2026 рік Іран зустрів різким загостренням внутрішньополітичної кризи. Масові протести, що охопили країну від столиці до регіонів та провінцій, швидко переросли з економічного невдоволення та соціальних вимог у криваві зіткнення з силовиками.

Формальним тригером для суспільства став обвал національної валюти та різкий стрибок цін, але події останніх тижнів значно ширші за чергові соціальні скарги. Протести оголили глибші проблеми в самому устрої іранської держави, які поєднують економічну деградацію, міжнародну ізоляцію та політичну замкнутість режиму.

24 Канал проаналізував перебіг протестів в Ірані та основні вимоги демонстрантів, щоб з'ясувати ключові відмінності поточного суспільного невдоволення від попередніх акцій протесту та оцінити шляхи виходу з політичної кризи, які має режим аятол. У цих складних процесах допоміг розібратися директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос та пояснив, чому сьогодні протести в Ірані можуть мати дуже непередбачувані результати.

До теми В Ірані люди вийшли на протести, є загиблі: Трамп погрожує втрутитися, якщо будуть нові жертви

Кінець 2025 року – початок 2026 Іран зустрів вогнем масштабних антиурядових протестів. Починаючи з 28 грудня в країні почалися масові акції протесту, які за лічені дні переросли зі звичайного невдоволення економічними негараздами у відкриті сутички між громадянами та силовиками. Весь цей час ситуація в Ірані лише ескалує.

Ігор Семиволос

директор Центру близькосхідних досліджень

Для малого бізнесу падіння курсу ріала було надзвичайно болісним, і саме це вивело їх на протести. Згодом приєдналися також представники середнього класу… Але далеко не всі протестувальники розділяють радикальні політичні гасла.

Невдоволення, що починалося як локальні демонстрації проти інфляції, безробіття та дефіциту базових товарів, за кілька днів переросло у масштабні зіткнення між протестувальниками та іранськими силовиками в десятках міст. За даними правозахисників, повідомляється вже про понад 35 загиблих, а географія протестів продовжує розширюватися.


Протести охопили майже всі регіони Ірану, з особливою концентрацією у великих містах / Джерело ISW

Акції охопили як периферійні регіони, так і ключові міські центри, як-от Тегеран, Мешхед, Ісфаган, Шираз та Кередж. У кількох населених пунктах протестувальникам вдалося, хоч і тимчасово, витіснити поліцію з центральних районів, вони перекривали магістралі та блокували адміністративні будівлі. Постійне зростання кількості демонстрантів та швидка поява нових осередків протесту по всій країні ускладнює для режиму спроби локалізувати та придушити невдоволення, адже якщо в якомусь місті вдається приборкати заворушення, в іншому – воно розгорається з новою силою.

Особливої уваги заслуговують події в іранській столиці. Сутички біля Великого базару в Тегерані – символу економічної та соціальної стабільності – стали наявною демонстрацією того, що протест зачепив саме ядро іранської системи. Закриття торгових рядів і страйки дрібних підприємців традиційно сприймаються в Ірані як серйозний виклик режиму, адже базар історично відігравав роль неформального політичного арбітра.


Мапа протестів в іранській столиці – Тегерані / Джерело ISW

Ігор Семиволос

директор Центру близькосхідних досліджень

Ці протести дуже схожі на події 2019 року, які були спричинені підвищенням цін та економічними негараздами, на відміну від 2022 року, коли протести практично від самого початку були чітко політичними. Цього разу ми знову бачимо на вулицях так званих “базарників” – тих, кого традиційно вважають опорою режиму, тобто дрібний бізнес, торговців тощо.

Черговою відмінністю цих протестів від попередніх стала стрімка ескалація насильства. За повідомленнями західних медіа, силовики дедалі частіше переходили від стандартних методів розгону протестувальників до більш жорстких силових сценаріїв. У різних містах застосовували сльозогінний газ, водомети та масово затримували людей.

В окремих випадках зафіксували також використання бойової зброї. У Мешхеді та кількох інших містах очевидці повідомляли про стрілянину під час розгону демонстрацій, при чому за участі Корпусу вартових Ісламської революції, тобто фактично іранський режим використав регулярну армію для приборкання демонстрацій. Такий крок з боку влади різко підвищив кількість жертв і став поворотним моментом у сприйнятті цих протестів суспільством.

