В інтернеті безліч відеороликів, автори яких розповідають, як добре живеться в окупованих Донецьку та Луганську. Робота є, заробітну плату виплачують, життя вирує, запевняють блогери.
Читайте також: "Весняне перемир'я" на Донбасі: проросійські найманці знову не дотримуються угод
Проте порожні вулиці міст і черги на блокпостах з боку Донецька свідчать про інше. Люди їдуть на мирну Україну, аби придбати найнеобхідніше. За роки анексії Криму і конфлікту на Донбасі в Україні з'явилася нова соціальна категорія – переселенці. За даними Мінсоцполітики, їх в Україні понад 1,3 мільйона.
Кількість вимушених переселенців постійно збільшується
Два роки тому зробила свій вибір й студентка із Донецька, яка нині навчається в одному з університетів столиці. Цілий рік Дарина навчалася у Донецькому національному університеті на юридичному факультеті.
Розповіла, що приїхала б до Києва ще раніше. Та мусила чекати свого 18-ліття, адже неповнолітній сироті просто не дозволили б перетнути кордон.
Бути юристом на тій території наразі просто неможливо. Ми не знаємо, яке законодавство вчити. Коли кажуть "громадянин республіки", ти дуже дивуєшся, тому що у нас немає нічого,
– зазначила дівчина.
Дипломи, які отримують молоді спеціалісти на непідконтрольних територіях, в Україні не визнають, хоча молодь із Донбасу до вишів столиці приймають охоче.
Люди масово покидають окуповані території
Журналіст та письменник Максим Бутченко приїхав до Києва з Луганська ще у 2014 році. Про свій вибір не шкодує. Жодному слову проросійської пропаганди не вірить, бо спілкується з рідними, які залишилися на території самопроголошених республік.
Там повний занепад. Це відбивається на всьому: купівельній спроможності, цінах. У Луганську можна купити квартиру за 3 тисячі доларів, такого ще ніколи не було,
– запевнив Бутченко.
Й додав, що більшість шахт на його рідній Луганщині не працюють, люди масово виїжджають на заробітки. Оскільки мережі не ремонтують, то часто немає тепла та води. Та найбільш гнітюча – атмосфера.
Дарина та Максим ризикнули залишити все, аби мати мирне життя на території, підконтрольній Україні. Обоє зізналися: сумують за своїми містами, у яких вже не бачать свого майбутнього.