Бойові холопи Путіна: як Росія відродила для африканців рабство

Гана, Уганда, Кенія, Ботсвана, Мадагаскар, Зімбабве, Бурунді, Єгипет і Камерун – це список лише деяких країн, у яких росіяни розшукують, вербують і рекрутують африканців.

Їм обіцяють золоті гори і легку роботу, оплачують квиток і візу за кілька днів, а в московському аеропорту замість роботодавця зустрічає чоловік, який везе прямо до пункту рекрутингу російської армії. Контракт дають російською, без перекладу, але запевняють, що вони працюватимуть лише водіями, кухарями, будівельниками чи охоронцями, а зарплатня буде у кілька, а то й десятки разів більша.

Насправді вони стають лише рабами та новим ресурсом для російської воєнної машини. Чоловіків відправляють воювати на фронт, а жінок – складати дрони, якими потім росіяни щоночі завдають ударів по Україні. За словами полонених, російські солдати над ними знущаються, б'ють, принижують і поводяться максимально жорстоко.

Однак, навіть попри такі умови та ставлення, кількість африканців у лавах російської армії лише збільшується, а любов до Москви на "чорному континенті" нікуди не зникає.

24 Канал розповідає, чому африканці їдуть до Росії, яку мережу для вербування росіяни створили в Африці та чому лідери африканських держав закривають очі на дії Кремля, який фактично відродив рабство.

Як росіяни вербують нових солдатів в Африці

Еванс Кібет, 37-річний кенійський легкоатлет, підписав контракт із збройними силами РФ і… вже на своєму першому бойовому завданні у Харківській області здався у полон українським військовим із 57-ї мотопіхотної бригади.

Вінсент Одхіамбо, власник крамниці з Найробі, поїхав до Росії на роботу продавцем, але замість цього його зробили солдатом, давши близько тижня підготовки, та відправили воювати в Україну. Після поранення він втік із військового госпіталю, добрався до посольства Кенії у Москві і за допомогою дипломатів залишив російську столицю.

Вінсент Одхіамбо (у кепці по центру) разом з іншими рекрутованими росіянами кенійськими найманцями / Фото – Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими

Таких як Вінсент Одхіамбо і Еванс Кібет – насправді тисячі. За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та проєкту "Хочу жить", станом на 1 жовтня 2026-го року вже майже 46 тисяч іноземців (!) підписало контракт із збройними силами РФ.

Це громадяни 151 країни та представники невизнаних територій. За оцінкою МЗС, з них майже три тисячі осіб – громадяни із 37 африканських країн.

Потрапити у полон або втекти пощастило не всім. Камара Альхаджі, 41-річний громадянин Сьєрра-Леоне, навесні 2026-го року добровільно підписав контракт із російською окупаційною армією, а уже на початку червня був ліквідований в районі населеного пункту Шахове, на Донеччині.

Пако Намоґанґ, 25-й річний ботсванець, перший ідентифікований громадянин цієї країни, який у липні підписав добровільний контракт із МО РФ і вже через місяць був ліквідований українськими військовими на Луганщині.

Російське військове посвідчення , що підтверджує підписання Пако Намоґанґом контракту з армією Росії / Фото – Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими

Щонайменше 486 африканців загинули, воюючи на стороні Москви. Ці цифри ґрунтуються лише на підтверджених випадках участі в боях чи полоні, тож реальна кількість, швидше за все, більша. Але як росіянам вдалося завербувати таку велику кількість найманців?

Найчастіше вербувальники діють через інтернет. За даними INPACT, реклама крутиться в TikTok, Instagram, Discord, Facebook, Telegram та інших соцмережах. Лише між червнем і вереснем 2025-го року кількість російських публікацій про військову службу для іноземців у російській соцмережі VK зросла з 621 до 4 600.

Рекрутингом росіяни займаються навіть у відеоіграх. За інформацією Bloomberg, двох південноафриканців було завербовано на службу в російській армії у мілітарі-симуляторі Arma 3.

У нещодавньому розслідуванні дослідники з iLAB (Code for Africa) нарахували 289 цифрових ресурсів, які заманювали африканців: сайти-підробки, фальшиві профілі й вигадані схвальні відгуки. Вони розміщені на західних серверах і працюють за принципом "спалити й замінити" – коли сайт блокують, наступного дня з’являється новий, а для цього використовують штучний інтелект.

Свою роль відіграють і так звані "друзі Росії": місцеві журналісти, які просувають вакансії, бізнесмени з партнерських проєктів Москви, політики і, за чутками, навіть релігійні організації. Вербувальники можуть бути як африканцями, так і росіянами, що живуть або працюють у регіоні.

