Реальність надто жорстока або чому на Заході продовжують жити ілюзіями щодо Росії

Не існує територіальної суперечки між Україною та Росією

Здається, що може бути простіше? На Україну напала Росія. Напала через найбанальнішу причину, яка існувала завжди. Через бажання однієї держави захопити іншу. Але проблема в тому, що зараз, наче, XXI сторіччя, є купа міжнародних документів, які прямо це забороняють, купа організацій, які мають за цим слідкувати. Однак Росія просто взяла і напала.

Цікаво Яка доля чекає на Білорусь з ядерною зброєю

Звісно, вони вигадали купу причин, чому це мало відбутися. Тут теж нічого нового немає, бо ще за часів шумерських царів для війни вигадували якісь "причини", хоча реально підставою було виключно бажання завоювань. Проблема людства у тому, що Росія хоче повернути всіх назад у темне і похмуре минуле тотального беззаконня, заснованого виключно на праві сили.

І це не "територіальна суперечка", як нам намагаються довести окремі американські політики. Адже немає жодних територіальних суперечок. Кордони України були визнані усіма державами світу 1991 року, і першою це зробила сама Росія. Це не той випадок, коли можна вдати, що ти зажав кілька пальців на долоні.

Це ніяке не протистояння Росії з "Заходом", з НАТО, з США, ніякий не "конфлікт", а просто звичайна завойовницька війна у прагненні переглянути історію.

Я, загалом, розумію, звідки беруться настрої окремих представників західних суспільств. Мовиться не лише про тих, хто якось залежить від Росії. Для багатьох просто важко визнати реальність і простіше її відкидати. Важко визнати, що те абсолютне зло, про яке вони читали у підручниках, те, про яке вони дивилися фільми, це не атрибут минулого. Це частина нашої дійсності. Воно поруч з нами. Воно живе, активне, дієве та небезпечне. А ще у нього є ядерна зброя.

Читайте також Помилка імператора: як Сі ненароком консолідував Захід проти Імперії Зла

Тому простіше переконувати себе, що це все "конфлікт", "територіальна суперечка", протистояння з "Заходом". Ну а деякі політики це відчувають і намагаються теж це повторювати.

Але реальність від цього не зміниться. Росія розпочала загарбницьку війну. Примітивну загарбницьку війну з метою захопити та анексувати цілу державу. Громадяни цієї держави з цим не погодилися, надали відсіч, загарбник "образився" і розгорнув терор. Так загарбницька війна стала війною за існування українського народу.

Агресор – не тільки Путін

Тому численні "миротворці" разом з одним "дідом у білому" з Риму мають помовчати, і не намагатися поставити на один щабель жертву та агресора, а просто подумати, що вони можуть зробити, аби зупинити агресію та зробити її неможливою у майбутньому.

А для цього, найперше, треба не намагатися винагородити агресора (а "віддати території" – це якраз про винагороду агресора за агресію), а намагатися покарати агресора.

І так, агресор – це не абстрактний Путін, про якого точно не відомо, чи живий він, чи ні (та це і не важливо). Це весь народ, який його породив. Який вклав у голови цьому самому "колективному путіну" ідею, що завойовницька війна – це найбільше благо, це виправдання для всього, це шлях до історії...

Дехто на Заході вперто продовжує закликати не покладати колективну відповідальність на всіх росіян. Але вони самі це зробили. Самі взяли на себе відповідальність і продовжують це робити. Коли обирали імперських вилупків у владу, коли радісно вітали анексію Криму, яка відкрила двері до цієї війни, коли вербувалися на фронт, коли ковтали усю кремлівську пропаганду. Вони усі, хто це робив, брали на себе відповідальність. Не колективну – індивідуальну відповідальність. Саме індивідуально вони повинні її нести. Усі, хто винуватий. Тобто, майже усі.

Зауважте Найгірше для Росії – найкраще для Путіна: чому перемога України вигідна навіть агресору

Тому, шановні європейці, зараз йде війна. Війна, яка почалася як спроба завоювати один народ іншим, і продовжується як спроба знищити один народ іншим. Це злочин, під яким розписався цілий народ, хоча ордер на арешт виписали поки що лише двом його "видатним представникам". Відповідати мають усі.