У межах проєкту "Інтерв'ю24" на сайті 24 каналу ми поговорили з Іреною про настрої у Франції, гострі промови Зеленського, "зламаний телефон Макрона", письмо як терапію та новинку "Тільки нікому про це не кажи".
Зауважте Запеклі бої на Азовсталі, поранення, полон і накази Редіса: інтерв'ю з Героєм України Хорусом
"Перший ефір – довелося відбивати від пропутінських людей"
Якби ви писали книгу про 24 лютого, з якого спогаду починали б перший розділ?
Я прокинулася від телефонного дзвінка. Сказали, що почалася війна, Київ і Харків бомблять. Це було боляче. Я почала телефонувати усім своїм близьким, запитувати, хто де перебуває, й вирішувати, куди кого евакуюємо.
З перших днів повномасштабної війни ви активно боретеся на інформаційному фронті у Франції. Пам'ятаєте свій перший ефір?
Це був 2-годинний ефір з дуже неприємними пропутінськими людьми. Я була до цього не готова. Моя французька була до цього не готова. Переважно я розмовляла нею у значно приємніших ситуаціях. А тут довелося відбиватися від колишніх радників праворадикальних політиків.
Пропагандисти з методичками Кремля – часте явище на французьких ефірах?
Не надто. Я більше не ходила на той канал, бо він – такий праворадикальний. Але, звичайно, що пропагандисти є у багатьох так званих альтернативних медіа. Вони мають іншу позицію, аніж уряд та конкретні партії, представлені у парламенті.
Пропагандистів легко купити за 3 копійки. Росія цим послуговується.
Люди, які хочуть бути інакшими і не люблять аналізувати інформацію (зокрема, антивакцинатори) купляються на те, що кажуть ці альтернативні медіа.
"Французи все більше розуміють: війна їх стосується"
За ці місяці у французів з'явилося більше розуміння ситуації?
Думаю, так. Бо спочатку взагалі мало хто розумів, що це за Україна, де вона. Знання увірвалося. Але зараз французи все більше розуміють: це – близько, це їх стосується. Подорожчав хліб, дорожчає пальне.
Думки – дуже різні. Людина не зовсім розумна казатиме: "Та віддайте ви вже цю Україну, і давайте нам наші старі ціни". Але я такої негідної поведінки не бачила. За винятком якихось зовсім вже маргіналів.
Французи дуже багато допомагають українцям. Можливо, ви розкажете зараз історію, яка особливо зворушила.
Я люблю приватні історії.
Після ефіру на телебаченні мені у фейсбук написав дідусь Люсьєн, який раніше працював у кінематографі. Він був дуже зворушений й сказав, що хоче завантажити свій мікроавтобус гуманітарною допомогою та привезти її в Україну. Люсьєн доїхав до Львова. Мої друзі-кінематографісти його зустріли, нагодували-напоїли.
Згодом Люсьєну допомогли зв'язатися з волонтерами та фондами. Громада, яка живе біля Бордо, зібрала гроші, щоб він купив все необхідне.
Я тоді саме лежала з COVID-19 й піднімала трубку тільки для того, щоб скоординувати Люсьєна. Казала: "А зараз заїдь в Прагу, бо там кровоспинне ще передадуть, а там дівчина замовила собі на День народження турнікети замість подарунка". Це була дуже класна Одіссея солідарності.
Тоді їх відбувалися мільйони. Це – чудо.
Українці вдячні Макрону за допомогу. Але його дзвінки до Путіна дратують людей (і перетворилися на сотні мемів). Як гадаєте, що має статися, аби Макрон нарешті видалив цей номер? Чи це реально взагалі?
Макрону наче нарешті посвітлішало в голові. Останні заяви проти Путіна були доволі жорсткі. Він сказав, що треба зціпити зуби, затягнути пояси, бо триває війна за цінності світу.
Важливо "Катрусю, вітай мене, я – вільний": відверте інтерв'ю з донькою морпіха Михайла Діанова
"Все, що я роблю, сенс життя, – боротися до перемоги"
В одному з інтерв'ю ви розповідали, як пояснювали французам, що полк захисників Маріуполя входить до Нацгвардії України, що воїни полку – наші захисники й наші герої. Якими словами французькі ЗМІ писали про оборону "Азовсталі"?
Так, звичайно. Щодня була "Азовсталь". А зараз дехто вже приходить й каже: "Чому ми вічно говоримо про долю військовополонених". Коли все тихо, немає якихось ексцесів, про це не говорять. Всі чекають, аби були якісь хайпові, жорсткі речі.
Не можна забувати про військовополонених. Я, до речі, втратила зв'язок з родичами оборонців "Азовсталі". В активний пік, коли рідні їздили до Папи Римського, за декілька днів до полону, мені писали й сестри, й дружини. Але дуже давно я від них нічого не чула.