Часто виступають посередниками і місцеві агентства, що спеціалізуються на туристичних та професійних поїздках за кордон.

У Кенії міністра праці та колишнього міністра закордонних справ Альфреда Мутуу підозрюють у причетності до цих вербувань через певні міжнародні кадрові агентства, які належать йому.

У Південно-Африканській Республіці 17 активістів партії "Умконто ве сізве", лідером якої є експрезидент Джейкоб Зума, були завербовані Дудузіле Зума-Самбудла, донькою цього політика. Вона особисто зустріла їх у російському аеропорту, після чого завербовані підписали контракт із армією РФ.

Колишній президент ПАР Джейкоб Зума та його донька Дудузіле Зума-Самбудла, яка підозрюється у вербуванні африканців до лав російської армії / Фото – Waldo Swiegers / Bloomberg

Ще один потужний канал російської пропаганди в Африці – "Російські доми". Це мережа культурних центрів, яку курує агентство "Россотрудничество" та очолював до квітня цього року друг Путіна Євген Прімаков (він же Євген Сандро). У таких центрах зомбують місцеве населення, показують патріотичні радянські і російські фільми, викладають російську мову, а також пояснюють молоді, як отримати візу і переїхати до Росії на навчання чи роботу.

"Російські доми" вже працюють щонайменше у 22 африканських країнах і планується відкриття ще у 8. У столиці Центральноафриканської республіки, навпроти "Російського дому", взагалі стоїть пам'ятник російським військовим злочинцям із ПВК "Вагнер", які вирізали місцеве населення заради золота та діамантів, а тепер перетворили цю нещасну країну на нарколабораторію.

Бронзові пам'ятники засновнику ПВК "Вагнер" Євгену Пригожину та його командиру Дмитру Уткіну біля "Російського дому", Бангі, ЦАР / Фото – BBC

Кураторами для вербувальників зазвичай стають працівники російських посольств або консульств у тій чи іншій державі. В Африці налічується 45 російських дипломатичних установ, які представляють інтереси Москви на континенті, навіть у таких питаннях, як вербування африканців на війну проти України.

Найцікавіше те, що схожі методи Кремль застосовує не лише в Африці, а й у всіх країнах так званого "Глобального Півдня". І вони працюють: за даними Координаційного штабу, лише за 9 місяців цього року контракт із російською армією підписало 16 тисяч іноземців і до кінця цього року кількість нових контрактників може сягнути понад 21 тисячу.

Про те, як на російську війну проти України потрапили громадяни Колумбії, 24 Канал розповідав влітку у великій статті-репортажі. Рекомендуємо її дослідити.

Наразі у списку лідерів серед найманців є громадяни таких африканських країн як Бурунді і Зімбабве. Що ж спонукає африканців їхати до Росії і підписувати контракт на вірну смерть?

У пошуках кращого життя під FPV

60% бідного населення світу проживають саме в Африці. Мешканці цього континенту складають значну частину потенційних емігрантів, які шукають можливостей для виїзду, передусім прагнучи вищих заробітків та фінансової стабільності.

У Гані середня зарплата не сягає й 330 доларів на місяць, у Нігерії мінімальна – близько 50, а вербувальники називають суми від кількох тисяч.

Для чоловіка, який годує родину з п’яти-шести осіб (а в Африці доволі звична ситуація, коли старший брат оплачує навчання молодших), така пропозиція виглядає як шанс, який випадає раз у житті.

За умовами російського контракту іноземцю обіцяють разову виплату від 23 до 50 тисяч доларів, втім, на практиці частина людей не бачить і малої частки цих грошей.

У великому рослідуванні IFRI зазначається, що більшість полонених африканців - не жебраки, а городяни зі стабільною, але мізерно оплачуваною роботою (медбрати, студенти, електрики, вчителі, продавці тощо). Дехто вже безуспішно намагався потрапити до Європи чи США, однак візи для них недоступні. А от до Росії їх оформлюють за кілька днів.

Вербувальники малюють країну можливостей із високими заробітками, а зрозуміти, що ховається за цим образом, людям у віддалених районах не вистачає інформації. Деякі з полонених зізнавалися, що про Росію і війну не знали нічого, бо працювали без вихідних і не стежили за новинами.

