Сполучені Штати та Ізраїль розпочали операцію проти Ірану, але вона затягнулася. Дональд Трамп вже кілька разів оголошував про перемогу на Близькому Сході, але кінця війни не видно. Ціни на нафту зросли, що найбільше грає на руку російському диктатору Володимиру Путіну, адже допомагає йому фінансувати війну проти України.

Колишній спецпредставник США в Україні Курт Волкер в інтерв'ю 24 Каналу пояснив, які наслідки війна на Близькому Сході та ціни на нафту матимуть в майбутньому. Також він розповів, що в Білому домі насправді думають про мирні переговори та Путіна. Більше деталей – читайте далі в матеріалі.

Цікаво Третя світова війна вже почалася? Як ми про це дізнаємося та що кажуть історики

Дональд Трамп заявив, що НАТО без США – паперовий тигр, та розкритикував союзників за те, що вони не приєдналися до ударів по Ірану. Водночас кілька країн зазначили, що готові допомогти у забезпеченні роботи Ормузької протоки, але не братимуть участі у бойових діях. Наскільки сильно Вашингтон розчарований обережністю союзників і чи це означає, що трансатлантична єдність натепер переживає серйозну напругу?

Якщо НАТО – паперовий тигр, то чому його допомога важлива? Якщо Альянс слабкий – чому це має значення? Але це не так. НАТО – не паперовий тигр і цілком спроможний навіть без США. Зі Сполученими Штатами Альянс сильніший, але й без них він сильний. Військова підтримка союзників у Перській затоці була б корисною, але поки немає чіткого поняття осмисленої військової операції.

Трамп просив країни спрямувати тральники та есмінці для супроводу суден через Перську затоку. Але, поки Іран зберігає можливість атакувати судноплавство і тих, хто його супроводжуватиме за допомогою дронів, ракет, морських мін та безпілотників, – така операція не працюватиме.

Отже, з огляду на пости Трампа – він роздратований, але не тим, чим слід було б. Насамперед його дратує те, що іранський режим продовжує триматися.

Що це все означає? Думаю, в короткостроковій перспективі це дуже вигідно Росії. Вона отримає більше грошей від продажу нафти та газу. Санкції з російської нафти в морі знімаються, що стане для Володимира Путіна великим фінансовим виграшем.

Крім того, це відвертає увагу від російської війни проти України та перемикає її на Іран та Перську затоку. Це також означає, що США та країни Перської затоки віддаватимуть пріоритет власній ППО, а не допомозі Україні у цій сфері. І це мінус для України. Однак це короткостроковий ефект, але я не думаю, що в довгостроковій перспективі це щось змінює.

Повне відео з Куртом Волкером: дивіться відео

Я вважаю, що фундаментальний інтерес США і Європи, як і раніше, полягає в тому, щоб Україна досягла успіху. Росія пов'язана з Іраном. Вона є противником США та Європи та використовує свою позицію, щоб допомагати Тегерану. Це не те, що вітається у США.

Думаю, ми створили короткострокову проблему, надавши Путіну допомогу, але в довгостроковій перспективі динаміка залишається незмінною.

Чи очікуєте ви, що операція США на Близькому Сході затягнеться, і чи справді Трамп зацікавлений у тому, щоб швидко її завершити, або вона може тривати щонайменше до проміжних виборів?

Президент Трамп хотів би закінчити все це дуже швидко, адже він розраховував на коротку війну. Він хотів, щоб режим капітулював, але цього не сталося. Зараз Трамп вже три тижні залучений до цієї війни, і кінця їй не видно. Це викликає у нього роздратування. Він хотів би закінчити її, але проблема в тому, що він наразі не розуміє, як це зробити.

Ключова проблема в тому, що президент США досі не визначився зі своєю реальною метою. Чи це зміна режиму в Ірані? Чи потрібно позбутися теократії, аятол, КВІР і встановити щось інше? Якщо так, тоді ми маємо рухатися у цьому напрямку і залучати усі необхідні ресурси, зокрема, якщо потрібно, наземні війська.

Або мета полягає в тому, щоб послабити режим, але залишити його при владі, щоб потім мати справу з послабленим іранським режимом і вести з ним переговори або формувати нову систему безпеки для судноплавства в Перській затоці.

Якщо йдеться про перший варіант, то це затягнеться надовго, але, вважаю, що так і слід зробити. Не варто кидати те, що вже розпочалося; потрібно закінчити справу. Якщо ж Трамп хоче припинити бойові дії раніше, він цілком може вибрати варіант, коли іранський режим залишиться при владі, але буде послаблений, а в Перській затоці буде створена нова система безпеки.

