15 грудня найвищий суд держави розпочав свою роботу, запрацювало нове процесуальне законодавство. Здавалося, рік закінчиться на цій оптимістичній ноті… Однак її вирішили емоційно посилити.

Читайте також: Тотальне реформування і не лише: найголовніші кроки, які Україна повинна зробити у 2018 році

Не буде перебільшенням сказати, що для представників юридичної професії ці новорічні та різдвяні вихідні пройшли дуже тривожно.

Під кінець минулого року, 29 грудня, Президент скористався передбаченим підпунктом 6 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України правом реорганізувати систему судів.

Відповідно до змісту указів ліквідуються 142 місцевих суди. Замість них утворюються 75 окружних судів, шляхом реорганізації (злиття місцевих судів) створюються ще 205 окружних, ліквідуються дев'ять апеляційних адміністративних судів, замість яких утворюються вісім апеляційних адміністративних судів. В областях ліквідуються апеляційні, апеляційні господарські суди та утворюються апеляційні господарські суди в апеляційних округах.

Ліквідуються господарські місцеві суди, утворюються окружні господарські суди.

Наведені дії ознаменували початок другого етапу судової реформи – інституційну перебудову діючої судової системи, метою якої є її організаційна та фінансова оптимізація.

Втім, незважаючи на раптове анонсування саме таких змін та розуміння того, що існування явища "суди без суддів" не може далі продовжуватись, різке переформатування системи судоустрою, яка існувала багато років, і була звичною та зрозумілою (оскільки відповідала адміністративно-територіальному устрою), не може не викликати об'єктивних побоювань. Можливо, за умови наявності чіткого алгоритму дій, проведення роз’яснювальної роботи, панічних настроїв – і не тільки серед суддів і адвокатів, які ведуть одночасно десятки тисяч справ по всій країні – вдалось би уникнути.

Одначе складно їм не піддатись в інформаційну пору з її цілодобовими випусками новин, агресивною демагогією псевдоекспертів по радіо та телебаченню, особистими блогами та постами в Фейсбуці, інформацію в яких жоден редактор не перевіряє. Пости на кшталт "всьо пропало" і "нас кінулі" заполонили віртуальний простір. У зв’язку з цим дуже важливо своєчасно відокремити "котлети" від "мух".

Вимушена констатувати: належної роз'яснювальної роботи щодо обсягу і змісту масштабних змін в системі судоустрою проведено не було. Так само, як і практично не спостерігалося активної зацікавленості тієї частини громадськості, яка демонструвала, інколи надмірну, увагу до конкурсу у Верховний Суд.

Зрозуміло на цей момент лише одне: якби Президент не скористався своїми повноваженнями щодо ліквідації старих та утворення нових судів, то з 1 січня вони б перейшли до Верховної Ради. Не важко навангувати можливі наслідки. Досить пригадати те, як Верховна Рада понад три роки не була спроможною прийняти рішення щодо призначення безстроково близько 800 суддів. Дехто з них навіть помер, не дочекавшись вирішення простого процедурного питання.

Наведені обставини прийняття рішення щодо масштабних змін в карті судів України зумовлюють появу важливих питань щодо подальшого функціонування судової системи, як в суддів, адвокатів, так і в мільйонів громадян, які беруть участь в судових процесах і які вже дуже скоро візьмуть участь у виборах.

Що ж буде з судовими справами?

Одразу зазначу, що єдиної універсальної відповіді на це питання поки що не оприлюднено. Для мети найпростішого прогнозу необхідно враховувати вид судочинства, стадії судового розгляду та наявність єдності розуміння законодавчих положень, які викладені в різних нормативних актах. Такий собі законодавчий кубік Рубіка: знайшов норму, читай перехідні, шукай іншу норму та дивись прикінцеві. За словами ініціаторів судових інституційних новацій, вже найближчим часом буде напрацьоване законодавче рішення, спрямоване на досягнення безперервності судового розгляду.

Кажучи простіше – влада пообіцяла надати можливість суддям розглянути розпочаті справи.

Однак поки що ситуація виглядає так: у разі ліквідації суду, справи, які перебували у його провадженні повинні невідкладно передаватись до суду, визначеного законом, в якому по ідеї вже повинні працювати судді, що вправі здійснювати правосуддя (а саме підтвердили таку здатність а результаті успішного проходження кваліфікаційного оцінювання). В протилежному випадку, якщо буде порушено цю процедуру можна ставити під сумнів, чи була розглянута конкретна справа "судом, встановленим законом" в розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції. "Джек-пот" для адвоката та крах репутації судді (пригадайте обґрунтування висновків Громадської ради доброчесності відносно деяких суддів).

Відповідь на перше питання, неодмінно викликає питання друге: якщо суди ліквідовують, то що буде з суддями?

Системний аналіз положень. 2 ст. 53, ч.ч. 2,3 ст. 82 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави дійти висновку, що в першу чергу наповнюватимуть окружні суди шляхом переведення суддів. При цьому, закон не вимагає їхньої на те згоди, як і не дає гарантій стосовно збереження за ними рівня судової інстанції, в якій працювали до старту процесу реорганізації судів. Процедура відповідно до приписів чинного закону для всіх однакова: переведення буде здійснюватись Вищою радою правосуддя на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без конкурсу.

