Таких ситуацій – тисячі. Це реальність, яку ми бачимо у своїй роботі. Формально діти в Україні мають право на захист. Але дуже часто – не мають способу ним скористатися. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Боротьба з тероризмом по-російськи: чому Кремль переслідує дітей в Криму

Правосуддя для дітей – це не лише суд. Це і позасудовий захист прав, і правова інформація, і можливість звернутися без допомоги законного представника, і право бути почутим. Але сьогодні:

  • немає національної стратегії, яка б інформувала дітей про їхні права;
  • позасудовий захист часто не передбачає анонімності;
  • захист у суді неможливий без законного представника, навіть якщо саме він порушує права дитини;
  • не передбачено посади незалежного представника чи супровідної особи.

Чому діти бояться звертатися по допомогу?

Одним із найболючіших висновків нашого дослідження "Доступ дітей до правосуддя в Україні" стало те, що в дітей часто немає безпечного способу повідомити про порушення.

Це теж реальна ситуація – до інтернатного закладу приїхали місцеві депутати. Вони дійсно цікавилися, як живуть діти, і запитали про умови. Діти відверто розповіли про обмеження, покарання і ставлення вихователів. Депутати передали ці слова директору закладу, а директор – вихователям. Наступного дня дітей знову покарали. Після цього більше ніхто не захотів говорити.

Так формується головний бар'єр: страх говорити, скаржитися, шукати захист. Бо "нічого не зміниться", або стане ще гірше.

"Законний представник" може бути кривдником

За законом дитина має право звернутися до суду чи отримати адвоката. Але не напряму – лише через законного представника. Зазвичай це один із батьків або опікун. А що, якщо саме ця людина і є кривдником?

У такому випадку мала б втрутитись служба у справах дітей. Але якщо вона не діє (а це, на жаль, трапляється часто) – механізму більше немає.

І немає законного механізму обійти цю перепону. У судах, у службах ніхто не буде слухати дитину напряму. Без дозволу батьків – жодної заяви, жодного адвоката. Навіть якщо батько б'є, а мати його покриває.

Багато дітей просто не знають, що мають право на допомогу. А навіть якщо й знають, не довіряють учителям, соціальним працівникам чи поліції.

Поки дитина не може сказати про насильство, ми як держава не виконуємо свій обов'язок. Дитина повинна мати не тільки право на це, а й механізм, щоб її почули. Бо поки 10-річний хлопчик не може безпечно розповісти про те, що його б'є батько, ми не можемо говорити про справжній захист.

Право без дієвого й безпечного механізму – це формальність. Формально дитина може звернутися через законного представника або службу у справах дітей. Але якщо представник – кривдник, а служба не реагує, механізм не працює. Україна має змінити підхід: забезпечити дітям можливість повідомляти про порушення без ризику для себе і з реальним шансом на допомогу.

Що треба змінити?

У дослідженні ми виявили низку системних проблем, які заважають дітям реалізовувати своє право на правовий захист. Щоби змінити ситуацію, ми пропонуємо такі кроки:

  • надати дітям право на правову допомогу без згоди законного представника;
  • створити безпечні й конфіденційні способи звернення по допомогу – особливо в закритих середовищах, як-от інтернати чи малі громади;
  • забезпечити анонімність звернень, де це можливо, а також посилити конфіденційність у всіх випадках;
  • зробити способи звернення зрозумілими для дітей різного віку – у простій мові, через доступні для них канали;
  • поширювати правову обізнаність серед дітей. Дитина має знати, що вона має права і як їх захистити. Це має бути частиною державної політики.

Як дитині анонімно повідомити про порушення її прав?

ГО "Стаття 3" надає письмові консультації щодо прав дитини на безоплатній основі. Консультації доступні – за посиланням. Відповідь надсилається протягом 7 днів.

Консультації надаються лише письмово – це потрібно для збереження конфіденційності. Електронна адреса, на яку надсилається відповідь, видаляється з бази протягом місяця. Дані у реєстрі консультацій знеособлюються.

У разі невідкладної ситуації звертайтесь за номером 112 (якщо є загроза життю) або до місцевої служби у справах дітей – шукайте контакти на сайті державної адміністрації вашого населеного пункту.

Насправді захист дітей – це не лише обов'язок держави, а й показник її зрілості та гуманності. Кожна дитина, яка залишається без захисту через недосконалість системи, – це наша спільна поразка як суспільства.

Діти мають право не просто на формальний захист, а на реальну можливість бути почутими та захищеними. Україна може і повинна стати країною, де кожна дитина знає свої права та має безпечний спосіб їх захистити.