Костянтин Немічев – один із засновників та заступник командира полку безпілотних систем KRAKEN Третього армійського корпусу. На фронті він з 2014 року, а в 2021 році почав готувати харків'ян до війни з Росією. Саме тому вранці 24 лютого 600 добровольців вже були готові обороняти Харків, який планували захопити росіяни.

Бійці KRAKEN брали участь у звільненні Харківської області у 2022 році та запобігли повторній спробі Росії захопити Харків у 2024 році. Через що засновники Костянтин Немічев і Сергій Величко потрапили в список тих, кого Росія хоче ліквідувати найперше. Уже було 4 безуспішні спроби їх вбити.

В ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу Костянтин Немічев розповів про бої за Харківську область, замахи росіян та зрадників, які досі в Україні. Більше про це – читайте далі у матеріалі.

Зверніть увагу Росіяни просочуються в Костянтинівку та штурмують Родинське: як змінилася лінія фронту за тиждень

Наразі спецпідрозділ KRAKEN має репутацію ефективної та системної структури. Але на старті цього, очевидно, не було. Як все починалося?

З 18 років, із 2014 року, я був добровольцем у батальйоні "Азов", який згодом став полком. У період з 2014 по 2016 рік здобув значний досвід – як у бойових операціях, так і в їхньому плануванні. Саме завдяки цьому досвіду ми разом із побратимами залишилися в спільному русі та почали передавати набуті знання цивільним.

Почали це робити, коли Росія стягнула війська під Харківську область. Ми розуміли, що потрібно готуватися: знадобиться ця підготовка чи ні, але все одно потрібно було це робити.

У 2021 році ми почали проводити вишколи на вихідних. На них приходило багато різних людей з Харкова – жінки, викладачі, працівники супермаркетів. За пів року їх пройшли 5 тисяч людей. Кожній людині ми проговорювали, де буде збір та як буде організована логістика у разі початку війни. Завдяки цьому о 6 ранку 24 лютого у нас уже було 600 людей.

Тоді в нас виникла проблема з озброєнням людей, бо ми домовилися з тодішнім міністром внутрішніх справ Денисом Монастирським про надання 150 автоматів, якщо почнеться війна. Ми знали, до кого звернутися, щоб отримати зброю. Люди приходили, й у другій половині дня 24 лютого ми вже всіх озброїли та виставили на позиції біля окружної дороги.

Повне інтерв'ю Костянтина Немічева: дивіться відео

Потрібно було не просто зібрати людей, а побудувати структуру – щоб кожен комусь підпорядковувався, щоб була нормальна логістика, щоб було підвезення їжі та теплих речей. Тоді про форму ще не йшлося. Бронежилети шукали, де тільки могли. Ми зібрали людей, створили ієрархію, побудували підрозділ фактично з нуля за якихось 5 – 6 годин.

27 лютого був прорив росіян у Харків, і вони зайшли в саме місто. На той момент 92 бригада тримала фронт, і вони прорвали оборону. За їхньою інформацією, тут нікого не було. Вони навіть не припускали, що зберуться місцеві добровольці, які вибудують структуру, будуть озброєні автоматами та коктейлями Молотова. Ба більше, що ці харків'яни, переважно без бойового досвіду, ганятимуться за спецпризначенцями Росії та вбиватимуть їх.

Усіх росіян вдалося ліквідувати, й завдяки цьому ми можемо зараз перебувати у Харкові й почуватися доволі спокійно. А якби тоді не вдалося їх вибити… Коли ми брали полонених, то вони казали, що командування переконувало їх: головне – заїхати в місто. Мовляв, місто пусте, там нікого немає. Заїжджаєте – і берете 5 об'єктів: поліція, СБУ, міськрада, радіо- і телевежа. Після цього місто вважається захопленим зсередини, і вони почали б витісняти армію вже з двох сторін.

Тому завдяки добровольцям і тій роботі вдалося втримати місто. Я дуже гордий, що причетний до цього. Ми доклали багато зусиль, і все це не було марно. Далі, коли ми вибили росіян, то почали розробляти операції, щоб відкинути їх далі від околиць міста.

