В аналітичних статтях багатьох західних медіа часто пишуть про те, що Росія нібито має практично нелімітовані людські ресурси, доступ до мільйонів артилерійських снарядів, а також "розгойдану" для ведення війни економіку. Мовляв, усі цивілізовані країни світу разом узяті не здатні зробити так, щоб Україна кількісно перевершила країну-терориста хоча б у боєприпасах і бронетехніці, а різниця між мобілізаційними ресурсами не залишає Києву шансів на перемогу.

Просування подібних наративів зазвичай дуже вигідне Кремлю, адже в них легко повірити. Їх вкрай важко спростувати, а під час роздумів на ці теми людина, яка не володіє додатковою інформацією, сама дійде висновків, що Росія беззаперечно домінує в конфлікті. Зазвичай після легкого підштовхування особи до думки про надзвичайні можливості Москви напрошується простий висновок, що треба домовлятися з Путіним виключно на тих умовах, які диктує Росія.

Передусім треба розуміти, що, незалежно від того, чи реальними є переговори з агресором у найближчій осяжній перспективі, обидві сторони виходять з того, що до них варто підходити із максимальними вимогами, щоб потім у процесі можна було піти на певні поступки та зійтися на тих вимогах, які насправді вважаєш для себе прийнятними.

Утім, чи справді вороги України мають усе і в достатній кількості, щоб просуватися на фронті, підтримувати війну великої інтенсивності, а також нав'язувати нам свої вимоги? З якими складнощами стикається сторона воєнних злочинців, чому російський лідер постійно говорить про необхідність миру та перемовин, та чи справді росіяни мають заявлені спроможності – читайте в матеріалі 24 Каналу.

До теми Росія кидає на "м'ясні штурми" поранених солдатів на милицях, – The Telegraph

Насамперед треба розуміти, що незалежно від того, чи реальні переговори з агресором у найближчій доступній для огляду перспективі, обидві сторони виходять із того, що до них слід підходити з максимальними вимогами. Щоб потім у процесі можна було піти на певні поступки та зійтися на тих вимогах, які насправді вважаєш для себе прийнятними.

Утім, чи можна застосовувати ці класичні дипломатичні догми без конкретних гарантій з боку цивілізованих країн, коли мовиться про війну Росії з Україною, питання вкрай складне.

  • З одного боку, росіяни банально нездатні дотримуватися жодних взятих на себе обіцянок. Вони геть не відмовилися від своєї глобальної мети знищити Неньку, а також скоїли безліч настільки жахливих злочинів, що про якусь довіру до будь-яких підписаних ними документів не може йтися навіть у теорії.
  • З іншого ж боку, будь-яка війна має прийти до свого логічного завершення: замороження або розв'язання конфлікту. Силовим способом досягнути заявлених цілей росіяни аж в жодному разі не можуть: їм банально не вистачає ресурсів, аби дійти 30 кілометрів від кордону до Харкова, а вершиною досягнень своїх з'єднань у Кремлі можуть вважати прорив до Вовчанська із подальшим сточенням там власних підрозділів.


Українські військові завдають удар по окупантах у Вовчанську / Фото бригади "Лють"

Звісно, росіяни цілком вдало просуваються на деяких ділянках фронту на Донбасі, проте ці прориви є наслідком цілої низки негативних для України обставин.

  • Насамперед загарбники мають неабияку людську перевагу, бо в нас дуже довгий час буквально провалювалася мобілізація. Новобранці, яких залучили до війська після ухвалення відповідного закону, до фронту ще не доїхали, тож окупанти мають змогу буквально закидати наші позиції гарматним м'ясом.
  • Крім того, росіяни досі переважають Сили оборони за кількістю снарядів, а також можуть скидати на позиції бомби з УМПК. Однак цілком можливо, що ці переваги можуть бути принаймні частково нівельовані в найближчій перспективі за кошт посиленої мобілізації, отримання боєкомплектів до артилерії від союзників та отримання Україною винищувачів.

Це зовсім не означає, що ЗСУ здобудуть перевагу, що дасть можливість проривати фронт, оточувати великі угруповання військ і відвойовувати окуповані території, проте позиція Києва в активній обороні суттєво зміцниться.


Що більше у Сил оборони боєприпасів, то більше можливостей відсікати наступ ворога / Фото Генерального штабу ЗСУ

Росіяни ж, згідно з оцінками багатьох експертів, так само не зможуть трансформувати свої переваги настільки, щоб знову всерйоз замахнутися на умовний похід на українську столицю.

На щастя, окупаційна армія знесилилася настільки, що єдина доступна для них опція – повзучий наступ на прикордонні селища й міста, а також на деяких ділянках фронту. Із тотальним знищенням населених пунктів. Проте довгий час успішно перебувати в обороні воєнні злочинці, на жаль, цілком здатні, оскільки захищати гарно облаштовані позиції, як показала практика, можна навіть з обмеженими ресурсами.

