Чоловік із матір'ю і трирічним сином перепливли річку, рятуючись від окупантів на Херсонщині

Одними із тих, хто вибрався з-під окупації, стала родина Фоменків. Після звільнення з-під багатогодинних тортур, чоловіку, його матері та трирічному сину довелося переплисти річку, щоб втекти з окупації.

До теми Окупанти не дали вивезти зеленим коридором жодної дитини з Херсонщини

Як живе Велика Олександрівка: свідчення очевидців 

Після того, як 10 березня колона російських танків і БТРів зайшла до населеного пункту на Херсонщині, тут запровадили комендантську годину. Окрім того, ворожі війська почали перевіряти документи. У людей відбирали телефони та гроші. Почали грабувати магазини та будинки, звідки виносили все, що можливо винести. У фермерів конфісковували сільгосптехніку.

У селищі встановили блокпости. Порушуючи правила ведення війни, зайняли 2 школи. 

Спершу у селищі стояли лише молоді строковики. Згодом до них зайшло підкріплення – краще екіпіроване, у чорній формі з балаклавами.

"Російські підрозділи конфліктували між собою. Звичним стали затримання і побиття цивільних людей. У районі влаштували терор: шукали насамперед АТОвців чи тероборонівців, вимагали від водіїв, які їздили через блокпости, здавати українські позиції. Почали ґвалтувати жінок. При цьому військові періодично закривали виїзд із селища, коли зрозуміли, що цивільних людей, якими вони, вочевидь, прикриваються, дедалі меншає. У Великій Олександрівці дійсно залишалися переважно пенсіонери", – розповідають очевидці.

Росіяни приходили до будинків із перевірками

Одна із таких прийшла до Анатолія Фоменка. Він пригадує, що серед солдатів були чеченці, яким не сподобалися його татуювання. Під час обшуку військові підкинули чоловіку два патрони, щоб використати це як привід для затримання, але потім вирішили все ж таки залишити його вдома.

Побачили, що дитина. Зайшов їхній старший, сказав, не будемо забирати. А чеченець, як виходив, сказав: "Даю десять днів, щоби ти вивів татуювання. У нас – свої закони", 
– розповів Анатолій.

Згодом його зупинив патруль на вулиці. Попросили телефон для перевірки, взяли документи. Порадившися між собою, окупанти змусили чоловіка зняти верхній одяг. Після цього – почали бити. 

Через деякий час вони повернулися до Анатолієвого будинку та затримали його.

Чоловіка повезли до однієї зі шкіл, де була їхня база. Коли завели до приміщення, почали бити. Росіяни намагалися силою схилити Анатолія до співпраці. Він відмовлявся, через що його продовжили катувати.

Облич катів він не бачив, однак підозрює, що серед них були чеченці та буряти. Причому, під дією алкоголю або наркотичних речовин.

Після повернення додому Анатолій сказав матері, що треба тікати. Інакше його б просто вбили. Його мати Ніна з онуком також не могли залишитися в селищі. 

Як відбувалася втеча

Через блокпости їхати було небезпечно, тому родина вирішила переплисти через річку Інгулець.

З будинку Анатолій та його родина вийшли о п’ятій вечора. Дісталися річки. Човен стояв на іншому березі. Чоловік переплив на інший бік та доправив транспорт до матері та сина. 

Перепливши річку, родина йшла полями до сусіднього села, де їх тимчасово прийняли родичі. Сина більшу частину дороги доводилося нести на плечах. Загалом вони пройшли 25 кілометрів пішки, доки їх не підібрали українські військові, які передали родину брату Анатолія.

Коли опинилися в безпеці, Анатолій зателефонував сусідам і дізнався, що буквально за дві години після їхньої втечі до них додому знову прийшли росіяни. Вони досі розшукують чоловіка. 

До теми – росіяни зникли з блокпостів біля Херсону: дивіться відео