Перша операція – у березні ми звільнили село Вільхівку, а 92 бригада звільнила село Малу Рогань. Потім – Лісне, Руська Лозова, Питомник. І так потроху відсунули ворога від Харкова. У вересні почався великий контрнаступ, і ви знаєте про успіх цієї операції. Підрозділ KRAKEN був в авангарді цієї операції, і нам вдалося тоді зробити нереальне за всіма правилами цієї війни.

За цими операціями стоїть велика праця хлопців. Це безсонні ночі й тижні. У перші дні я вперше намагався поспати 27 лютого. Поспав 3 години, і мені вже харків'яни почали телефонувати, що побачили, як з цивільних фур починають вивантажувати людей у зеленій формі.

Під час контрнаступу ми звільнили Балаклійський район. Свою задачу ми виконали та дійшли до Ізюмського району. Бойове розпорядження закінчено, й нам дали відпочивати 20 годин. Через 20 годин прийшло нове бойове розпорядження – їхати в Куп'янський район і звільняти далі.

Усі бійці доклали стільки зусиль, бо розуміли, якщо ми зараз зупинимося і не будемо наступати, то росіяни почнуть закріплятися. І в нас просто не було часу зупинятися. Піхота йшла вперед. Їх наздоганяв штаб, логістика, і це все "на колесах" було. Як результат – те, що зараз в Харківській області, якщо не помиляюсь, тільки 5% загарбано ворогом.

Потім ми багато працювали й на Донбасі, й на Запоріжжі. Ми також зупинили другу спробу наступу на Харків у 2024 році, бо проводили розвідку і бачили накопичення сил ворога. Тож почали говорити в медіа і "по кабінетах", щоб зводили інфраструктуру та фортифікації. Хоча це потрібно було робити раніше.

Звільнили область у 2022 році, а у 2024 році почали будувати фортифікації саме на тому напрямку. Але завдяки тому, що вчасно відреагували, вдалося зупинити ворога. Тоді в Липцях трошки далі росіяни прийшли, і ми їх ще відкинули від лісосмуг. Але все одно зараз ворог у "буферній зоні".

Ми бачимо, що зараз вони і в Сумах намагаються "буферну зону" зробити. Та й у Харківській області намагаються заходити на кордон. Думаю, найближчим часом вони будуть продовжувати спроби не тільки на Суми, а й на Чернігів і далі. Це їхня задача, і вони намагатимуться її виконувати.

До речі, полковник запасу ЗСУ Роман Світан переконаний, що Росія не має достатньо сил і засобів для широкомасштабної операції на Півночі України. Проте, на його думку, імовірно, Росія вдаватиметься там до провокацій, щоб розтягнути українські сили.

Знову ж таки, це їм нічого не дає. Це тільки "страшилка" на карті, що вони зайшли на кордон. На кордоні в більшості випадків немає ніяких великих агломерацій. Вони переважно заходять просто в поля і стоять там. Вчора на своїй території, а тут трошки пройшли на нашу. Тож це дає їм тільки те, що вони відтягують сили України. І, в принципі, страшилка на карті для Трампа, щоб показати, що вони захоплюють багато територій.

Ви говорили неодноразово, що тема зрадництва і до сьогодні в Харкові не закрита. Чому, на вашу думку, так відбувається? І чи багато там людей, які працюють на ворога?

Є люди, які розхитують човен. Нещодавно Верховна Рада зареєструвала ще один законопроєкт про антисемітизм. Окей. Але чому ніхто не ставить питання про закон щодо українофобії? Є люди, які ненавидять Україну, але користуються всіма привілеями: отримують пенсії, соціальну допомогу. Зробімо вільний коридор, хай їдуть, куди хочуть.

Закон про українофобію дуже важливий, бо все одно є "почекуни", є люди, які зливають позиції. Тому з ними треба боротися. Вони є не тільки в певному середовищі, серед пенсіонерів, наприклад, а й присутні у владі. Влада обирає чиновників, а серед них теж є "почекуни" та зрадники, і в них багато секретної інформації про об'єкти. Це дуже важливе питання. Треба йому приділяти багато уваги.