Лідер хунти Буркіна-Фасо Ібрагім Траоре та президент Росії Путін на агітаційному плакаті в Уагадугу, що закликає місцеве населення до "підтримки змін" / Фото – Christina Peters / dpa

Але навіть ті африканці, які все ж стежать за новинами, переважно вірять російській пропаганді. Рупори Кремля, такі як RT, Sputnik, African Initiative, ведуть мовлення англійською, французькою, португальською, арабською, а також навіть мовою суахілі, чим охоплюють величезну аудиторію.

В Африці досі живе міф про Росію як "велікую державу" і "борця із колоніалізмом". У багатьох сільських громадах банально бракує інформації про справжній стан війни. Частина людей щиро вірить, що Україна програє, тому не сумніваються у своєму виборі працювати у Росії або підписати контракт із армією РФ.

Російські рекрутери, крім шалено великої для африканців зарплатні, годують обіцянками про можливість швидко отримати російське громадянство – варто лише рік попрацювати або послужити в армії на не бойовій посаді - і паспорт ваш. Для багатьох це просто квиток із країни, де немає перспектив, у інший світ. Для інших це перша поїздка за межі африканського континенту.

Люди розмахують російськими прапорами під час протесту в Кадуні, Нігерія / Фото – AP Photo / Mohammed Ibrahim

Ситуацію підживлює дефіцит вищої освіти в Африці: через ціни на навчання до університетів потрапляє лише близько 9% молоді, а от Росія активно роздає стипендії, обіцяє безкоштовну освіту та готується до 2030-го року прийняти пів мільйона іноземних студентів. Молоді, здорові люди, які щодня чують пропаганду і зваблюються зарплатою та громадянством це фактично ідеальний ресурс для російської армії.

Але незнання не звільняє від відповідальності. Було б помилкою вважати всіх африканців жертвами обставин, російської пропаганди або бідності. За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, лише 28% з усіх полонених іноземців справді не знали, що воюватимуть проти України, а більшість із них добровільно йшли на фронт заради грошей або російського громадянства. Але стали лише "гарматним м’ясом" чи "бойовими холопами" Путіна.

"Гарматне м'ясо" для російської воєнної машини

Для тих, хто все таки вирішив поїхати до Росії, супровід розпочинається одразу після прибуття до аеропорту. Їх зустрічає або сам російський вербувальник, або третя особа, направлена ним. Дуже швидко після прибуття їх забирають для підписання контракту про проходження служби російською мовою без перекладу.

Якщо вони відмовляються підписувати цей контракт з армією, їм погрожують відправкою до в’язниці під різними приводами – борги через необхідність відшкодувати вартість квитка або нелегальне перебування через анулювання візи.

Після медичного огляду для них відкривають банківський рахунок у "Промсвязьбанку". Цей банк, націоналізований у 2018-му році, безпосередньо пов'язаний із Міністерством оборони РФ та фінансуванням російського військово-промислового комплексу. Його очолює Петро Фрадков, син Михайла Фрадкова, колишнього прем’єр-міністра, який також очолював Службу зовнішньої розвідки РФ з 2007 по 2016 роки.

Банк використовується Міноборони РФ для виплати грошового забезпечення та премій військовослужбовцям. Він також функціонує в окупованому Криму та в "республіках" Донецька й Луганська, а також у загарбаних росіянами частинах Херсонською та Запорізької областей, що робить його де-факто офіційним "банком окупації".

За інформацією IFRI, африканці, завербовані в Росії, проходять двомісячну військову підготовку, тоді як ті, кого завербували в їхніх країнах, отримують більш поверхневий інструктаж – щонайбільше три тижні.

Під керівництвом військових інструкторів рекрути спочатку перебувають у таборах у Росії, а потім у таборах поблизу фронту на Донбасі. Вони вчаться користуватися зброєю, радіозв'язком та базовими навичками орієнтування. Тільки от за свідченнями полонених, російські інструктори не володіють англійською чи будь-якою іншою мовою, тому ніхто не розумів їхніх настанов.

Іноземних рекрутів не об’єднують разом, а навпаки – розподіляють по кількох таборах. Бійців однієї національності зазвичай розлучають. Громадяни африканських держав опиняються у підрозділах разом із вихідцями із Південної Америки, Азії та Близького Сходу. Іноді у них вилучають мобільні телефони та документи, що посвідчують особу. Мета полягає в тому, щоб уникнути контактів із зовнішнім світом та формування згуртованих груп за національною ознакою, які б могли повстати.

Потім їх відправляють на передову. Спершу – копати траншеї та укриття, далі – в killzone (зону ураження завширшки до 50 кілометрів, де щодня працюють дрони й артилерія – 24 Канал). Туди йдуть групами до 5 осіб, аби сидіти в імпровізованих схованках і повідомляти по рації про рух українських військ.