Таким чином, судову систему може чекати велике переселення, сплановане в межах трикутника: Державна судова адміністрація – Вища рада правосуддя – Адміністрація Президента України. Процедури ж стосовно переведення суддів з судів, які ліквідуються, до судів, які утворюються (а це, можливо, більше 5500 чоловік!), в рамках чинного закону має здійснити Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Зважаючи на масштабність розпочатих процесів, хотілось би більше конкретики щодо зовсім не дріб`язкових деталей, в тому числі економічних і соціальних наслідків перебудови. Цікаво, наприклад, побачити розрахунки та обґрунтування по кожному суду, що ліквідується та створюється (кількість жителів, кілометрів від центрального суду, суддів та працівників апарату).

За словами керівника Державної судової адміністрації, в питаннях реорганізації судів здійснювалися консультації з головами апеляційних судів областей. А якими управлінськими знаннями, розрахунками та досвідом інших успішних та неуспішних проектів керувались голови апеляційних судів? Чи було збережено однаковий підхід до питання визначення конфігурації судових округів?

18 грудня 2017 року з Адміністрації Президента України до Вищої ради правосуддя надійшли листи із проханням повідомити позицію щодо проектів указів Президента України "Про ліквідацію місцевих загальних судів та утворення окружних судів". А вже через три дні – 21 грудня ВРП ухвалила рішення: вважати за можливе ліквідацію місцевих загальних судів та утворення окружних судів, запропоновані у проектах указів Президента України.

Трансляція в прямому ефірі засідання Вищої ради правосуддя, під час якої обговорювалося це питання, ясності не додала. Членами ВРП не було висловлено жодної думки стосовно процесуальних наслідків масштабних змін для мільйонів справ, які розглядаються, як і не було поставлено жодного питання стосовно соціальних наслідків для мільйонів громадян, тисяч суддів та багатьох тисяч працівників апарату(!).

Членів ВРП також не зацікавило питання економічного та фінансового характеру перетворень. Загалом, обговорення надважливого питання відбувалося протягом лише 16 хвилин, і ще 42 хвилини члени Ради перебували в нарадчій кімнаті, обговорюючи рішення. Хоча декого може заспокоїти припущення, що перед цим, можливо, члени ВРП в кулуарах мали багатогодинні консультації з експертами, з представниками інших держаних органів, залученими до підготовки проекту, та один з одним щодо принципових деталей, які було необхідно взяти до уваги перед прийняттям рішення.

Також не вдалося у відкритому доступі знайти бодай якусь інформацію з приводу того, чи була можливість у ВРП провести попередні консультації з ВККС щодо спроможності останньої здійснити вже заплановані на цей рік процедури кваліфікаційного оцінювання всього суддівського корпусу, конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності, можливо, конкурси до Верховного Суду, до Вищого антикорупційного суду, кваліфікаційний іспит для усіх доборів, конкурси до судів першої інстанції тощо та одночасно начебто просту процедуру переведення суддів без конкурсу з сотень судів до сотень судів! У випадку, якщо ВККС України почне процедури переведення суддів (а практика ліквідації трьох районних в місті Херсоні судів показує, що така процедура зовсім не обов`язково відзначається оперативністю), чи означає це що всі інші процеси будуть зупинені? Якщо ж ВККС спочатку вирішить закінчити вищеназвані процедури, то коли саме почнуться процедури переведення суддів до інших суддів?

І – головне – а КОЛИ і з ЯКИХ СУДІВ почнуться переведення?

Варто зауважити, що фахівці з багаторічним досвідом поки що з певною недовірою сприймають новини про ліквідацію Президентом судів.

Ймовірно спрацьовують асоціації з давньою історією ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва в часи президентства Віктора Ющенка. 10 жовтня 2008 року цей суд припинив дію указу Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, а вже через три дні глава держави припинив суд, утворивши замість нього Центральний та Лівобережний окружні адміністративні суди.

В ті часи політологи стверджували, що це була асиметрична відповідь президента непокірним суддям. Схожий випадок мав місце й раніше. За часів президентства Леоніда Кучми в 2004 році за цікавих обставин, пов'язаних з виборами, було ліквідовано суд в місті Мукачеві. Таким чином, новітня історія демонструє, що всі президенти користувались правом ліквідовувати та утворювати суди, послуговуючись майже тотожним гаслом: "забезпечення доступу людей до правосуддя", однак правдивість дійсних мотивів рішень була сумнівною.

Справедливим буде зазначити, що нині ідея оптимізації системи судів є слушною та як ніколи актуальною. Разом з тим, спосіб її планування виглядає поспіхом, а відсутність повноцінної роз’яснювальної роботи не сприяє появі належної підтримки як суддями та працівниками апарату судів, так і населенням.

Рішення тільки-но прийнято. Якщо не поспішати нервово з його реалізацією, то ще до початку наступних процедур можна врахувати основні ризики та передбачити довгострокові наслідки на кожному етапі наступної роботи.

Кожна судова справа – це людська доля, людська проблема, яка потребує негайного вирішення. Існує такий англійський вислів: "Justice delayed is justice denied", що в перекладі означає: "Відкладене правосуддя – відмова в правосудді". Дуже б не хотілось, щоб майбутній незалежний справедливий суд мав фундаментом відмову у правосудді.

Автор: Тетяна Ющенко. Джерело: Обозреватель

Читайте також: За посередництва компанії Гонтаревої Янукович вивів з України мільярди, – Al Jazeera