Ми боремося проти антисемітизму, то борімося і проти тих людей, які ненавидять Україну. Є ті, кому ракети падають на голови, а вони все одно нічого не розуміють. Вони далі сидять в російських пабліках і пишуть там коментарі. Тому треба цим питанням теж займатися.

Триває п'ятий рік повномасштабної війни, й досі, я думаю, багатьох турбує питання, чому при владі є такі представники, яких ви описували. Як думаєте, для цього не вистачає політичної волі, щоб ухвалити рішення про заборону діяльності таких людей, чи як?

Якщо говорити про вищих чиновників, то їх не саджають, бо вони кулуарно пов'язані з тими, хто повинен садити. Ось така завуальована теза.

Російські пропагандисти зробили вас із побратимом Сергієм Величком з позивним "Чілі" особистими ворогами. Вони додавали вас до списку загиблих, полонених, казали, що оголосили вас у розшук і будуть платити мільйон рублів тому, хто вас знайде. Ви в десятці найнебезпечніших злочинців для Росії. Чому вони так фокусуються на вас? Як думаєте, ви для них настільки становите загрозу?

Для нас це теж було питання. Вони почали це після того, як ми їм зірвали плани щодо Харкова. Наші спецслужби все одно спілкуються з російськими по горизонтальних контактах, й вони теж ставили це запитання. Адже є різні комбриги, головнокомандувачі та багато людей, на яких можна наголошувати увагу, але вони націлилися на нас.

Наші фотографії висять у всіх райвідділах Росії. Там просто божевілля. Тож у їхніх спецслужб спитали, і вони відповіли, що будуть нас доганяти і не відпустять. Це через те, що ми зірвали російські плани щодо Харкова.

У Росії був план зайти в місто та захопити його. Вони майже реалізували його, якби не добровольці, тому це помста за Харків. І вони постійно працюють. За цей час було вже 4 замахи, які наші спецслужби успішно зірвали. Вони не зупинилися, і я думаю, що вони й надалі працюватимуть.

Після одного з перших разів, коли росіяни сказали, що взяли вас у полон, ви з Сергієм записали відео з центру Харкова. Як на це відреагували російські пропагандисти? Наскільки серйозно ви сприймали погрози з їхнього боку?

Тоді була смішна історія з депутатом російської держдуми Шамановим. Він вийшов і сказав, що нас взяли в полон, що ми валяємося, даємо свідчення. Але ми побачили на цьому прикладі всю російську пропаганду – вона побудована на брехні. На той момент ми були у Вільхівці без зв'язку і займалися штурмовими діями. Люди думали, що це правда, бо вони телефонували нам, а ми не відповідали.

Уночі ми повернулися, вийшли на зв'язок, а у нас "червоний" телефон – всі телефонували, писали. Пропаганда спрацювала на 5 – 6 годин і все. Потім ми спростували це все. Записали відео і сказали, що з нами все гаразд, а російська пропаганда, на жаль, ось така.

Як нині працює система всередині ЗСУ порівняно із початком повномасштабної війни? Чи відбулася достатня реорганізація і чи всі кроки щодо прогресу здійснені?

На мою думку, зроблено недостатньо. Я багато пишу про реформи, пропозиції у себе в телеграм-каналі. Наведу приклад: росіяни до кінця 2023 року воювали БТГр (батальйонною тактичною групою – 24 Канал), а потім перейшли на дивізіонну полкову структуру – тобто реорганізувалися.

Українські Збройні Сили реорганізувалися у корпусну систему тільки у 2025 році. Нам потрібно було стільки часу, щоб усвідомити, що бригадна складова по всій лінії фронту не працює. Одну роту прикомандирують до іншої бригади, один взвод перекидають на інший напрямок, і все це створює хаос на лінії фронту.

Зараз ми бачимо на прикладі Третього армійського корпусу, коли фронт сипався на якомусь напрямку – щойно там ставав корпус, то спершу ворог стримувався, а потім відбувалися успішні операції зі звільнення нашої території. Тому це демонструє, як має працювати ієрархія.

Якщо розглянути, які проблеми є в армії, насамперед це мобілізація. Далі – навчання бійців, робота навчальних центрів. Вони, на жаль, не дотягують до рівня 2026 року щодо технологій, озброєнь, навичок.