Для росіян африканські найманці – всього лише розхідний ресурс і найчастіша для них робота – "м'ясні штурми". Тим, хто відмовляється, росіяни погрожують, залякують або імітують розстріл. Для тих, хто погодився йти на штурм – життя на фронті коротке. Найдовший термін, який провели на передовій опитані IFRI полонені африканці, становив три місяці, найкоротший - десять днів. Більшість стали свідками того, як гинули або калічилися їхні напарники, або вони самі були поранені. Поранених росіяни зазвичай залишають напризволяще.

Російський лікар сказав мені, що їх цікавлять лише два пальці, якими я стріляю, – розповів кенійський фотограф Чарльз Нджокі виданню CNN.

Внаслідок атаки українського дрона він зазнав поранень: його ліва рука перестала повноцінно рухатися, а також виникли проблеми з хребтом, які потребують операції. Він продав свою машину заради того, щоб потрапити до Росії і підписати контракт із російською армія як оператор дронів. От тільки ніхто не навчив його керувати дронами, і, за словами Чарльза, його лише використали як приманку для українських безпілотників.

Чарльз Нджокі у російські воєнній формі на лінії фронту / Фото – CNN / Charles Njoki

Серед загиблих і завербованих переважають чоловіки віком 25 – 40 років. Але на заробітки до Росії їдуть не лише вони: молодих жінок із Камеруну, Південної Африки і Мадагаскару заманюють на завод "Алабуга" в Татарстані, де збирають ударні дрони родини "Герань", якими потім Росія атакує українські міста та вбиває цивільних.

Навіть ті, хто був військовим у своїй країні, мають небагато шансів на виживання. Адже бути військовим не означає мати бойовий досвід. Ті, хто воював в африканських війнах, не мають підготовки, необхідної для окопної війни із застосуванням найсучасніших технологій XXI століття. Оскільки тривалість їхнього життя коротка, африканських рекрутів використовують як гарматне м’ясо, щоб дозволити російській армії утримувати фронт завдовжки 1250 кілометрів.

Серед тих, кому все ж пощастило потрапити у полон до українських військових, переважає одна загальна думка: "Росіяни брешуть людям. Робота, про яку вони говорять і гроші, які обіцяють платити, – це неправда".

Невизначене майбутнє африканських полонених

Більшість африканців потрапляє в український полон за схожим сценарієм. Поранені, виснажені й зазвичай – загублені, вони або самі йдуть у бік ЗСУ, або їх перехоплюють під час спроби повернутися до російських позицій.

Бійці Третього штурмового корпусу беруть африканських найманців у полон – дивіться відео, 18+:

Після захоплення полонених ідентифікують, допитують і утримують у підземних укриттях у очікуванні евакуації з killzone відповідно до статті 19 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949-го року. Це може тривати від кількох днів до кількох тижнів. Поранені отримують першу допомогу й за потреби потрапляють у лікарню.

Потім їх переводять у табір для військовополонених, де їх відвідують Міжнародний комітет Червоного Хреста й правозахисники, дозволяють листуватися з родинами, пускають журналістів. Крім того, у таборі ув’язнені мають можливість навіть займатися спортом і працювати.

В український полон потрапили громадяни 59 країн світу, зокрема з 18 африканських держав, які воювали на боці Росії / Фото – Скріншот відео проєкту "Хочу жить"

Проте питання, що чекатиме на них далі, залишається без відповіді. Надії полонених залежать від того, звідки вони приїхали. Ті, кого завербували вже в Африці, вважають себе жертвами пастки й сподіваються на поблажливість до їхньої “помилки”, на завершення війни або на втручання власних урядів.

Інша група, завербована переважно з мігрантів, що вже жили у Росії, позиціонує себе як російські громадяни та відповідає за свій вибір. Вони сподіваються потрапити до списків на обмін військовополоненими між Москвою та Києвом і розраховують, що після повернення до Росії контракт, підписаний з Міністерством оборони, буде виконано – зокрема щодо виплати грошового забезпечення та компенсацій за поранення.

Де-факто, полонені африканці є найманцями. Як за українським законодавством, так і за Женевською конвенцією 1977-го року, найманці це особи, які спеціально завербовані і беруть безпосередню участь у збройному конфлікті з метою отримання особистої вигоди. Вони не є громадянами протилежної сторони, що знаходиться в збройному конфлікті, та особами, які постійно мешкають на території, що контролюється цією стороною.