До речі, Сполучені Штати визначили 9 квітня датою завершення війни з Іраном, щоб Трамп міг прибути до Ізраїлю 22 квітня, на День незалежності. Уже незабаром можуть відбутися переговори між Вашингтоном і Тегераном.

І якщо це так, все може закінчитися швидше. Але тоді на нас чекає довгострокове зобов'язання щодо гарантування безпеки, супроводу суден, підтримки країн Затоки. І для цього буде потрібна допомога не лише США, а й союзників по НАТО.

Дедалі частіше звучить думка, що Європі потрібно менше спиратися на США у питаннях власної безпеки. Як ви бачите відносини США та Європи у сфері безпеки у наступні 10 років?

Європі й так слід було менше залежати від США у питаннях власної безпеки протягом останніх 30 років, тому добре, що вона, нарешті, починає більше вкладатися в оборону. Європейці беруть активну участь у розгортанні сил НАТО. Вони розвиватимуть свою оборонну промисловість. Усе це Європа мала робити давно, і я радий, що сьогодні це відбувається.

Ваш горизонт планування на 10 років вперед дуже доречний, тому що ми часто відволікаємося на те, що відбувається цього місяця або наступного. Я не бачу серйозного розколу між США та Європою через 10 років, але припускаю збалансованіші трансатлантичні відносини, у яких європейські країни та союзники по НАТО робитимуть відносно більше.

Україна зробить внесок у європейську безпеку, США концентруватимуться на західній півкулі та Азії, але залишатимуться залученими та робитимуть менше у міру того, як Європа братиме на себе більше. Такий збалансований Альянс буде сильним та ефективним і, ймовірно, саме до цього ми прийдемо за 10 років.

Володимир Зеленський відправив українську делегацію до США, щоб відновити переговори про можливий мирний процес. За його словами, головне питання полягає не в тому, чи готова Росія до переговорів, а у тому, з якою позицією вона в них знову входить. На полі бою вона не досягає реальних успіхів, хоча продовжує переконувати світ в іншому. Як ви сьогодні оцінюєте позицію Росії та чи розуміє Білий дім, що Україна може мати навіть сильніші карти, ніж Росія?

Путін з самого початку ніколи не ставився до цих мирних переговорів серйозно. Він розглядав їх як ще один спосіб досягти поступок від України та створити розбіжності між США, Україною та Європою. Його ніколи не цікавив мир, і зараз теж, а також він ніколи не збирався йти з української території. Навпаки, він вимагав, щоб Україна пішла з територій, які вона контролює, тому насправді його це ніколи не цікавило.

Ба більше, війна на Близькому Сході тимчасово посилює Путіна, тому в нього зараз ще менше інтересу до реальних переговорів щодо регулювання. Однак президент Зеленський дуже розумно діє по кількох напрямках. Один з них – допомога США недорогими засобами боротьби з великою кількістю дронів. Україна навчилася цього і тепер ділиться досвідом зі США та країнами Перської затоки, що є розумним кроком.

Також негайне повернення до зусиль мирних переговорів – теж мудрий крок. Україна має бути завжди готова говорити та висувати розумні пропозиції щодо досягнення припинення вогню і, напевно, президент Зеленський саме це зараз і робить.

Крім того, треба думати, з якої позиції Росія входить до цих переговорів. Але також потрібно думати про те, з якою позицією до них входять Україна, європейці та США. Путін має бачити, що ми сильні, стійкі, дієздатні, добре забезпечені фінансово та готові діяти тривалий час. Це якраз і демонструється, тож це гарний сигнал Путіну.

Щодо питання, чи справді Білий дім розуміє Путіна, – я так не вважаю. Там все ще вірять в те, що з Путіним можна укласти угоду, а слідом за мирною угодою нібито будуть вигідні для США бізнес-угоди. Це – неправда.

Путін лише виставляє це як привабливу перспективу для США. Він хоче заманити їх вигідними угодами та міцним миром. Але насправді він не має до цього жодного інтересу і ніколи на це не піде. Проте в Білому домі наразі цього не бачать. А якщо й бачать, то не показують цього, хоч Путін просто водить їх за ніс.

Водночас Росія не хоче бачити європейців за столом переговорів щодо завершення війни в Україні. Чому Москва різко виступає проти участі Європи?

Тому що європейці бачать наскрізь усі ігри Путіна, його блеф, демонстративність та переговорні хитрощі. Вони знають історію, культуру, мови. І сьогодні європейці знають про Україну більше, ніж Стів Віткофф чи США, тому вони називали б речі своїми іменами та викривали б путінський блеф так, як США натепер не робитимуть.

