної пам’яті. Прикро, що поліція ставиться до подібних інцидентів як до окремих випадків хуліганства, говорить В'ятрович

Дульський та його "Наждак" – це ж ті люди, котрі, за однією з версій, вчинили напад на польське консульство у Луцьку. Наше видання про це повідомляло

Чесно кажучи, я пропустив інформацію про те, що вони могли бути причетними до цього… Можливо, так і є. Мене це не дивує, бо те, що я знаю про "Наждак", доводить, що це – відверто провокаційна ініціатива. Яка, до того ж, спирається на тих таки "тітушок", котрих наймають для участі у різного роду силових акціях. Принаймні, ті, що нападали на мене в лютому цього роду, точно не були політичними опонентами, яким не подобається моя діяльність абощо. Це були звичайні найманці, котрі навіть не розуміли політичного підтексту – вони просто отримали певне завдання.

Цікаво, чи знає Геращенко, де раніше були "засвічені" Дульський та його "Наждак"?

Думаю, що знає. З того, що я читав, випливає, що їхню діяльність МВС відслідковує.

А ще Медведчук казав, що В'ятрович розколює країну – у нього до вас свій набір претензій. Може, це він доклав руку?..

Мені здається, що підстави говорити про зв'язок Медведчука та Дульського є. Як і про зв'язок Медведчука з будь-якими іншими екстремістськими організаціями України… А що стосується суто усних нападів Медведчука на мене, то як я вже казав, є такі істоти, з якими впевненіше почуваєшся, коли вони на тебе нападають, аніж коли вони тебе захищають. І кращим доказом цього є справа Василя Стуса.

Тут тільки одне незрозуміло. Якщо розцінювати все це як помсту за декомунізацію, то слід зважати на те, що вона триває вже давно. Чому напади активізувалися саме з початку цього року?

Річ у тім, що тривалий час мало хто вірив, що декомунізація буде успішною. І багато з тих депутатів, які голосували за декомунізацію, були впевнені, що вони роблять це задля піару, і що серйозних змін вона за собою не потягне. Але завдяки діяльності Інституту національної пам'яті і завдяки громадській підтримці ми таки дотиснули реалізацію декомунізаційних законів, які вже запустили незворотні зміни. Наші ж опоненти на це не розраховували. Тепер кожна наша наступна ініціатива сприймається більш серйозно і з більшими побоюваннями відносно того, що вона буде втілена. Зокрема, це стосується й нашої ініціативи щодо нового календаря державних свят.


У те, що декомунізація стала реальністю, її противники повірили тільки нещодавно, чим і пояснюється їхня агресія, вважає Володимир В'ятрович

Чи є щось таке у роботі по декомунізації, чим ви особисто незадоволені?

Є. Це "щось" знаходиться на бульварі Шевченка в місті Києві і називається пам'ятником Миколі Щорсу. Для мене особисто – це мозоль, котрий нагадує, що декомунізація ще не завершена. Це пам'ятник, який мусить бути усунений з громадського простору. І те, що говорить київська влада, а також міністерство культури про знаходження цього монументу в Реєстрі пам'яток національного значення (що нібито ставить його поза законом про декомунізацію), не відповідає дійсності. Цей пам'ятник має бути демонтований. А зважаючи на те, що він несе якусь культурну цінність, пам'ятник може бути збережений для експонування його у відповідних музеях чи заповідниках. Але цього поки що не робиться.

Ким укладений згаданий вами реєстр?

Ним опікується міністерство культури. Йому же не один десяток років, і я сподіваюся, що його час від часу оновлюють… Щодо Щорса, то тут можливі два варіанти: або усунення його з цього реєстру, або, зважаючи на його присутність у цьому реєстрі – не знищення, а перевезення пам'ятника в інше місце. А якщо для цього потрібні якісь додаткові документи, то для цього й існує відповідальність міністерства культури, покликаного захищати культурну спадщину, а не вважати відсутність "паперів" дозволом для невиконання закону.