Мене дуже тривожить доля військовополонених. Про них треба говорити більше. Але коли ти приходиш на ефір, вже є певні підготовлені сюжети. Коли говориш про щось інше, перебивають, переводять на те, що можуть підкріпити картинками.
Як ви знаходите сили продовжувати боротьбу?
Це насправді непроста робота.
Дуже мало з того, що ти показуєш, потрапляє в ефір. Це демотивує. Це виснажує. Але я продовжую це робити. 6 місяців безоплатної виснажливої роботи, яка забирає дуже багато мого часу.
Годину я доїжджаю, дві години на ефірі, не факт, що я зможу сказати все, що хочу. Що мене не перекричать. Щодня – у постійному стресі. Це легко дається людям, які люблять самі верещати, умовно вискакувати на стіл й розказувати віршик. Якщо ти людина – добре вихована, яка думає про культуру дискусій, витримати дуже складно. Ефіри у Франції не надто відрізняються від наших ток-шоу Савіка Шустера, де кожен верещав на кожного.
Я не впевнена, що моя робота має вплив глобально, але якщо вдасться змінити думку кількох середньостатистичних французів, це вже добре. Ці люди поговорять зі своїми сусідами, знайомими та якось посприяють Україні. Тому я не збираюся опускати руки.
Втома є у всіх українців. Але ми не можемо втомитися, лягти. Бо це, як на морозі, коли людина лягає відпочити й замерзає на смерть.
Втомився, спробуй відпочити, але вставай знову. Все, що я роблю, сенс життя, – боротися до перемоги. Саме тому я тут, роблю презентації, бо люди донатять, люди збирають гроші, на які ми купимо автомобілі чи зимову форму, ми збережемо життя наших солдатів.
Це думка, яка має бути в кожного громадянина України та кожної людини, яка не хоче, аби її поглинула темрява цього варварства, вбивства, тортур, які несе Росія. А дехто ще скаржиться, що подорожчало пальне. Приїдь, подивись, що залишилося там, де вони прийшли.
Зауважте Про службу "Антитіл" на фронті та знайомство з Едом Шираном: інтерв'ю з Тарасом Тополею
Людей шокували кадри з "Гри престолів", а тут реальність, як ще можуть взагалі тривати якісь дискусії.
Американці зараз більше слідкують за пригодами HIMARS в Україні, аніж за приквелом, "Домом дракона".
"Зеленський говорить від імені нації, яка пройшла тортури"
Від 24 лютого Володимира Зеленського у багатьох країнах сприймають як супергероя й навіть друкують мерч з ним. Ті ж подушки у Чехії чи комікс у США. Як до українського лідера ставляться у Франції?
Зеленський – симпатичний французам. Загалом президент – це людина-функція. Але Зеленський – також актор, він любить увагу та чудово розуміє, у якому зараз образі. Те, що він каже, це – жорстко, різко та доволі добре. Мені імпонує.
Дуже обережно ставлюся до дифірамбів будь-яким політикам. Будь це Зеленський, Макрон чи Шарль де Голль. Я ставлюся до політиків, як до людей, які виконують свою роботу.
Але коли у Зеленського чи його спічрайтерів виходять занадто емоційні заяви, я кажу, що так, він це зараз говорить не як конкретна людина, а як лідер нації, яка пройшла тортури, яка дуже обурена та поранена, яка хоче зупинити війну.
Роботою уряду я задоволена. Нам треба утриматися від критики й на час війни бути синхронними та солідарними. За приватними розмовами або у своїх внутрішніх медіа ми можемо критикувати кого завгодно, це й є демократія. Проте зовні треба давати розуміння, що ми всі – за одно.
Як ви оцінюєте дії Зеленського від 24 лютого?
Я чесно кажу, що голосувала не за Зеленського. Але я так само чесно кажу: те, що він робить зараз, – це абсолютно нормально.
У Зеленських – дуже грамотні медіаконсультанти. Французи кажуть, що "ой, в них американці". Або, коментуючи успіхи України, говорять "ой, та це ж британська розвідка". Ей, у нас теж є розвідка, у нас теж є дуже хороші спічрайтери та медіаконсультанти.
Мене бісить ця французька напищеність. Їхня армія здохла б дуже швидко. Їхнє цивільне суспільство теж навряд чи було б готове до такого виклику. Нормальні люди це розуміють і не дозволяють собі такі високопарні коментарі.
Фотосесія Зеленських для Vogue отримала багато захоплених відгуків. Але було й чимало критики. Як на роботи Лейбовіц відреагували французи? Чи бачили ви, щоб хтось із знаменитих людей Франції брав участь у флешмобі #sitlikeagirl?
