Щодо Тегерана: читати його через стандартну модель державного раціоналізму – помилка. Про це пише Ігор Семиволос.
Читайте також Глобальні війни відходять у минуле? Про неочікуваний результат агресій Росії та США
Що вирішують в Ірані?
Іранська система має власну внутрішню логіку, і вона закодована в понятті Маслахат – державній доцільності, яка в політичній теології ісламської республіки стоїть вище за будь-який формальний закон, якщо на кону виживання Нізаму – системи як такої.
Звідси принципова відмінність між Доулатом (державою як інституцією, економікою, добробутом) і Нізамом (революційним проєктом, ідентичністю режиму). Коли доводиться обирати, ісламісти жертвують першим заради другого – завжди і без вагань.
Небезпека сьогодні саме в тому, що якщо всередині системи переможе логіка, що тотальна ескалація врятує Нізам – через мобілізацію населення навколо прапора або через примус США до відступу, – жодні економічні чи гуманітарні втрати не стануть стримувальним фактором.
Але є нюанс, який варто тримати в голові: Хомейні у 1988-му теж апелював до Маслахату – і обрав "чашу з отрутою", тобто деескалацію, коли вирахував, що продовження війни знищить Нізам швидше за капітуляцію. Прецедент існує.
Тому ключове питання зараз не абстрактне, воно дуже конкретне: хто всередині системи має останнє слово і яку картину реальності бачить Моджтаба Хаменеї, якщо, звісно, може це робити? Якщо КВІР фільтрує інформацію на вході – ризик катастрофічного прорахунку зростає багаторазово. Сподіватимемося, що це розуміють і в столицях коаліції, як і наслідки їхнього кроку.