Тож Путіну нічого не залишається, крім як погрожувати Заходу нападом на країни НАТО, розмахувати ядерною палицею, а також заявляти про можливість миру на його умовах. Мовляв, якщо Сили оборони віддадуть чотири області, війна закінчиться, Москва буцімто припинить зазіхати на чужі території.

Це не що інше, як завищення вимог, адже насправді Росія конче потребує якщо не замороження конфлікту, то хоча б переведення його в менш активний режим.

Якими б дірявими не були санкції, скільки б загарбники не мали людського ресурсу, надзвичайно потужні й довготривалі бойові дії дуже суттєво виснажили країну-терористку. Її економіка працює лише на дві речі: фінансування вбивства українців та мінімізацію наслідків бюджетного перекосу для населення.

  • Щоб у Москві та Санкт-Петербурзі, Казані чи в інших містах більшість мешканців могла жити хоча б умовно так само, як і до повномасштабного вторгнення, а погіршення рівня життя було поступовим.
  • Щоб у населення було відчуття, що війна десь далеко й на околицях імперії, а безпосередньо в них усе добре. Водночас пропаганда дуже потужно відпрацьовує, аби ніхто з росіян не зміг встановити причинно-наслідкові зв'язки між збільшенням вартості пального, підвищенням цін на продукти, здорожчанням комуналки, настанням інженерних колапсів із бойовими діями в Україні.

Крім того, у Росії починається сезон дуже масштабних пожеж, який обіцяє бути яскравим та епічним.


Прорив дамби в Орську – прямий наслідок виділення трильйонів не на інфраструктуру, а на мілітаризацію / Фото російських псевдоЗМІ

Тож аби раптом ні в кого не виникло розуміння, що порожній холодильник і затоплена квартира – це наслідки того, що "наддержава" виділяє трильйони рублів на танки та ракети, а не на розвиток країни.

Як би це не було парадоксально, відправляючи сотні тисяч солдатів на загибель, знищуючи цілі міста, які потім "приєднаються до Росії" та залишаться у вщент розбитому стані, Путін та його поплічники уникають різких і непопулярних кроків.

Їм наплювати на життя Бєлгорода та прикордонних з Україною селищ, які стали абсолютно непридатними для життя, начхати на долю орди безногих "героїв СВО", не кажучи вже про мешканців окупованих територій. Проте російська влада викидала мільярди для підтримки курсу рубля на психологічно зручній для населення відмітці. Лише для того, щоб на табличках обмінників не було цифри 100 та вищої, у Москві витратили шалені суми.

Аналогічною є ситуація зі стримуванням зростання вартості пального. Російський уряд лише із січня по червень 2024-го виплатив нафтовикам близько 1 трильйона рублів компенсації за неринкову вартість бензину та дизелю. Украй болюче й неефективне з економічного погляду рішення, проте заради фрази "у нас всё хорошо, санкции не ощущаем, войну выигрываем" Путін готовий витрачати шалені суми з і без того дефіцитного бюджету.


Удари по російських НПЗ вибивають величезні кошти з бюджету ворога / Фото російських пропагандистів

Подібних витрат, аби тільки не визнавати, що Росія нездатна і воювати, і підтримувати звичний для свого населення спосіб життя, чимало. І вони лише допомагають всій системі стагнувати.

Чому диктатор воліє ховати всі негативні економічні наслідки війни за ширмою, зрозуміти достатньо складно. Бо в цілому більшість росіян абсолютно підтримує вбивство українців, просто не хоче відправлятися в зону бойових дій особисто. Так само росіяни щиро думають, що воюють не лише з Києвом, але й з іншими споконвічними ворогами Москви. Тобто завдяки пропаганді та імперській суті в людожерських мізках росіян живе думка про екзистенційність війни. Тож навряд чи в Росії можливі якісь серйозні бунти, особливо з огляду на їхню тотальну аморфність.

У країні – колишній бензоколонці – повністю перебудували систему, аби бідні та ті, хто мають хоч якісь проблеми із законом, відправлялися лише одним шляхом – до військкомату. Що буде з ними далі, вже нікого не хвилює.

Проте найголовнішою умовою є добровільне підписання контракту, адже саме так у суспільстві майже не формується жодних невдоволень. Більша частина населення насолоджується повсякденністю, а незначуща, у межах статистичної похибки, бере участь у шаленій м'ясорубці. Ці два світи майже не перетиналися між собою, і все всіх влаштовувало, доки по Росії не почали прилітати безпілотники. Після регулярних атак по НПЗ, складах та інших об'єктах військової інфраструктури росіяни припинили дивуватися появі БпЛА в небі, однак у них досі залишається питання: "А нас за що?"

Проте в кожному містечку європейської частини Росії вже зрозуміли, що "це дійшло до них". Однак скільки-небудь значущих голосів із вимогами закінчити війну поки що не чутно, оскільки для цього треба набагато більше атак, а віялові відключення електроенергії в країні-терористці ще не стали мейнстримом у багатьох регіонах.