Путін хоче, щоб його сприймали як рівного Дональду Трампу, а Росію як рівну Сполученим Штатам. Тому він прагне подати все це як двосторонню угоду між США та Росією, а не як процес, який визнає Україну незалежною країною та водночас бере до уваги, що в цьому зацікавлені багато інших держав.

З'явилася інформація, що нібито Путін запропонував припинити обмін розвідувальними даними з Іраном, якщо Вашингтон припинить розвідувальну підтримку України. Як ви оцінюєте цей політичний маневр Кремля?

Цікаво, що росіяни заперечують обмін розвідданими, а потім пропонують його припинити. Путін намагається отримати вигоду відразу з двох заяв, і дуже добре, що Білий дім відкинув цю пропозицію. У Білому домі мають розуміти, що Іран та Росія перебувають на одному боці разом із Китаєм, Північною Кореєю, урядом Венесуели, Куби тощо. Це – сторона диктатур, які прагнуть придушувати власні народи та підривати західне домінування у світі.

Сполучені Штати мають бути на одному боці з Європою, Україною, Ізраїлем, Південною Кореєю, народом Венесуели та народом Ірану. І якщо ми це розуміємо, тоді треба сприймати пропозиції, які йдуть із Кремля, як несерйозні та як ті, що не відповідають нашим інтересам.

Насправді це спосіб затягнути війну в Україні, посварити Захід з Україною, і такі пропозиції ніколи не будуть дійсно виконані, якщо йдеться про Іран та Росію, які нібито не націлені проти американців у Перській затоці. Поки цей режим залишається при владі, американські сили та інтереси у Перській затоці, Європі та самих США залишатимуться мішенню іранського тероризму ще довгі роки.

Путін, імовірно, не тільки не збирається закінчувати війну, але й переконаний у своїй перемозі. На чому ґрунтується ця впевненість? Це дезінформація, політичний розрахунок чи ще щось?

Передусім я не знаю, наскільки він у цьому певен. Путін демонструє впевненість, показує, що він переконаний у перемозі, тому що це найнадійніший спосіб справити враження сильної позиції. Він не хоче показувати слабкість.

Можливо, його вводять в оману доповіді військових та розвідки з місця подій. Глава генштабу Росії Валерій Герасимов відвідав російські війська в Україні та неправдиво заявив про взяття ними низки населених пунктів, які насправді залишалися українськими. Отже, можливо, Путіна вводять в оману.

Також, ймовірно, він вважає, що зможе протриматися довше Заходу, який слабкий і роз'єднаний, притягнути Трампа, віддалити Європу та посилити тиск на Україну, щоб розсварити їх, і це зрештою зіграє йому на руку.

Крім того, Путін ніколи цього не скаже, але він не знає, як закінчити війну в Україні. Так само як Трамп сьогодні не знає, як завершити війну проти Ірану. Путін обіцяв росіянам, що матиме успіх у війні, що вона закінчиться швидко, що росіяни переможуть нацистів, демілітаризують Україну тощо. Насправді Росія не виграє. Вона ніколи не перемагала і не спроможна на це.

Але якщо Путін це визнає, тоді розвалиться увесь задум, на якому будувався початок цієї війни, і це послабить його позиції в Росії. Тож, гадаю, він сам загнав себе в пастку і тепер змушений зображати успіх, і він продовжуватиме це робити, тому що визнання правди підірве його лідерство.

В Естонії вважають, що Захід може жити в небезпечних ілюзіях, адже Росії не потрібні роки для підготовки до нової конфронтації – вона може досить швидко після загасання війни в Україні розпочати обмежену операцію проти НАТО. Естонці побоюються, що Росія може створити щось на кшталт Донбасу на прикордонній лінії. Як ви оцінюєте таку можливість?

Вважаю, що естонці мають рацію. Росії не обов'язково розпочинати повномасштабну війну. Вона може кинути виклик НАТО, щоб зрозуміти, чи дійсно Альянс готовий чинити опір. Адже багато людей у ​​країнах НАТО – ідеться про громадську думку, а також про деякі уряди – дійсно захочуть воювати з Росією через частину території Естонії чи Литви. Росія намагатиметься використати дуже обмежену операцію, щоб розколоти НАТО.

Тому естонці правильно роблять, що заздалегідь порушують цю проблему, щоб ми про це говорили та знаходили способи зрозуміло донести до Росії, що не допустимо захоплення навіть одного дюйма території НАТО. Саме це Кремль має постійно чути та розуміти. Ці побоювання є цілком обґрунтованими, і ми зобов'язані на них реагувати.