Є декілька навчальних центрів, які реально вкладаються, бо я особисто знаю керівників. Це – "Військова школа імені Євгена Коновальця", інші навчальні центри. Їхні інструктори навіть приїжджають на фронт, беруть певну зону відповідальності і 3 – 5 місяців воюють для того, щоб зрозуміти, як працює ця війна і які технології використовуються.

Також основні маркери в армії – це сержанти та хорунжі. У більшості бригад сержант – це водій або хтось на кшталт "принеси – подай". У нас сержант – це скелет наших підрозділів, на якому побудовано все. Він безпосередньо дає вказівки особовому складу, стежить за ним, навчає і зрештою веде у бій. Тому треба вкладатися і формувати сержантську вертикаль за американською системою.

Крім того, важлива хорунжа вертикаль, яка сьогодні має назву ППП – психологічна підтримка персоналу. У більшості української армії залишилися замполіти, а у нас це – хорунжий. Це людина, яка може передавати ідею, і просто розповідати військовому, навіщо він тут перебуває, чому йому потрібно обороняти нашу країну. Це прості речі, які, здається, всі мають розуміти, але у нас провалена комунікація щодо ідеології з 1990-х років.

Водночас Кремль кидає величезні кошти на патріотичне виховання не тільки російських підлітків, а й на створення інформаційних солдатів з українських дітей. Журналісти провели розслідування, як Росія робить з підлітків на окупованих територіях пропагандистів. Деталі – читайте за посиланням.

До повномасштабного вторгнення ми створювали патріотичні дитячі табори, займалися патріотичним вихованням. Проводили уроки мужності, запроваджували безліч проєктів, щоб виховати покоління. Ми й зараз цим займаємося. У нас є молодіжні організації "Патріот" і "Центурія", у які ми постійно вкладаємося, де навчаємо, передаємо досвід. Вихованці вдячні за це і з кожним днем їхня кількість зростає.

Наприклад, з дитячого табору "Слобожанин" 33 дитини, яким виповнилося 18 років, приєдналися до підрозділу. Це теж результат. Люди правильно виховувалися з дитинства, і вони далі розуміють, що Україну треба захищати.

Наступна важлива складова – підготовка офіцерського складу. Маємо в Україні велику проблему – це військові кафедри. Людина в більшості випадків за гроші закінчує військову кафедру при інституті і в армію потрапляє вже лейтенантом. Хоча вона просто не розуміє, як ця система працює, що потрібно робити. Але при цьому вже є молодшим офіцерським складом і має людей у підпорядкуванні. Трапляється, що такі лейтенанти починають управляти штурмовими ротами. Це просто абсурд.

Тому потрібно багато уваги приділяти підготовці офіцерського складу. Необхідно постійно розвиватися, шукати. Немає золотих стандартів на кшталт MDMP, TLP (комплексне планування зі штабом та малими підрозділами – 24 Канал). Це – американські системи планування, і їх потрібно адаптовувати під сучасність України. Тоді це працюватиме.

Щодо розподілу ресурсів, як і мобілізованих, у нас відбувається за телефонним правом – хто може подзвонити і попросити, тому і передадуть особовий склад. Сьогодні міністр оборони Михайло Федоров займається питанням щодо правильного розподілу ресурсів і мобілізованих бійців.

В Україні 5 підрозділів поповнюються нон-стоп. 30% особового складу в місяць йде на ці 5 бригад, а на решту – у нас близько 150 бригад – всі інші. Це неправильно, тому що всі виконують бойові завдання, всі зазнають втрат і всім потрібно поповнювати особовий склад. Тому це один із моментів, які треба змінювати.

Також інновації. У більшості підрозділів є люди зі сфери IT, і їх потрібно залучати в підрозділи інновацій. Вони мають відстежувати нові технології, впроваджувати їх у свої бригади. Тому що, на жаль, деякі бригади цим не займаються.

Коли у 2024 році ми обороняли Куп'янський район, то суміжна бригада майже не користувалася Mavic, пояснюючи це тим, що у них не було пілотів і забезпечення. Я їм відповів, що у нас теж немає, але ми шукаємо ресурси, знаходимо волонтерів, друзів, і робимо це постійно.

