Дональд Трамп погодився надавати Україні зброю, якщо за нею платитимуть партнери. Проте поки єдиною країною, яка готова оплатити зброю для Сил оборони, які захищають не лише Україну, а й наших партнерів від російської агресії, є Німеччина. Партнери давали вже багато обіцянок, тож варто дочекатися, коли зброю, яку виготовили США та оплатила Європа, дійсно використають у війні проти Росії.

Колишній міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс в інтерв'ю 24 Каналу зауважив, що треба чинити більший тиск на уряди решти країн, адже українці платять жахливу ціну, зупиняючи російську агресію. Більше про зброю для України, вступ до Євросоюзу та відбудову міст – читайте далі у матеріалі.

Не пропустіть Світ допускає спробу Росії атакувати НАТО: чому нова війна може початися з Білорусі

Нещодавно у своїй статті ви порівняли сьогоднішню міжнародну політику з професійною боротьбою. Це дуже цікаве порівняння. Ви хочете сказати, що підтримка України Заходом ризикує стати більше питанням наративу, ніж реальної стратегії?

У якомусь сенсі я стверджую, що це завжди так і уявлялося. Але навіть я і багато людей, які працюють у цій сфері, схильні вірити, що цього разу це реально. Думаю, що 3,5 роки української боротьби мають змусити нас реально визнати те, що відбувається.

Одна з останніх подій – президент Дональд Трамп відкрив нову сторінку (у допомозі України – 24 Канал). Але ми вкотре побачили, що насправді нічого не змінилося. Тому я критикую цей спосіб створення політики, що лише привертає увагу, а не є реальним виробництвом і політикою, яка б допомогла Україні на передовій.

Повне інтерв'ю з ексглавою МЗС Литви: дивіться відео

Яка ціна цієї псевдовзаємодії для України та кому це насправді вигідно?

Це жахлива ціна – українці щодня розплачуються своїми життями. Лише в ніч на 16 липня 2025 року по українських містах запустили 400 безпілотників. Це і є реальна ціна. Інший бік медалі полягає в тому, що існує малий шанс зрозуміти, що насправді відбувається на Заході. Адже ми звертаємо дуже багато уваги на ці псевдоподії, псевдореальності й забуваємо те, що справді необхідно.

Наприклад, зараз кажуть, що ми очікуємо величезну кількість американської підтримки, яку оплачуватимуть європейські країни. Так Київ зможе стабілізувати фронт. Але я пропоную розібратися у фактах і в ситуації загалом. То хто ж буде за це платити? Де черги країн, які хочуть купити американську зброю?

Я чув, що Німеччина збирається закупити кілька батарей Patriot. Це важливо. Але хто ще? Ми чули, що Італія і Франція не планують. Я хвилююся, що це стане ще одним хорошим заголовком із малопомітними наслідками. Потрібно, щоб люди на Заході почали чинити тиск на свої уряди, щоб вони робили реальні речі.

Спочатку я подумала, що цього разу Європа заплатить за політичні рішення Дональда Трампа. А тепер ви кажете, що багато країн, які є великими союзниками України, не хочуть цього робити.

Так, але потрібно зберігати надію. Є ймовірність, що ситуація може змінюватися. Я завжди про це говорю. Зараз мій аргумент такий – я радітиму, коли справді побачу, що зброю, за яку заплатила Європа, а американці доставили, – використали проти російських цілей у Росії, в Україні, чи де б вони не були. Коли ракета летітиме в напрямку Москви, в напрямку Росії – я скажу "добре, нарешті". До цього ми бачили багато обіцянок і дуже мало прогресу.

Німеччина, Фінляндія, Данія роблять реальні кроки, ухвалюють рішення. Що це нам показує? Яке саме лідерство зараз дійсно потрібне Україні від її партнерів?

Наведу дуже гарний приклад. Коли я бачу, як канцлер Німеччини в Бундестазі захищає Україну, витрачає гроші на оборону Німеччини, на оборону країн Балтики, а його критикує опозиція – я в певному сенсі відчуваю до нього симпатію. Адже в нього є особиста зацікавленість у цьому.

Він платить політичну ціну. Не створює дуже яскравих заголовків, але намагається пробитися крізь це. Тому я не дивуюся, коли чую, що Німеччина є першою і поки єдиною країною, яка купуватиме зброю у США і відправлятиме її в Україну.