Масові арешти стали ще одним фактором радикалізації. За даними правозахисників і кореспондентів, затримання зачіпали не лише активних учасників акцій, а й випадкових перехожих, що руйнувало будь-які очікування можливого компромісу, до якого на початку закликав президент Ірану Масуд Пезешкіан. За попередніми даними, кількість затриманих вже перевалила за 1200 людей. МЗС України навіть закликало українців терміново покинути Іран, поки там не стабілізується безпекова ситуація.

На цьому фоні погрози прокуратури про відсутність потурань для протестувальників лише посилили відчуття, що влада робить ставку не на деескалацію, а на залякування і силове виснаження протестного руху. Зрештою, початок січня в Ірані став наявною демонстрацією того, як суто економічні вимоги можуть швидко перетворитися на глибоку кризу довіри між суспільством і політичним режимом.

Відсутність єдиного керівного центру протестів робить їх менш керованими, а жорстка реакція силовиків – дедалі небезпечнішою для стабільності всієї системи.

Попередні протести в Ірані, як от у 2022 році, відбувалися під ліберальними гаслами, коли люди виступали проти надто жорстких релігійних законів, встановлених в країні. Однак, враховуючи частку консервативно налаштованого населення Ірану, сама по собі демонстрація проти "обов'язкового носіння хіджабів" в принципі не здатна об'єднати навколо себе абсолютну більшість людей.


Іранські протестувальники вийшли на вулиці після вбивства поліцією Махси Аміні, вересень 2022 року / Фото Associated Press

Зрештою у 2022 невдоволення поступово затихло, влада відмахнулась доволі легкими для себе компромісами, а згодом Іран навіть отримав більш ліберального та світського президента. Це також сприймалося як певна реакція режиму на зміну суспільних настроїв, враховуючи навіть той факт, що його попередник – Ібрагім Раїсі – загинув внаслідок авіакатастрофи.

Однак у 2026 році ситуація геть інша. Сьогоднішні демонстранти не концентрують увагу виключно навколо громадянських свобод. Економічна ситуація – та причина, яка однаково турбує всі верстви населення, від крайніх консерваторів до останніх лібералів. Економічний аспект нинішніх протестів робить їх принципово іншими та зрештою – значно небезпечнішими для режиму в Ірані.

Згідно із зовнішніми оцінками, наприкінці грудня іранський ріал досяг історичного мінімуму, перетнувши психологічну межу, яка ще кілька років тому вважалася абсурдною. Для пересічного іранця це означає не абстрактну макроекономічну кризу, а банальну втрату купівельної спроможності, коли імпортні товари дорожчають або повністю зникають, базові продукти харчування стають недоступними, а заощадження на банківських рахунках знецінюються за лічені тижні.

Інфляція в Ірані залишається двозначною вже кілька років поспіль, а в окремі місяці 2025 року, за оцінками самих іранських аналітиків, вона досягла рекордних 48%. Варто врахувати, що це саме офіційна статистика, що традиційно набагато більш стримана, ніж незалежні дослідження, і навіть вона вже не приховує масштабів проблеми.

Для економіки, яка й без того працює в умовах постійного дефіциту іноземної валюти, обмеженого доступу до зовнішніх ринків і міжнародної політичної ізоляції, такі показники можуть бути фатальними.


Кореляція зростання ВВП Ірану та рівня інфляції з ключовими політичними викликами у період з 2010 до 2025 року / Statista

Водночас ставити хрест на чинному іранському режимі не варто, вважає аналітик Близького Сходу Ігор Семиволос. Режим аятол зберігає за собою велику кількість державних важелів, зокрема контроль над ЗМІ, а отже й результат цих протестів може виявитися дуже непередбачуваним.

Ігор Семиволос

директор Центру близькосхідних досліджень

Невдоволення дійсно велике й проявляється доволі активно. Але питання в тому, хто від цього постраждає? Я цілком можу припустити, що найбільше постраждають саме ліберали, помірковані ісламісти, уряд Пезешкіана, тобто ті сили, які прагнуть поступових трансформацій. Консерватори ж можуть легко покласти на цей уряд відповідальність за все: від програшу у війні до економічних та екологічних криз. І значна частина суспільства цю версію сприйме. Тому очікування, що всі раптом прозріють і єдиним фронтом виступлять проти режиму аятол – виглядає перебільшеним.

Водночас ключовою причиною такої скрутної економічної ситуації залишаються західні санкції, які передбачають обмеження на експорт нафти (одного з ключових ресурсів Ірану), а також додаткові обмеження доступу Ірану до міжнародної фінансової системи та іноземних інвестицій.

