Трамп домовився з Путіним про дизель, а Україна відповіла вогнем: угода, яка пахне кров’ю

А Путін тим часом продовжує бомбити Україну.

І знаєте, коли немає мізків у голові, то немає чому й боліти. Очевидно, мігрені Дональда Трампа ніколи не мучать. А от фантомні болі та його аб’юзивне кохання до Путіна, схоже, нікуди не зникають.

Трамп уклав угоду з дияволом, сподіваючись, що той урятує його від інших демонів. Але є одна проблема: коли довго дивитися в безодню, вона починає вдивлятися в тебе. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Трамп отримав дизель, Україна – нові російські удари 

Американський президент похвалився домовленістю з Росією про постачання дизельного пального на американський та світові ринки.

За його словами, Росія має негайно поставити понад 300 тисяч тонн дизеля, ще 500 тисяч тонн у листопаді, а згодом – додатковий мільйон тонн. І це не все. Залежно від стану російських нафтопереробних заводів ідеться про можливість постачання ще трьох мільйонів тонн.

Міністерство фінансів США, як повідомлялося, тимчасово дозволило операції з російським дизельним пальним до 7 квітня 2027 року.

І ось тут починається найцікавіше.

Трамп розповідає, що Сполученим Штатам нібито бракувало дизеля. Це говорить президент країни, яка сама є одним із найбільших виробників та експортерів нафти й нафтопродуктів у світі.

Але навіть не це головне.

Головне – що американський президент фактично пропонує економічне полегшення державі, яка продовжує щодня вбивати українців.

І Росія дуже швидко демонструє, як саме вона розуміє такі сигнали.

Поки Трамп дякує Путіну, російські війська атакують українські міста. Київ потерпає від проблем з електропостачанням, зупиняється громадський транспорт, виникають перебої з водою.

Російські бомби падають на житлові будинки Запоріжжя. Є загиблі, поранені, серед жертв – діти.

Ось так виглядає путінська вдячність.

Трамп отримує обіцянки постачання дизеля, а українці — чергові повітряні тривоги, руйнування та смерть.

І після цього нам продовжують розповідати про дипломатію, деескалацію та мирні ініціативи.

Україна не зобов’язана рятувати російську нафтову галузь

Але є те, чого, очевидно, не врахували ні у Вашингтоні, ні в Москві.

Україна не збирається припиняти удари по російській нафтовій інфраструктурі лише тому, що двоє президентів вирішили домовитися про пальне.

У ніч проти 10 жовтня Сили оборони України повторно уразили лінійно-виробничо-диспетчерську станцію «Самара» поблизу селища Просвєт у Самарській області Росії.

Це не просто черговий промисловий об'єкт.

ЛВДС "Самара" – великий вузол приймання, зберігання та змішування нафти. Сировина надходить сюди магістральними трубопроводами з Татарстану, Західного Сибіру та інших нафтовидобувних регіонів Росії.

Саме на таких об'єктах формується інфраструктурна основа російського нафтового експорту.

На станції змішують нафту з різним вмістом сірки, зокрема для формування експортного сорту Urals.

Ступінь пошкоджень після повторного удару ще уточнюється.

І це принципово важливо: ми не повинні вигадувати масштаби руйнувань, щоб зрозуміти значення таких атак.

Російська нафтова інфраструктура – один з елементів економічної системи, яка забезпечує здатність Кремля продовжувати війну.

Тому удари по об'єктах, залучених до забезпечення російської воєнної машини, – це не питання емоційної помсти.

Це питання української самооборони.

І якщо Путін розраховує отримувати нові можливості для експорту пального, він повинен враховувати, що Україна має власні можливості зменшувати його військово-економічний потенціал.

Нас не цікавлять домовленості, укладені за нашою спиною та ціною нашої безпеки.

Трамп знищує не лише санкційну політику, а й довіру до Америки

Мене найбільше обурює навіть не сама історія з дизелем.

Найстрашніше — політичний сигнал, який отримує Кремль.

Роками західні партнери переконували Україну, що економічний тиск на Росію є одним із головних інструментів примусу агресора до миру.

Санкції мали обмежувати можливості Путіна фінансувати війну.

А тепер президент Сполучених Штатів фактично демонструє: якщо йому потрібне пальне або чергова гучна домовленість, із російським диктатором можна торгуватися.

І після цього хтось дивується, чому Путін не припиняє війну?

Він бачить, що замість посилення тиску отримує нові можливості для переговорів.

Що йому телефонують.

Що його слухають.

Що з ним обговорюють не лише Україну, а й Іран та інші міжнародні конфлікти.

Кремль намагається продати Трампу власну дипломатичну корисність. Мовляв, Москва може допомогти врегулювати ситуацію на Близькому Сході, а натомість отримати послаблення економічних обмежень.

І Трамп, схоже, готовий у це грати.

Як слушно зауважив Олег Саакян, питання вже навіть не в тому, скільки саме дизеля зможе поставити Путін.

Цими домовленостями Трамп завдає удару по самому образу Сполучених Штатів — держави, яка десятиліттями претендувала на роль захисника демократичних цінностей.

Бо неможливо одночасно називати себе миротворцем і створювати економічні можливості для держави-агресора, не отримавши від неї реального припинення насильства.

Президент, який хоче Нобелівську премію, але не може зупинити Путіна

Є в цій історії ще одна особлива іронія.

Дональд Трамп знову обурюється через Нобелівську премію миру.

Він розповідає про вісім воєн, які нібито завершив, згадує свої міжнародні досягнення та переконує, що заслуговує на найвище визнання.

Але минув рік, і що ми бачимо?

Російсько-українська війна триває.

Путін не припинив атак.

Українські міста продовжують жити під ракетами та безпілотниками.

Натомість американський президент обговорює з російським диктатором постачання дизельного пального.

Трамп дуже хоче, щоб його вважали великим миротворцем.

Але миротворчість вимірюється не кількістю телефонних розмов, не красивими заявами й точно не обсягами пального, які вдалося вивести на ринок.

Вона вимірюється врятованими життями та реально припиненими війнами.

І в питанні України Трампу поки що нічим похвалитися.

Путін розуміє тільки силу

Уся ця історія вкотре підтверджує одну просту річ.

Путін не сприймає поступки як стимул до миру.

Він сприймає їх як слабкість.

Коли йому пропонують економічне полегшення без реального припинення агресії, він отримує сигнал, що може продовжувати.

Коли йому телефонують після чергових атак, він бачить, що залишається учасником великої міжнародної гри.

А коли його запрошують обговорювати врегулювання інших конфліктів, він отримує можливість торгуватися власною геополітичною роллю.

Саме тому Україна повинна продовжувати робити те, що справді змінює розрахунки Кремля.

Знищувати військовий потенціал агресора.

Уражати об'єкти, які забезпечують російську воєнну машину.

Позбавляти Росію можливостей безкарно продовжувати війну.

І не дозволяти нікому вирішувати нашу долю в обмін на нафту, дизель чи чергову обіцянку Путіна.

Трамп може скільки завгодно мріяти про Нобелівську премію миру. Може дякувати Путіну та розповідати про свої геніальні домовленості.

Але поки російські ракети летять на українські міста, Україна має повне право захищатися.

І жодні домовленості двох президентів цього права не скасовують.

Бо мир не купується російським дизелем. І точно не може оплачуватися українською кров'ю.