Ви згадали Фінляндію і Данію. Це теж хороший приклад. Вони близько до моєї країни. Їхні лідери були переконаними прихильниками України. Знову ж таки, без гучних заяв, без великих планів чи твітів – вони просто чинили правильно. В України є справжні друзі, які віддані справі, але також є дуже сильний ворог в обличчі Росії. Вона теж має своїх союзників, як-от Китай. Вони показують, що саме партнери повинні робити на фронті України.

Тепер я думаю, чому Німеччина стає для України справжнім другом, а інші ні. Я не кажу про більшість, але на деяких із них ми покладалися.

По-перше, це пов'язано з тим, що в Німеччині відбулися політичні зміни. Важливо зазначити, що існує різниця в стилі керівництва, у прихильності, коли говоримо про попередній уряд і нинішній.

Другий аргумент полягає в тому, що під час спілкування з німецькими політиками та експертами мені здається, що почуття відповідальності та самозбереження вступило в дію. Тобто в німецьких портових містах на Балтиці, на півночі Німеччини, люди дійсно замислюються про те, що станеться, якщо Росія вторгнеться в Європу. Вони дуже близько, тому хотіли б захищати Литву, Польщу, допомогти оборонятися. Для них це зовсім не те, що було раніше.

Думаєте, вони реально будуть захищати Литву чи Польщу?

Це завжди залишається питанням, поки не буде перевірено на практиці.

Нещодавно я розмовляла з британським полковником, і він сказав, що ніхто в НАТО не хоче жертвувати жодним солдатом заради п'ятої частини української землі. Я знаю, що Україна не в НАТО, але ми говоримо про країни-члени Альянсу. Утім, все одно ніхто не хоче посилати своїх людей помирати.

Так, ви маєте рацію. Я думаю, що одна з фундаментальних помилок, яку Захід зробив щодо України, – продовжував сприймати її як ізольовану країну, яка або дивом виграє, або Путін просто задовольниться тим, що є і зупиниться, скаже, що заплатив достатньо за війну. Але це не так, це хибна стратегія, тому що Україна зараз захищає всі інші країни НАТО, які мають кордон або близькі до Росії. Україна захищає Литву, Польщу, інші країни Балтії.

Я завжди стверджував, що стратегічна глибина Литви всього 300 кілометрів. Майже стільки ж території, скільки Україна нині тимчасово втратила через російську окупацію, тобто захопити всю Литву росіянам набагато простіше. Тож те, що росіяни перебувають за 900 кілометрів від Литви – заслуга української армії та її хоробрості. Я пояснював це своїм друзям у НАТО, але вони цього ще не усвідомили.

Цікаво 50 днів літа: чи може ультиматум Трампа зупинити наступ Росії і як це б'є по Україні

Попереднє запитання, яке ви поставили про Німеччину, полягає в тому, що відбувається зміна німецької політики. Литва прийматиме німецьку бригаду, що є першим випадком після холодної війни, коли Німеччина відправить свої війська і постійно їх розміщуватиме в іншій країні. Це стратегічний крок.

Скільки військових відправляє Німеччина?

Бригаду, близько п'яти тисяч осіб.

Ви закінчили свою статтю яскравою фразою про те, що якщо ми продовжимо ставитися до війни в Україні як до реаліті-шоу, то пожежі в Києві можуть стати фіналом сезону. Які реальні дії ви б хотіли побачити від європейських та американських лідерів?

Насамперед розуміння того, що Путін не зупиниться, має бути вкладено в політику. Що ми будемо робити, якщо Путін продовжить свою агресію? Який наш план? А єдиний план зараз у нас – підтримувати Україну якомога більше, щоб не тільки Україна вижила, а й щоб ми вижили. Це головне. Якщо нам вдасться усвідомити цю реальність, то наступні кроки будуть досить зрозумілими.

Нам потрібно припинити вихвалятися пустими речами, які можуть статися, а можуть і не статися через 50 чи 100 днів. Важливо дати Україні все, що їй потрібно. До того ж ці речі у більшості можна виготовляти на українських підприємствах.

В Україні є заводи, потужності, інженери. У більшості випадків не вистачає лише грошей. У нас вони є. Згадаймо, як Данія зробила те, що зараз називається "данською моделлю". Її повторили інші країни, але в малих кількостях. Ми можемо забезпечити Україну інвестиціями, які їй потрібні, щоб вона могла побудувати свою оборону, адже це і наша оборона.

Після конференції з відновлення України вдалося запустити найбільший інвестиційний фонд. Тоді пролунав заклик до глобального бізнесу інвестувати, навіть попри те, що ракети досі продовжують падати. Ця довгострокова стратегія стає реальною?