Ростов без світла внаслідок механічного впливу невідомих об'єктів на критичну інфраструктуру / Фото з російських соцмереж

Через те, що Путін уже дуже довгий час не дає відмашку на проведення посиленої мобілізації, а також через величезні втрати на полі бою, в Росії потроху починає вимальовуватися глобальна проблема з добровольцями. Їх досі достатньо, аби компенсувати "двохсотих" і "трьохсотих", однак кількість охочих розрахуватися з кредитами та померти залишитися без ніг стрімко зменшується. Про це можна судити по регулярному, можна навіть сказати суцільному, підвищенню так званих підйомних за підписання контрактів.

Якщо раніше за згоду поїхати вбивати українських жінок і дітей у Росії платили лише 195 тисяч рублів одноразово, то проведення посиленої мобілізації, а також через величезні втрати на полі бою в Росії згодом у кожному регіоні почали додаватися так звані регіональні виплати з обласних бюджетів. Подекуди до цієї суми доплачували ще й мери, а також іменні виплати за відправлення на війну від деяких конкретних бригад. І якщо наприкінці 2023 року доброволець-убивця міг отримати максимум пів мільйона рублів, то вже у квітні 2024 року регіонам довелося стрімко підвищувати цінники за кожного бійця.

Фактично ж збільшення одноразової допомоги в разі підписання контракту в Росії чітко збігалося зі спробами армії загарбників просувати лінію фронту. Наприклад, у лютому – квітні 2024-го, коли росіяни захоплювали Авдіївку, падіння попиту на відправлення в Україну було таке шалене, що станом на 15 липня в 17 регіонах почали пропонувати понад мільйон.

У Московській області загалом за рік вартість життя одного Ваньки зросла більше ніж утричі – до 1,7 мільйона "дерев'яних". У Краснодарі за підписання контракту доплачують 1,645 мільйона рублів, ще по півтора – у Туапсинському районі, Татарстані, Майкопі та Карачаєво-Черкесії. Інші області та міста вкрай стрімко підбираються до подібних відміток.

Дивіться графік зростання виплат за підписання контрактів у деяких населених пунктах Росії

Причини, чому кремлівському диктатору та його шоблі доводиться розплачуватися, цілком очевидні: потік охочих "заробити" зменшується. Звісно, абсолютна більшість росіян ніколи у своєму житті не бачили настільки великих грошей, але навіть до них потроху починає доходити, що шанси загинути занадто великі.

Ба більше, через серйозний брак робочої сили багатьом роботодавцям доводиться суттєво підвищувати зарплати. А це призводить до того, що кур'єр в умовному Санкт-Петербурзі чи Москві може заробляти від 250 тисяч рублів на місяць – майже як контрактник на війні, але з набагато меншим ризиком. Тому зовсім не дарма в регіонах подекуди підвищували доплати за контракт кілька разів на місяць, а в Татарстані й узагалі започаткували акцію "приведи друга".

Кожному, хто вмовить людину відправитися на війну, обіцяють по 50 тисяч. Водночас по телевізору на двох головних каналах регіону показуватимуть 12-годинний агітаційний марафон.

Ще гірше справи з технікою. Росіяни зовсім не можуть поповнювати свої батальйони танками, артилерією та броньованими машинами в тій кількості, яку втрачають. Фактично вже понад рік армія агресора воює за кошт залишків від СРСР, розконсервовуючи стару техніку та приводячи її до ладу. Але потужності військово-промислового комплексу катастрофічно не вистачає, щоб довести відсоток оснащення угруповань до нормативних показників.

Саме через ці фактори Москва так чи інакше починає потроху готуватися до можливих перемовин. Наразі, судячи з усього, російське військово-політичне командування сповнене віри в те, що йому вдасться реалізувати наявні переваги та відхопити Часів Яр і Торецьк, просунутися до Костянтиновки та Краматорська та, можливо, почати бійню за ці міста.

Однак вікно наступальних можливостей для армії країни-терористки закривається. Щоб воно залишалося хоча б трохи відкритим, Путіну потрібна мобілізація, але цей процес буде вкрай непопулярний, а також болючий для й без того хиткої економіки. Адже вже цього року, дуже ймовірно, Росія витратить всі свої доступні ресурси Фонду національного добробуту, який став для Москви своєрідним резервом для відтягування серйозної кризи. У такому випадку збільшувати видатки на оборону росіяни просто не зможуть, і їм доведеться фінансувати війну за кошт урізання вже насправді болючих для росіян галузей, ще більше підвищувати податки, а можливо, навіть частково припинити виплати зарплат чи пенсій.

Тож Путіну вкрай потрібен перепочинок від дуже активних бойових дій. Щоб хоча б якось зводити дебет із кредитом, продати замороження конфлікту внаслідок перемовин чи просто виснаження сторін як перемогу, а також почати відновлення своєї армії для подальшої війни. Якщо, звісно, Москва буде здатна накопичити стільки сил та засобів, що спроби подальшого захоплення території здаватимуться диктатору можливими. Утім, до переходу війни на новий, менш агресивний, етап ще дуже далеко, а Росія поки що не готова відмовитися від намічених перед собою цілей і не бажає зменшувати власні вимоги для переговорного треку.