А ногу коня Щорса – пошкоджену невідомими – відреставрують?

Мені важко на це відповісти. Відповідальність за цю пошкоджену ногу лежить на тих людях, які зараз стоять на заваді тому, щоб пам'ятник було благополучно демонтовано та усунуто з громадського простору.

Калічення такого пам'ятнику є порушенням закону?

Так, це порушення закону, і подібні акти вандалізму якраз і привертають до нього увагу. Закон прописано таким чином, щоб подібні пам’ятники зберегти. Дискусія довкола нього, на жаль, стосувалася того, чи демонтувати його взагалі, а не того, яким чином це робити. Це абсолютно неправильна позиція, яка призведе до того, що цей пам'ятник може бути просто знищений. І тоді говорити про якусь його художню цінність буде надто пізно.


Кінь Щорса позбувся ноги з вини тих, хто чинить супротив його вчасному та безболісному демонтажу, акцентує голова Інституту національної пам’яті

Ви, здається, казали, що в Києві лишилося ще 29 об'єктів, які треба демонтувати…

Ці цифри постійно уточнюються, бо ми контактуємо з керівництвом міста, і пам'ятники, котрі підлягають демонтажу, поступово усувають. Здебільшого мова зараз вже йде про меморіальні таблиці, а не про пам'ятники.

А як же пам'ятник Марксу на території фабрики "Рошен"?

Він теж має бути демонтований.

Ви думаєте, що це можливо?

Я думаю, що це необхідно. Тут жодних дискусій бути не може.

А власник не буде проти? Територія фабрики не вважається приватною власністю?

В даному випадку форма власності не має жодного значення. Мова йде про публічний простір. Маркс не в когось в кабінеті під столом стоїть, а у публічному місці. Тому цей пам'ятник має бути демонтований.


Пам'ятник Марксу на території фабрики "Рошен" підлягає демонтажу. "Тут жодних дискусій бути не може", – заявляє Володимир В'ятрович

А решта умовних марксів, а також ленінів буде звезено в музей тоталітаризму?

Далеко не вся решта. Бо більшість пам'ятників радянської доби – це типові гіпсові леніни, які не мають ані культурної, ані матеріальної цінності. Ми говоримо про заповідник, до якого відправлять лише особливо цікаві пам'ятники радянської монументальної доби. І, очевидно, що пам'ятник Щорсу – серед таких монументів.

Читайте також: Скільки знесли пам’ятників Леніну в Україні: вражаюча цифра

Про Бабин Яр. Деякі медіа ображаються на вас – через встановлений у Бабиному Яру момеріальний стенд Івану Рогачу. Вони наводять фото газети, яку у 1941 році видавав Рогач, з прямими антисемітськими закликами.

Краще б ці медіа опублікували фото самого стенду, присвяченого Івану Рогачу. Бо насправді інформація про те, що існує окремий стенд (а дехто навіть каже – виставка), цілковито фейкова. В дійсності ж Інститутом національної пам’яті змонтовано виставку, присвячену історії всього Бабиного Яру, розробником котрої є відомий історик та києвознавець Віталій Нахманович. Ця виставка розповідає про всіх жертв Бабиного Яру – про євреїв, про радянських військовополонених, про українських націоналістів. А серед українських націоналістів, розстріляних у Бабиному Яру, був і Іван Рогач.

Чи ми повинні ігнорувати цей факт через те, що Рогач писав у 1941-му? Ні. Чи повинна згадка про нього свідчити про те, що ми вважаємо його тези правильними та гідними наслідування? Ні, в жодному випадку. Ми говоримо лише про те, що Іван Рогач був в числі розстріляних на землі Бабиного Яру.

Які концептуальні зміни ви готові запропонувати в облаштуванні Бабиного Яру?