Я повторю те, що вже сказав. Коли я побачу європейські, українські, американські ракети, випущені українцями в російському напрямку, – то тоді скажу, що це почало давати результати. Доти ми можемо хіба сподіватися, але я не зовсім оптимістичний, тому зберігаю свою критичну позицію.

Ви дуже критично ставилися до "Коаліції охочих" і не тільки ви. Чи змінюється щось на ваш погляд?

Я згадав Німеччину й покладаю великі надії на те, що вона дійсно може щось зробити. Її здатність інвестувати, виробляти, підтримувати своїх союзників – величезна. Можливо, недостатньо розвинена, невикористана, але Німеччина є дуже потужною країною.


Канцлер Німеччини Мерц активно підтримує Україну / Getty Images

Якщо вони зможуть впоратися з бюрократичними та політичними перешкодами в парламенті й продемонструють свою промислову міць – це може серйозно вплинути на розклад сил. Німеччина здатна це зробити. Це звучить комічно, але я схрестив пальці для більшого успіху.

Переглядаючи ваші соціальні мережі, я натрапила на відео з колишнім українським міністром Дмитром Кулебою, де він каже, що не вірить, ніби Дональд Трамп зможе покласти край цій війні. Він вірить лише в те, що Україна стане настільки сильною й незалежною, що зможе захистити себе сама. Ви теж так вважаєте?

Я повністю поділяю його думку. Я вже багато разів говорив про це – це не теорія і не політичне гасло: Україна насправді є могутньою країною, яка змогла зупинити російський наступ, захистити Київ і більшу частину своєї території. Але все відбувається повільно лише тому, що їй не постачають достатньо техніки, і наразі вона не в змозі самостійно виробляти все необхідне.

Ми не даємо Україні того, що їй потрібно – ось у чому справжня причина проблеми. Я маю на увазі, що якщо це зміниться – Україна зможе змінити баланс сил. Достатньо подивитися на історичні приклади: Фінляндія змогла зупинити Сталіна у 1940 році. А це країна, яка вдесятеро менша, проте вона була оснащена до війни. Україна ж наразі не оснащена для перемоги.

Російське вторгнення триває вже четвертий рік, а ми досі не отримуємо достатньо зброї. Чи бачите ви в цьому процесі стратегічні помилки України?

Ні. Україна, як то кажуть, будує літак просто під час польоту. Зараз багато що суттєво відрізняється від того, яким було три роки тому. Тоді Україна значною мірою залежала від усієї допомоги, яку Захід міг надати. Мовляв, якщо ви отримаєте HIMARS, ракети, системи, тоді зможете зупинити росіян. Зараз усе інакше. Тож багато чого змінилося. Країна адаптувалася, навчилася воювати.

Чи може ситуація стати кращою? Думаю, завжди є що покращити, але дуже складно давати поради уряду, не знаючи всіх тонкощів внутрішніх конфліктів. Тому я схильний більше зосереджуватись на тому, що ми можемо зробити.

І ще одна важлива ремарка. Є шлях євроінтеграції, у межах якого Україна зобов'язалася провести реформи в багатьох надзвичайно важливих сферах, щоб стати частиною ЄС. Мовиться про боротьбу з корупцією, зміну політичної культури.

Я знаю, що Брюссель у багатьох випадках не готовий. Я користуюсь можливістю, щоб критикувати Брюссель – аби вони нарешті взялися за розум і почали діяти швидше. Але я порадив би Україні не збиватися з обраного курсу – це зараз неймовірно важливо. Ще важливішим це буде в майбутньому, коли країну потрібно буде відновити й поставити на ноги після завершення війни. А для цього Європа – критично необхідна.

Я була сповнена оптимізму, коли посол ЄС в Україні Катаріна Матернова заявила, що вже ведуться розмови про можливий вступ до ЄС у 2030 році. Але коли я чую заяви з Брюсселя – мій оптимізм уже не такий сильний.

Ви маєте рацію. Україна, так би мовити, будує літак, але не думаю, що Європа щось будує. Я бачив процес вступу Литви до ЄС. Саме тоді у 2004 році я став дипломатом. Я починав свою кар'єру не в Міністерстві закордонних справ. Я бачив, наскільки були зайняті не лише литовці, а і європейці. До нас приїжджало так багато людей, які перевіряли закони. Було очевидно, що літак будувався з обох боків – і з боку Литви, і з боку Брюсселя. Ми зустрілися десь посередині.