Утім, за Женевською конвенцією є ще одна умова – найманці не входять до складу збройних сил сторін, що воюють. Тому африканці, які підписують контракт саме із збройними силами РФ, фактично вважаються російськими військовими а не "солдатами удачі".

І тут виникає правова дилема щодо репатріації африканських бійців на батьківщину або їхнього обміну на українських військовослужбовців. Київ не має права передати цих людей державам Африки, оскільки закон чітко визначає Росію єдиною стороною, якій дозволено видати полонених. Проте Москва не виявляє бажання забирати їх назад.

Африканські держави не хочуть сваритися з Москвою

28 – 29 жовтня 2026-го року в Москві відбувся третій саміт "Росія – Африка". За повідомленням Кремля, приїхали 22 африканські лідери, а загалом делегації з 48 країн. У вступній промові Володимир Путін назвав Росію найкращим партнером континенту, а Захід "колоніальним" і таким, що досі прагне експлуатувати африканські ресурси й гальмує розвиток за допомогою боргів.

Саміт "Росія – Африка". Москва, 28 жовтня 2026 року / Фото – Кремль

Іронія в тому, що Москва сама експлуатує громадян африканських держав, яких обманом заманює на фронт вмирати за хворобливі мрії колонізаторів. Але про це Путіну на Саміті ніхто голосно не нагадав. Цю тему африканські представники оминули у своїх виступах, а підсумкова декларація на 236 пунктів не містить жодного слова про вербування. Попри всі кричущі факти.

Лише лідери Гани і Кенії після Саміту розповіли, що за лаштунками вмовили Путіна не вербувати їхніх громадян до російської армії. Міністр закордонних справ Гани Самуель Окудзето Аблаква публічно оголосив, що Путін пообіцяв повністю припинити залучення громадян Гани до війни. Таку ж обіцянку російський диктатор дав президенту Кенії Вільяму Руто, який до того надіслав Москві офіційний запит із вимогою посприяти в репатріації кенійців, яких обманом чи примусом залучили до російської армії.

У дипломатичному ландшафті Африки Кенія, Гана а також Південно-Африканська Республіка є скоріше винятками. Це країни, які справді роблять зусилля у поверненні своїх громадян додому та намагаються протидіяти російському рекрутингу. Решта держав воліє мовчати або говорити про це з росіянами за кулісами.

Лідери цих держав уже декілька разів зв'язувалися з Києвом і говорили по телефону із Зеленським або міністром закордонних справ Андрієм Сибігою. Але лише міністр закордонних справ Гани відвідав Україну, зустрівся з полоненими і висловив вдячність Україні за гуманне ставлення до його співгромадян.

Президент України Володимир Зеленський та міністр закордонних справ Гани Самуель Окудзето Аблаква / Фото – Офіс президента України

У багатьох державах Африки найманство заборонене і переслідується законом, тож дехто уже прийняв певні дії для протидії російським вербувальникам.

У Того й Кенії аеропорти вже не випускають громадян із російською візою, у Ботсвані та Зімбабве затримують кандидатів на виїзд, а Камерун заборонив військовим залишати країну без дозволу й видав накази проти дезертирства. До того ж, на місцеві уряди тиснуть родичі загиблих африканців.

Білборд проєкту "Хочу жить" в Гані / фото – "Хочу жить"

Москва, зі свого боку, отримавши звинувачення в незаконному вербуванні, які вона не може спростувати з огляду на безліч доказів і беззаперечних свідчень у мережі, відповідає, що йдеться про неофіційне вербування, здійснене поза її відома, і декларує готовність "працювати разом для припинення нелегального вербування".

Після кількох символічних звільнень росіяни не призупинили військові контракти африканців, незважаючи на вимоги їхніх урядів. Крім того, немає жодних гарантій припинення росіянами рекрутингу в Африці.

Ніхто не хоче сваритися з Путіном через декількох завербованих громадян, тому що багато африканських лідерів вбачають у ньому борця із західним "колоніалізмом", справжнім союзником і другом.

Українська влада очевидно має на меті припинити вербування найманців. Для цього Київ розраховує як на публічну комунікацію, так і на співпрацю з лідерами країн континенту. Зокрема, Україна розширила свою дипломатичну мережу в Африці на південь від Сахари й готова ділитися розвідувальною інформацією, щоб допомагати місцевим урядам блокувати подібні процеси. Тож головне, щоб африканські держави справді хотіли це зупинити та усвідомили, що Росія – це не дружня держава, а хижий колонізатор та фактичний работорговець.