У нас є свій рекрутинг: ми самі набираємо людей, самі їх забезпечуємо. Держава забезпечує нас, якщо йдеться про засоби розвідки та ударні – з усіх потреб на 20%, а 80% шукаємо своїми силами. Нам допомагають субвенції громади, друзі, волонтери. Це все – глобальна робота, і її потрібно виконувати іншим бригадам також.

До речі, і Головнокомандувач Олександр Сирський, і багато військових визнають, що процес мобілізації залишає бажати кращого. На неї впливають замкнені кола у вигляді термінів служби та роботи ТЦК, які забезпечують мобілізацію. Крім того, і Росія не стоїть осторонь і проводить інформаційні операції, щоб зірвати мобілізацію в Україні. Як сьогодні комплектується українська армія – читайте в матеріалі 24 Каналу.

А деякі командири звикли сидіти і чекати, коли їм щось принесуть, дадуть, привезуть мобілізованих. Можливо, у нас інший підхід, бо ми добровольці і розуміємо, навіщо все це робимо. Тому у нас є успішні операції, успішні кейси.

Одне з основних питань – це боротьба з бюрократією. Маємо багато полковників, генералів старої формації. Коли їм подаєш рапорти з електронним підписом, вони кажуть, що їм краще на папірці написати. Таких дуже багато, і це потрібно змінювати. Сучасні ж полковники та генерали акцентують саме на інноваціях. Наприклад, Андрій Білецький постійно шукає шляхи розв'язання питання, щоб зберегти особовий склад, а для цього потрібно використовувати технології.

Я вважаю, що генералів, полковників старої формації треба відправляти на пенсію. Нехай вони листівки у Viber відправляють, а не керують такою машиною, як ЗСУ. Дуже важливо, щоб у нашу армію прийшли інновації, технології, щоб ми зменшили бюрократичне навантаження. А найголовніше – це збереження особового складу. Зараз працює комісія з підрахунку втрат особового складу. На жаль, є підрозділи, які не цінують життя людей.

Ще одна проблема, на яку ви звертали увагу, – це система переведення. Як ви бачите її реорганізацію, щоб надати можливість людям переходити в інші підрозділи?

Система переведення не працює. Можна перевестися через СЗЧ, але зараз це важкий шлях. Якщо правильно підходити до особового складу: вибудовувати спілкування, ієрархію і всі інші моменти, то особовий склад не буде масово переводитися.

Розв'язати це питання можна у такий спосіб. З боку бійця потрібно дозволити переведення раз на рік у будь-яку бригаду. З боку підрозділу – командир бригади, підрозділу має право вето. Наприклад, є 60% переведень. 40% людей, які мають бажання перевестися, – він має відпустити, а на 60% – працює його право вето. Тобто командир каже, що без цього бійця він не зможе закрити кадрову історію, і тому накладає вето.

Але він знає, що люди хочуть перевестися, і в наступному місяці вони знову надішлють заявку. Тому він вже розуміє, що йому потрібно замінювати їх. І через певний період вони потраплять у ті 40%, яких треба відпустити. Однак це запустить процес, коли, умовно кажучи, виживуть найсильніші (бригади, – 24 Канал). Наприклад, будуть бригади, де погано ставляться до особового складу, і звідти люди намагатимуться перевестися у ті бригади, де краще.

Наведу приклад. Є бригади, де приблизно 3 тисячі особового складу, а є Третя штурмова, де понад 10 тисяч особового складу. Люди туди хочуть йти. Там правильно працює рекрутинг: командири та особовий склад підбираються під ті чи інші напрямки.

Тому якщо ми дозволимо переводи, то маємо бути готовими до того, що з певних бригад люди будуть масово переводитися, бо вони неефективні. Якщо ми готові до цього, то необхідно ухвалювати рішення. Можливо, нам і не потрібно стільки багато бригад, а треба збільшувати існуючі організми, які вже дають результат. Треба нарощувати на них великі підрозділи. Йдеться про бригади, корпуси тощо.

Зрозуміло, що є ефективні бригади, які тримають понад десятки кілометрів фронту, а є бригади, які тримають 2 – 3 кілометри фронту і не можуть або не хочуть більше. Імовірніше – не хочуть, бо у цьому житті можливо все, якщо є бажання.