Ні, не бачила. Французи казали, що хороші фотографії. Казали, що сидить втомлена жінка, і це – обличчя війни. Для мене, як для багатьох, обличчям війни є жінка-військова, жінка-медик, жінка-волонтер. Але немедійна людина не привертає стільки уваги світових ЗМІ.
Це була типова фотографія для Лейбовіц. Без якихось там гламурних деталей. Мені сподобалося.
"Людям легше вірити, що достатньо вбити якусь одну потвору"
Майже за місяць до повномасштабного вторгнення глава МЗС України Дмитро Кулеба звертався до всіх зачарованих "російською культурою" й казав, що біля кордонів України не бачить ані балерин, ані поетів. Сезони Дягілєва. Достоєвський. Що нам робити, аби ця романтизація нарешті минула раз та назавжди?
Ця ситуація з газом багато що скаже. Ситуація з абсолютно жлобськими росіянами, які в Європі розказують, як вони ненавидять демократичні цінності, а в Росії – все класно, теж красномовна.
Я думаю, що треба багато говорити про злочини. Проводити суди.
Французи якось вперто не хочуть бачити, що Росія і Путін – це не дві окремі речі. Далі розповідають про заляканий та пригноблений прекрасний народ. Показуєш рівень підтримки Путіна, а французи кажуть, що це – фальсифікація. Людям легше вірити, що достатньо вбити якусь одну потвору, і раптом побіжать золоті єдинороги. А вони ж не побіжать.
Як у Франції висвітлювали цей фарс з начебто смертю Дар'ї Дугіної? Коли спершу показують охоплений вогнем автомобіль, а тоді у труну кладуть тіло, як з мультика про Білосніжку.
З цього посміялися. Особливо з "вбивці" – дамочки з надутими губами, дитиною й котом. Типова вбивця. Профі. Шито білими нитками. Здається, що в цьому ФСБ одні дебіли якісь сидять. Все згоріло, а потім лежить божий ангел у кокошнику.
"В Україні буде попит на хепі енди"
Коли у вас виникла ідея курсу "Терапевтичне письмо з Карпою"?
У певний момент я відчула, що почуваюся доволі погано, коли нічого не пишу. Хоча б один абзац тексту – і вже не здається, що день пройшов даремно. Я почала писати, зрозуміла, як воно працює, й захотіла перекинути цей лайфхак іншим людям.
Поговорила зі своєю психологинею. Вона сказала: так, це класно. Допомагає працювати з базовими емоціями, які найбільше мучать. Почуття провини, апатія, фіксацій на одній думці, страх, біль. З усім цим ми працювали за допомогою тексту. Я пояснювала, як писати, які слова використовувати, до кого звертатися. Це дуже допомогло.
Люди вже пишуть про війну? Чи наразі не готові ділитися пережитим травматичним досвідом?
Багато хто вже пише. Є такі дуже свіжі сліди, і люди про них пишуть. Хтось пізніше до цього підійде. Але насправді цей курс – швидка допомога. Коли є щось свіже, й воно блокує так, що не можеш рухатися. Гнів або образа. З цим можна дуже швидко впоратися за допомогою письма.
Як гадаєте, на що у найближчому майбутньому буде більше попиту у читачів: легкі історії про складне чи книги, наповнені горем?
Я думаю, на хепі енди. У повоєнний час оживають легкі форми. Навіть у моді. Саме після війни Dior створив свої плаття у квіточку.
Буде попит на кольори та комедію. Навіть зараз стендапи діють краще, аніж розмови на серйозну тематику.
Серйозна тематика потрібна суспільству, в якого все дуже добре, аби трохи зворушити. Навіть моя нова книжка все одно написана так, щоб її можна було читати легко.
Можливо, наступне, що я видам, буде зовсім смішне та легке. Просто тому, що я повинна підтримати людей. Мистецтво в принципі має розважати.
Ірена Карпа / Фото з інстаграму
Рукопис "Тільки нікому про це не кажи" (новинка, яка вийшла у #книголав – 24 канал) ви завершили до 24 лютого?
Я закінчила його ще навесні 2021 року.
Чи не було спокуси його переробити, актуалізувати і вплести історії війни і допомоги?
Була, але це зовсім інший час. Ковідний Париж. Щоб переписати під сучасні реалії, мені довелося б повністю змінювати історію.
Тільки нікому про це не кажи / Фото Книголав
Дякую вам за розмову. Що першим ви зробите після перемоги?
Поїду в гори, аби побути у тиші. Але перед тим, звичайно, вип'ю за перемогу.
8 грудня у вас – День народження. Яке бажання ви загадуєте цьогоріч у своє свято?
Щоб р*сня здохла.