Вибори – політичний ритуал для Росії
Результат передбачений заздалегідь. Якби навіть теоретична можливість була, щоб на цих "виборах" щось могло б піти не так – їх би просто не проводили. Отже, це вистава. І всі учасники знають, що це саме вистава.
Читайте також Мир з Росією чи більше постачань зброї: що насправді потрібне Україні
То навіщо її проводити? Невже, якби завтра депутати попросили бункерного діда прийняти корону і стати довічним правителем, це викликало бодай мінімальне заперечення? Думаю, що ні. Серед загалу жодної реакції б не було. Можливо, було б схвалення.
Тоді навіщо це все? З часом я зрозумів, що це все – просто політичний ритуал, який у таких консервативних суспільствах відіграє особливу роль. Чим бункерний дід, що має виняткову владу, відрізняється від своїх численних підлеглих? Серед них теж вистачає кдбістів. Є дуже багаті люди. Вони теж мають свої клади. Що вирізняє його на тлі інших?
Раніше був ритуал коронації, що робив царя абсолютним монархом. Тепер його заміщає ритуал "виборів", який слугує регулярним підтвердженням особливої влади одного. В стародавніх суспільствах, сповнених духу архаїки, первісні монархи періодично виконували щорічні та інші відтворювані ритуали. Наприклад, якогось "священного шлюбу".
Бункерний дід же бере всю свою державу у "священний шлюб" через певну кількість років. Він вже не просто "один з багатьох", а такий один, єдиний і незамінний. Бо якщо від цього відмовитися і оголошувати правителя на "зібранні" усіх представників правлячого класу, то сам клас буде вважати, що перша особа – така сама, як і вони всі. А цього допускати не можна.
Вивищення "першої особи" – це дуже давнє та тонке мистецтво, що має давні традиції у тих краях. Наприклад, тут важливу роль відіграє зовнішня політика, де треба демонструвати "велич". Не треба думати, що для них це не важливо, скільки б вони не говорили зворотне.
Як Путін демонструє велич
Показовим тут є нещодавній візит на Аравійський півострів. Він раптово виник одразу після того, як з'явилася інформація з Бразилії, де, з одного боку, президент Лула "чекає" на свого московського "дорогого гостя", але і про ордер міжнародного суду теж пам'ятає. При тому, що Лула – "великий друг", а Бразилія – "стратегічний партнер", але повторюється історія з Південною Африкою.
Це виглядає не дуже, тому треба було одразу перекривати історію. У демонстрації величі дуже допомогли арабські друзі. Баланс "геополітичного зростання" збережено.
Коли пішов вал усіх цих оповідок про "труп у холодильнику", то я одразу згадав давню історію самозванства у московитів. Самозванство – це загалом дуже зручний інструмент заміни перших осіб без десакралізації самої особи правителя. Історії про "трупи у холодильнику" дуже допомагають знімати будь-які плями зі світлого царського образу.
Якщо цар усіх переможе, то це зніме будь-який сумніви у його справжності. Якщо ж ні... Це все "бояри", які нахабно заховали справжнього правителя до холодильника, і потім все зруйнували. Але десь є "прихований цар", який неодмінно повернеться. Треба лише вірити.