В таких умовах навіть спроби обійти санкції через тіньову торгівлю або співпрацю з окремими партнерами, зокрема Росією та Китаєм, все одно не здатні компенсувати економічні збитки від ізоляції на глобальних ринках. За оцінками Світового банку, потенціал зростання іранської економіки у 2025 – 2026 роках залишається вкрай обмеженим саме через зовнішньополітичні ризики й санкційний тиск.

До економічних негараздів додався й провал на зовнішньополітичному фронті. Протистояння Ірану з Ізраїлем, яке режим аятол роками використовував як інструмент для широкої мобілізації суспільства, обернувся у 2025 році тотальним провалом та прямими авіаударами США по іранських ядерних об'єктах.

У підсумку Тегеран не лише не досяг своїх стратегічних цілей, а й поставив країну в ще гіршу позицію, спровокувавши нові санкційні ризики та втрату залишків довіри з боку інвесторів.

На початку 2026 року іранський уряд опинився в пастці, створеній власними руками. Проблема в тому, що санкції є прямим наслідком конфронтаційного курсу Ірану на протистояння Ізраїлю, США та Заходу в цілому. Водночас можливостей відмовитися від цієї політики вже майже не лишилося – як з ідеологічних, так і з безпекових причин.

Ігор Семиволос

директор Центру близькосхідних досліджень

Зовнішня політика – це прерогатива Верховного лідера Ірану, він одноосібно її визначає, і при цьому він категорично проти будь-яких суттєвих поступок. Поки живий Алі Хаменеї, зовнішня політика Ірану, скоріш за все, залишиться без змін.


Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї / Фото Getty Images

Зрештою, принаймні для значної частини громадян Ірану, поточна криза може скластися в дуже простий логічний ланцюжок, коли покращення економічної ситуації в країні буде можливим лише за умови широкої політичної трансформації, аж до змін у найвищих ешелонах влади.

Ігор Семиволос припускає, що саме безпечне врегулювання цієї політичної кризи може в перспективі допомогти досягненню реальних трансформацій всередині Ірану. Наразі ж у протестувальників навіть немає чіткого лідера, а це часто є однією з причин провалу будь-яких політичних демонстрацій.

Ігор Семиволос

директор Центру близькосхідних досліджень

Президент і уряд відіграють важливу роль. Масуд Пезешкіан – без сумніву, впливова фігура. Якщо йому вдасться пройти цю кризу без масштабного насильства, його політична вага лише зросте. Але поруч завжди чатують іранські консерватори, які тільки й чекають, щоб цей уряд зазнав поразки. Ключова проблема, на мою думку, навіть не в слабкості уряду чи старості Верховного лідера. Проблема – в опозиції. Хто її лідер? Яке її бачення майбутнього? Лідера немає, спільного бачення також немає, а без цього дуже важко уявити, що буде далі, навіть якщо режим дійсно ослабне.

У цьому контексті протест перестає бути просто реакцією на курс валюти чи економіку в цілому. Він супроводжується внутрішньою боротьбою за впливи, яка в сьогоднішніх складних умовах може виявитися визначальною для формування майбутнього ландшафту іранської внутрішньої та зовнішньої політики.

З часом, така жорстка ескалація протестів поставила іранську владу перед ключовою дилемою – наскільки далеко можна зайти в застосуванні сили, не пошкодивши при цьому власну опору – лояльність силового апарату. І саме тут почали з'являтися перші тривожні для режиму сигнали, що репресивна машина вже працює не так злагоджено, як у попередні кризові моменти.

Формально влада продовжує демонструвати жорсткість. Протестувальникам відкрито погрожують показовими вироками та заявами про відсутність будь-яких потурань. Зрештою, подібна риторика відповідає стандартній логіці будь-якого диктаторського режиму, коли страх населення перед репресіями мусить компенсувати брак власної легітимності.

Проте на практиці ми бачимо дедалі більше ознак того, що силові структури Ірану діють нерівномірно, з різною інтенсивністю в різних регіонах та без чіткої координації своїх дій.

Наразі фіксуються випадки, коли поліція або не втручалися в протести або відступала під тиском натовпу, залишаючи контроль над цілими кварталами або містами протестувальникам на кілька годин чи навіть днів. Звісно, це не означає, що силовики масово переходять на бік демонстрантів, але така різниця в їхній реакції вказує на втому, деморалізацію і небажання брати на себе зайву відповідальність, яка на додачу може мати вже персональні наслідки в поки невизначеному майбутньому.


