Що насправді стоїть за "шевченківським фейком"

Це не просто розводняк

Склепані в стилістиці малописьменного графомана й вкинуті в мережу як буцімто належні перу Тараса Шевченка, з припискою, для заохоти поширювачам, у дусі: "Ах як актуально, і справді пророк!".

Читайте також "В усьому винні держслужбовці та бізнес": як ми самі додаємо собі клопоту

Це не просто "розвод лоха", це ще й спеціалізоване "опускалово х*хла" за старим імперським рецептом. Як казав персонаж Тургенєва: "Нема нічого простішого, ніж бути малоруським поетом – напиши "грає-грає, воропає", і х*хол прочитає й заплаче! Ги-ги".

За кожним таким фейком стирчить морда якого-небудь умовного майора ФСБ. Він разом з колеґами регоче, аж за живіт держиться, з того, як легко йому вдалося вчергове обдурити "тупих х*хлів" і вказати їм на їхнє місце: "Оце вам ваш Шевченко, кугути". "Дурень і п'яниця" – як 170 років працьовито намагалась довести охранка руцями своїх найманих працівників, від Віссаріона до Бузини. Є різні, навіть доволі витончені способи "закріпити" цю інформацію вам у свідомості.

Не забуваймо, спецоперація "Шевченко", почата охранкою 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, звідтоді ніколи не припинялась. Нинішній розгін чергового бездарного віршилища під Шевченковим іменем теж навряд чи випадковий.

У росіян запекло від Шевченка у New Yorker

Минулого тижня в глобальній презентації української культури трапилась подія, на жаль, не завважена нашими ЗМІ, а дарма. New Yorker, вперше за всю свою історію, надрукував вірш Шевченка ("І небо невмите, і заспані хвилі...", переклад Аскольда Мельничука). Через кілька днів після цього й розігнали у мережі чергове "грає-грає, воропає". Прив'язка була до ІПСО про те, що "війна вигідна олігархам, а простим людям нема що робити", тобто ціль два в одному. 

До теми Фаріон, зніміть мешти і пройдіться у берцях․ Або про шлях людини з російськомовним ґрунтом

Збіг? Чи, може, комусь у Росії аж так від того New Yorker запекло, що треба було притьмом примочку класти?

Ще раз: Шевченко переміг імперію. Імперія цього йому ніколи не простить – поки вона є, її від нього корчитиме. "Будете ви хрипіти, царапаючи край матраца, рядки з Алєксандра, а не брехню Тараса", – розлючено кричав на нас покійний Ося Бродський. У цьому питанні його інтеліґентські "очочки" цілком накладались на майорську пику. За деякими свідченнями, за ці жахливі рядки він заплатив дуже недоброю власною смертю, навіть "без матраса".

Однак наступників це не зупиняє, і охочих поглумитися з Шевченка не меншає. Поки які-небудь арестовичі нашіптують свої антиукраїнські методички саймонам шустерам, інші в цей час нашіптують редакторам впливових західних медій, що той хвалений Шевченко, між нами кажучи, "гімно-поет" був, але в українців у каноні, бо писав українською. Якби щоразу, коли в мене західні журналісти перепитували, чи це правда, я сповіщала про це на фейсбуці, всі б знудилися читати.

Важливо У Росії є понад 800 ракет: що треба про них знати

Я не знаю способу, яким можна навчити недосвідчених людей відрізняти брехню від правди, "Тархун" – від "Вдови Кліко", а "Бідняк плаче, багач скаче" (чи що там іще навигадували штатні й позаштатні працівники під Шевченковим іменем) – від "І небо невмите, і заспані хвилі...".

У мене нема на те рецепту. Я тільки знаю, що відчуття стилю в умовах інформаційної війни рятує від дуже багатьох пасток. Стиль, холера, стиль: як би не маскувалась чекістська гопота, як би не кувала собі голосочок, як у казці про вовка й козенят, – стиль обов'язково їх видасть.

Формуйте в дітей відчуття стилю. Ставте їм Баха і читайте Шевченка.