Окрема тема для обговорення – СЗЧ. Як мотивувати українських бійців не йти в СЗЧ? Сьогодні на рівні суспільства тривають дискусії, адже відсоток СЗЧ, на жаль, досі великий. Як розв'язувати цю проблему?

Потрібно працювати з особовим складом. Сержантська та хорунжа вертикалі – це два містки роботи з особовим складом. Наприклад, у Третьому армійському корпусі – найменша кількість СЗЧ загалом по всій армії. Тому що працюють всі вертикалі. Звісно, є люди, які втомилися, які вже з розуму сходять, бо п'ятий рік війни. Таке є, але немає масових історій. І потрібно це розповсюджувати на всю армію.

Якщо говорити про мобілізацію, то зараз великі скандали виникають стосовно дій ТЦК. Є інформація про те, що будуть створені так звані офіси комплектування, але чи будуть вони ефективними? І як зробити мобілізаційний процес максимально ефективним, аби залучати до війська вмотивованих людей навіть вже на п'ятий рік повномасштабної війни? Як організувати цю систему, аби вона працювала на користь армії?

Потрібно відповісти на прості питання. Якщо ми хочемо зберегти країну, нам потрібна сильна армія. Однак вона зазнає втрат і її потрібно поповнювати. Збільшити кількість війська можна завдяки рекрутингу, яким займаємося ми та інші бригади. Але з рекрутингу вже не вистачає мотивованих бійців у такій кількості, щоб компенсувати втрати української армії.

Тоді потрібна мобілізація, а якщо її не буде, тоді можна пакувати валізи і виходити. Мобілізація – це типова практика всіх країн у стані війни. Розберемо, як відбувається цей процес.

У людини, яка отримала повістку, є термін, щоб з’явитися до офісу комплектування або у рекрутинговий центр якоїсь бригади. Наприклад, рекрутинговий центр бригади KRAKEN, де людину оформлюють, допомагають пройти по всіх інстанціях і розподіляють у підрозділ, де вона воює. Або людина приходить до офісу комплектування, її розподіляють по бригадах, яким найбільше потрібні люди; там також супроводжують людину, і вона йде до війська.

Не пропустіть З червня вже будуть зміни, – Зеленський розкрив деталі масштабної реформи ЗСУ

Якщо людина ігнорує повістку, треба визначити певний термін, щоб вона змогла закрити свої питання і прийти в офіс комплектування. Якщо вона ігнорує повістку, то виходить, що порушує закон України і після цього її можна притягати до відповідальності. Йдеться про подачу у розшук, арешт рухомого і нерухомого майна і всі інші моменти, які діють щодо порушників.

Коли людину подали у розшук, цим займаються правоохоронні органи, тобто поліція. У неї є всі засоби, щоб шукати людину, відстежувати телефон тощо. Поліція знаходить зловмисника, який порушує закон, і затримує його. У нього є право, наприклад, підписати контракт у штурмовий полк, щоб відбілитися від порушення закону.

Якщо людина належить до певної релігійної організації і не хоче воювати через віру, то я не прихильник того, щоб саджати її за ґрати. Тоді ми переповнюватимемо тюрми, і це не принесе результату. Тому цих людей можна відправляти, наприклад, на будування фортифікацій, щоб вони допомагали державі. Маємо великий кордон з Росією і Білоруссю, тому там є чим займатися.

Можна вже починати будувати фортифікації, які нам знадобляться і після повномасштабної війни. Потрібно копати рви, ставити стіни, колючі дроти – все це знадобиться, тому що Росія нікуди не дінеться. Тому можна людей, які свідомо порушують закон, відправляти на такі виправні роботи на певний період. Підходить?

Треба у суспільства питати.

Є багато схем, які можна впроваджувати. Також є різні моменти на вулицях із ТЦК, є різна довіра у людей з ТЦК. Але це можна зробити нормально. Можна людину, яка порушує закон, карати як зловмисника. Це працюватиме.

Повне інтерв'ю Костянтина Немічева – дивіться у відео 24 Каналу!