Наше завдання – показати Бабин Яр як один з фокусів трагедії України у ХХ столітті. Так, безперечним є те, що для цілого світу Бабин Яр виступає символом Голокосту. І ця сторінка Бабиного Яру повинна бути відображена у меморіальному комплексі чи не найвиразніше.
Але також слід розуміти, що трагедія Бабиного Яру не завершилася у вересні 1941 року, бо й після цього розстріли тривали. Розстрілювали і євреїв, і ромів, і українців. Важливо також, що через двадцять років Бабин Яр став місцем ще однієї трагедії – Куренівської, яка забрала життя багатьох киян. Для того, щоб відобразити все це комплексно, в Інституті створено експертну групу, котра розроблятиме відповідну концепцію.

Існує також ініціатива "Бабин Яр", яку очолює Марек Сівець (Польський політик, колишній керівник Бюро національної безпеки Польщі, – "24".). Ми проводимо зустрічі з представниками цієї ініціативи – для кращого розуміння того, що мало б бути в Бабиному Яру. Але попри участь в обговоренні громадських ініціатив, я переконаний, що цей проект має бути державним, бо це надзвичайно важлива сторінка в історії України.

А з ізраїльськими колегами ви на цю тему контактуєте?

Поки що ні. Але я сподіваюся, що саме в контексті дискусій довкола Бабиного Яру ми вийдемо на якісь контакти. Крім того, ми ще кілька місяців тому відправили до ізраїльського інституту Яд ва-Шем (Ізраїльський національний меморіал, присвячений Голокосту, – "24".) пропозицію щодо зустрічі плюс, можливо, створення робочої групи для обговорення питань українсько-єврейської історії.

Тим паче, що зараз ми є свідками того, як подібні питання актуалізуються в політичному аспекті, й передусім – російською пропагандою для обвинувачень України в антисемітизмі.

Тобто після вікопомного виступу президента Ізраїлю Руевена Рівліна у Верховній Раді, коли той звинуватив ОУН у знищеннях євреїв, контакти з цією країною не урвалися?

Якраз навпаки. Після цього візиту ми й вирішили звернутися до Яд ва-Шему. Бо якщо вже такі високопоставлені представники Ізраїлю, як президент Рівлін, оперують старими радянськими міфами та стереотипами, то майданчик для обговорення тих чи інших питань та для обміну аргументами є просто необхідним – щоб історики згодом отримали можливість впливати на своїх політиків.

Ви сказали, що облаштування Бабиного Яру має бути державним проектом. Розкажіть про свої фінансові стосунки з державою. Наскільки активно реагує вона на ваші пропозиції залучити кошти для реалізації того чи іншого проекту?

Наше фінансування здійснюється через державний бюджет, і коли Інститут національної пам'яті отримує виділені нам кошти, ми з їхньою допомогою й намагаємося провадити нашу роботу. Із Бабиним Яром ситуація складніша, бо після 2010 року меморіал перевели під керівництво міністерства культури. Відповідно зараз фінансування Бабиного Яру через Інститут національної пам'яті вже не відбувається. Але це не є аж такою великою проблемою, бо, сподіваюся, в міністерстві культури є усвідомлення того, що таке фінансування необхідно.

А на створення єдиного архіву, куди, за вашим задумом, мали б потрапити усі документи колишніх спецслужб, отримано фінансування?

Мова йде про реалізацію одного з ключових моментів закону про декомунізацію, котра має бути здійснена у два етапи. Перший етап: відкриття доступу до всіх сховищ СБУ, МВС та Служби зовнішньої розвідки, де документи зберігаються зараз. Другий етап: перевезення їх в одне місце і створення архіву Інституту національної пам'яті.

З цим у нас поки що проблема, яка полягає в тому, що нам потрібне величезне приміщення – приблизно на 20 тис. кв.м. Зараз ми за допомогою Фонду держмайна шукаємо таке приміщення, а пізніше слід буде віднайти ресурси, щоб облаштувати його під архів. Чи вдасться нам реалізувати це вже цього року? Гадаю, що переїхати ми не встигнемо точно, але бодай визначитися із місцем переїзду зможемо.

Читайте також: Три проблеми декомунізації

Джерело: 24 канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук