Перед виборами Путін міг зробити собі "подарунок", але з нюансами

У зверненні до Росії особливо наголошується на необхідності "захищати" понад 200 тисяч "громадян Росії", які проживають на цій території і стверджується ледь не про геноцид (щонайменше, економічну блокаду) з боку Молдови.

Читайте також Як росіяни погрожують світу тим, що загрожує лише їм

Слова гучні, але це не прохання прийняти до складу Росії. До речі, у зверненні немає жодної згадки про референдум 2006 року, де "громадяни висловилися за незалежність із пізнішим входженням до складу Росії". Щонайменше, це кумедно, але й логічно як з боку еліт так званої "ПМР", так і з боку Кремля. Спробуймо розібратися.

Для Кремля, на перший погляд, розв'язання питання про "новий суб'єкт Федерації" несло суцільні плюси. Серед таких можна було б назвати нижче перераховані.

1. Гальмування процесу євроінтеграції Молдови, принаймні до остаточного розуміння долі "ПМР". Крім того, таке рішення могло стати тригером для дестабілізації Гагаузії – ще одного проблемного регіону в Молдові.

2. Відсутність у Молдови сил та засобів для збройного розв'язання проблеми сепаратизму означало б появу кейса, аналогічного Кримському. Де регіон "приймається до складу Росії", а країна, від якої він відколюється, не може розв'язати проблему. Гарний приклад перед можливими переговорами щодо завершення війни в Україні.

3. Загроза портам Одеси та судноплавству Дунаєм. Наявність російського анклаву автоматично вимагала б більшої концентрації сил та засобів з боку України, Румунії, Молдови. А так само (що найважливіше) підняло б "до небес" ціну фрахту кораблів для доставки вантажів до регіону. Щонайменше – страхові платежі.

4. Розширювало б поле переговорів щодо завершення війни в Україні. Тобто вже йшлося б не про війну двох держав, а щонайменше про регіональний конфлікт.

5. Це був би чудовий подарунок Владіміру Путіну перед виборами.

До теми Поняття "чужа війна" вже не існує: усім загрожує єдиний ворог

Та з іншого боку, для Кремля є й ризики, які змусили не форсувати події:

  • такий регіон автоматично опинився б в умовах блокади – жодна з суміжних країн не подумала б пропускати товари та людей на цю територію;
  • Молдова цілком могла б звернутися до Румунії та України з проханням допомогти. ЗСУ під силу "розв'язати питання" і при цьому отримати доступ до найбільшого в регіоні арсеналу – в селі Ковбасна. А це не мало не мало – близько 20 тисяч тонн лише артилерійських снарядів радянських калібрів. Гарна допомога на фоні "снарядного голоду";
  • ліквідація "ПМР" або – якби було рішення про "приєднання" – захоплення "суб'єкта" Росії – це надто поганий політичний кейс перед умовною "коронацією" Путіна.

Бойовикам приєднання до Росії невигідне

Для еліт Придністров'я ідея "приєднання" до Росії, попри всю проросійську риторику, виглядає не надто привабливо.

Донедавна "ПМР" активно користувалася російськими енергоресурсами, а плата за них (точніше борг) зростала для Молдови. "Газпром" підходив просто: якщо це ваша територія, то платіть. У разі приєднання, як ви вважаєте, з кого російська держава попросить "заплатити за комунальні"?

Населення "ПМР" має, як правило, місцеві, російські, молдовські або українські паспорти. Тобто начебто живуть "незалежно", але є безвіз із ЄС, і є російський паспорт для поїздок на Схід, і російська пенсія для радянських пенсіонерів.

Значна частина інфраструктури фінансується із Росії. А ось зовнішня торгівля йде через Молдову. Тобто з виходами на ринки ЄС. Це вигідно.

"ПМР" є найбільшим у регіоні контрабандним хабом саме завдяки існуванню території як "сірої зони". Будь-яка крапка у питаннях юрисдикції означає втрату доходів, насамперед для місцевих еліт.

І, нарешті, якщо "ПМР" стає частиною Росії, то й кадрова політика формуватиметься в Москві. Тобто місцеві кадри дуже скоро втратять владу, вплив та гроші. Одним словом, перспектива неприємна.

Зауважте Путін зазіхає не тільки на Україну: що насправді йому потрібно для загарбання світу

Усе, що цікавить Кремль, – шантаж і підняття ставок

Але в Москві вирішують йти на загострення, і ми бачимо документ у вигляді "прохання захистити". Такий формат розкриває безліч можливостей та варіантів для дій Кремля.

1. Посилання на 200 "громадян Росії" автоматично означає загрозу можливого застосування сили з боку Москви та якусь легітимізацію такого варіанту – це ж захист "своїх громадян".

2. Загроза завжди діє сильніше, ніж сама акція. На тлі інформації про можливий "договорняк" щодо України ближче до літа, загроза розширення географії є звичним для Кремля методом підняття ставок. Простіше кажучи, для політиків ЄС та США формується "поговорімо зараз, адже потім можливе розширення конфлікту".

3. 2024 року в Молдові відбудуться вибори президента. У яких Майя Санду має шанси як зберегти місце, так і втратити його, програвши умовному проросійському кандидату. Тим більше, що такі настрої поширені у країні. На цьому тлі будь-яка реакція президентки несе ризики. Санду почне тиснути у придністровському питанні – опоненти з проросійських партій заявлять про загрозу розпаду країни.

4. Загроза дестабілізації Молдови стане проблемою №1 Румунії в регіоні, що автоматично зменшить увагу до українського питання.

Рекомендуємо Політична шизофренія у Туска? Як польський уряд суперечить сам собі

5. Але найголовніше – Кремль отримує можливість розхитувати гойдалку без зобов'язань. Починаючи від пам'ятного "грошей немає, але ви тримаєтеся" до сепаратистів з "ПМР", закінчуючи реальною підготовкою анексії або погрозами застосування військової сили.

Зважаючи на все, в оточенні Путіна поки немає єдиної думки. Є розуміння необхідності шантажу та підняття ставок, але на запитання: "А що буде з ПМР?" – відповідь є десь у полі значень, близьких до: "А чорт його знає".