Тепер, коли я приїжджаю до Брюсселя – це більше схоже на щебетання. Ви чуєте, що щось відбувається, але не бачите багато дій. Тому, коли хтось говорить про дати до 2030 року – мені дуже хочеться вірити, що це реальна дата. Але для цього ми повинні побачити більше конкретики. Україна не має зупинитися. Україні потрібно продовжувати реформи – але не заради Брюсселя, а заради себе.

Я була на саміті у Брюсселі минулого року, і ми зустрічалися з багатьма людьми – з тими, хто пов'язаний з Україною. Я подумала: якщо вони дійсно рухаються в бік плану нашого приєднання до ЄС до 2030 року – в них має з'явитися багато департаментів, що працюватимуть по Україні. Минув рік, і не з'явилося жодної вакансії, яка б дозволила нам приїхати до Брюсселя й працювати на користь України.

Саме так і мало бути. І неправильно, що нічого не відбувається. Очевидно, що ми перебуваємо у цій псевдореальності, що Україна скоро може приєднатися. Але чи відбудеться це приєднання? Хтось справді щось для цього робить? Це ніби професійний реслінг у Брюсселі.

Литва завжди була одним із найпослідовніших прихильників України. Яку роль ви бачите зараз у цій новій фазі російсько-української війни у військовому, дипломатичному та економічному вимірах? Чи є якісь ініціативи, у яких ви берете участь?

Завжди краще, коли нинішня адміністрація коментує такі питання. Я лише сподіваюся, що Литва і надалі буде відігравати роль будівника коаліції. У багатьох випадках найважливішою є саме наша допомога. Ми намагаємося робити все, що в наших силах, коли йдеться про санкції та постачання обладнання в Україну.

Але найбільша цінність, яку може принести така маленька країна, як Литва, – це створення коаліції на підтримку України. Це можуть бути балтійські країни, північнобалтійський регіон, балтійський регіон разом із Польщею та Німеччиною. Це може бути ширша коаліція. Це важлива робота, яку потрібно продовжувати.

Я намагався це робити, коли був міністром. Зараз у мене немає інструментів для цього. Сподіваюся, що нинішня влада вбачає в цьому пріоритет.

Але щоразу в Україні чи десь на конференції ви виступаєте на підтримку України. Не всі так роблять після того, як йдуть із посади.

Я хочу, щоб Україна перемогла.

Ми на одному боці. На вашу думку, чи має Україна балансувати між відновленням та обороною? Чи існує ризик, що занадто багато уваги приділятиметься відновленню, поки бомби ще падають?

Це дуже складне питання. Майже з самого початку війни я виступав за те, щоб процес відновлення тривав – саме тому, що це дає людям надію на нормалізацію. Ми не чекаємо того часу, коли країна стане повністю мирною. Коли це станеться, ми не знаємо. Люди можуть лише сподіватися на це, дивлячись на всі зруйновані, спалені та пошкоджені будівлі. Думаю, люди можуть почати втрачати надію.

Але якщо країна покаже, що ми здатні відновлюватися, можемо побудувати школу – можливо, з іноземною допомогою. Литва відіграла велику роль у відновленні шкіл. І я завжди виступав за те, щоб починати відновлювати. Щось знову буде зруйновано. Росіяни це добре вміють. Але ми знаємо, як будувати, як перебудовувати, реконструювати і як показувати людям, що Україна насправді є і буде прекрасною країною для життя.

Що мене вразило як українку, так це коли росіяни атакують авіабомбами Харків о 4 ранку, а вже о 7 чи 8 ранку аварійні служби ремонтують дорогу, яку зруйнувала Росія. Це дивовижно. І це та сама надія, про яку ви говорите. Це надає нам мужності, і ми захоплюємося своїм народом.

Так, саме так. Тому я думаю, що це потрібно продовжувати. Ви згадали конференцію в Римі. Сподіваюся, що ці зобов'язання справді втіляться в життя і прискорять відновлення України навіть за цих умов.

Хтось сказав мені, що Джорджа Мелоні може стати тією людиною, яка очолить увесь процес відновлення України. Що ви думаєте з цього приводу?

Я не впевнений, усе залежить від того, в чому саме суть. Думаю, основною частиною процесу відновлення керуватимуть самі українці. Можливо, буде фінансова підтримка з боку Заходу.

Чому б і ні. Джорджа Мелоні – хороший політичний лідер, користується великою повагою. Вона може зробити багато для цього, якщо це справді відбудеться.