Протестувальники використовують запалювальні суміші та перегортають машини / Скриншот з відео протестів

Для режиму аятоли Алі Хаменеї така тенденція виглядає особливо небезпечною. Вся політична модель Ісламської Республіки тримається не на популярності лідера, а на лояльності силового ядра – Корпусу вартових Ісламської революції, спецслужб і підконтрольних парамілітарних формувань. Якщо ж ця лояльність починає давати тріщини на нижчих рівнях, навіть жорстка позиція керівництва втрачає ефективність, адже виконавці все частіше ігнорують прямі накази.

На додачу, як зазначає видання The Times, в іранських елітах дедалі активніше обговорюється такий собі "план Б" для самого Алі Хаменеї. Західні аналітики не виключають, що у разі різкого погіршення ситуації верховний лідер Ірану може розглядати варіанти тимчасового або екстреного виїзду з країни – зокрема до Росії, яка залишається одним із небагатьох зовнішньополітичних партнерів Тегерана.

Сам факт появи таких сценаріїв у публічному полі свідчить не стільки про неминучість краху режиму, скільки про зростання нервозності всередині системи, яка десятиліттями будувалася на демонстративній впевненості та відчутті повного контролю над ситуацією.

Показово, що найбільш рішуче і безкомпромісно до протестувальників діяли саме підрозділи, тісно пов'язані з КВІР, особливо в курдських регіонах і стратегічно важливих містах. Там застосування летальної сили виглядало як сигнал того, що ключові силові структури режиму все ж готові йти до кінця. Водночас у мегаполісах, зокрема в Тегерані та Ісфагані, дії поліції були менш послідовними, що лише підсилювало відчуття хаотичності у відповіді влади.

Видається, ніби іранський режим намагається берегти поліцію від повної дискредитації серед населення, перекладаючи найбруднішу роботу на ідеологічно вмотивовані структури. Але подібна тактика теж має обмежений ресурс, адже чим довше триватимуть протести, тим сильніше зростатиме навантаження на вузьке коло лояльних командирів.

У політичному сенсі це означає, що влада Ірану отримала ситуацію, коли масове застосування насильства підвищує ризик розколу всередині силового апарату, натомість стриманість – сприймається протестувальниками як слабкість. Поки що режим намагається балансувати між цими крайнощами, але сигнали з регіонів демонструють, що цей контроль перестав бути абсолютним.

У короткостроковій перспективі, ймовірно, режим спробує поєднати репресії з певними суто косметичними кроками – кадровими перестановками, обіцянками реформ і жорсткішим контролем над цінами. Така тактика вже не раз дозволяла Тегерану вигравати час.

Ігор Семиволос

Директор Центру близькосхідних досліджень

Варто зауважити, що подібну тактику іранська влада застосовувала раніше, і не один раз. Після протестів 2017 – 2018 років, спричинених зростанням цін і безробіттям, уряд частково заморозив ціни на базові товари та розширив соціальні субсидії для населення. Вже у 2019 році, після масових виступів через підвищення цін на пальне, влада скасувала це рішення, запровадила адресні виплати, однак разом з цим жорстко придушила самі протести. Згодом, після демонстрацій 2022 року режим так і не переглянув релігійні норми, але врешті помʼякшив їх застосування у великих містах та допустив прихід до влади більш світського президента. Усі ці епізоди дозволяли уряду в Тегерані вигравати час, але не вирішували глибинних проблем держави.

За попередніми оцінками, іранський режим навряд чи здатен розвʼязати ключові економічні проблеми, які є тригером для населення. Без перегляду зовнішньополітичного курсу Іран залишається в санкційній петлі, а будь-яка спроба домовленостей із Заходом впиратиметься в бажання політичного та релігійного керівництва держави протистояти Ізраїлю та впливу з боку США.

Ігор Семиволос

директор Центру близькосхідних досліджень

Ключове питання для іранського суспільства – справедливість. Це базовий концепт ісламської культури. Але у кожного вона своя, а якогось спільного бачення поки що немає. Ми можемо говорити про певні ознаки розколу еліт. І дійсно, якщо зникає інститут Верховного лідера і вся ця ідеологічна надбудова, тоді система здатна кардинально змінитися. Може залишитися республіка, навіть ісламська, але без влади аятол.

Саме тому питання лояльності силовиків стає центральним для подальшої долі протестів. Якщо навіть частина апарату почне уникати активної участі в репресіях, здатність режиму утримувати ситуацію силою різко зменшиться. І така тенденція вже виводить ситуацію далеко за межі вуличних заворушень, відкриваючи слабкість всієї іранської вертикалі.