Чорнобильська катастрофа очима ліквідаторів

Уся правда про аварію на ЧАЕС і наслідки у спецпроекті: 30 років по тому: (Не)офіційна історія катастрофи ЧАЕС

Валерій Репета

Оператор хімічного цеху 4-го енергоблоку

Слава Богу після вибуху я не втратив свідомості. Я підняв голову у верх, а там де повинен бути дах — на небі зірки. У мене було перше враження — почалася атомна війна. Сила вибуху була така, що товсті стіни розсипалися, як пісок. Коли біг до панелі керування, який вцілів, побачив шматок розжареного графіту. Тоді я зрозумів, що зона реактору зруйнована. На панелі керування так і не зміг виміряти радіаційний фон, оскільки показники зашкалювали.

Олександр Немировський

Командир пожежного відділення

Під реактором накопичилось тисячі тон води. Якби радіоактивні елементи вступили у реакцію з цією водою то стався б атомний вибух потужніший за Хіросіму у 40 разів. Ядерна хвиля дісталася б до Парижу. Наше завдання полягало у відкачці води з під реактора. Захисту у нас не було тому багато отримали радіаційні опіки. Після трагедії у відділенні з 5 людей залишилось тільки двоє.
Як тільки дізналися про можливість вибуху влада прийняла рішення евакуювати Київ. Для цього навколо Києва стояли у резерві вантажні вагони поїздів такі собі телятники, в аеропортах Жуляни та Бориспіль на бойовому чергуванні були транспортні літаки, щоб вивозити людей куди не будь навіть у інші країни. Воду відкачували дві доби. Весь цей час всі чекали на вибух.

Сергій Мирний

Командир взводу чорнобильської радіаційної розвідки

Ми, як розвідка, їздили найбільш забрудненими місцями. Наші екіпажі розвідки часто були останніми, хто приїздив вимірювати села, це називалося об’єктивний контроль. Це була далека зона. Коли ми заміряли і бачили, що забруднення більше ніж 0,7 міліренген на годину – село треба виселити. Живе село. В якому іноді вже живуть відселені мешканці ще кількох сіл. І от завтра до них прийдуть, скажуть "Кидай все назавжди, худобу під ніж і геть звідси". Можу уявити, яке виття селом підніметься… Це неймовірні страждання людей. Саме вони були, значною мірою, причиною і мого стресу, і стресу багатьох ліквідаторів. Допомогти чи зарадити не можеш, але совість тебе гризе.

Ганна Губарева

Лікар-онколог Національного Інституту Раку

Хворих привезли в одне з відділень променевої патології. Солдат нам не привозили. Ми лікували тільки тих, хто в першу добу був свідком вибуху. Тих, хто перебував на атомній електростанції під час вибуху. В основному — співробітники станції і пожежники, які гасили пожежу.
Ми з подібними патологіями зіткнулися вперше. Але ми намагалися їх рятувати. У нас пішли не тим шляхом лікування, як у Москві. Хворих відразу мили. Не просто роздягали і ставили під душ. Їх мили і внутрішньо — ставили крапельниці цілодобово. У першу добу давали йодисті препарати, особливо дітям. Це врятувало їх від багатьох неприємностей зі щитовидною залозою. Через стаціонар взагалі пройшло більше тисячі чоловік. У 115 осіб була діагностована гостра променева хвороба. З них тільки 52 потребували пересадки кісткового мозку. Іншим кістковий мозок підсаджували внутрішньовенно. Ми в початковій стадії вивели це все, вони залишилися живі і діагноз у них був знятий.

Читайте також: Командир радіаційної розвідки про міфи Чорнобиля