У межах проєкту "СВОЇ" на 24 каналі жителька Краматорська Діана розповіла про розквіт свого міста, перші прильоти біля дому та 8 місяців життя у Львові. Також вона поділилася спогадами про 2 евакуації – у 2014 та 2022 роках.

До теми У Заходу та Сходу – єдине горе: історія Діани, яка з малими дітьми виїхала з Краматорська

Діти не бачили тата 8 місяців

Російські окупанти вперше вдерлися в Краматорськ у 2014 році. Місто тоді декілька місяців перебувало під окупацією. На щастя, українські воїни швидко його звільнили, й Діана повернулася додому.

"Спершу ми взагалі не знали, що робити. На той час моєму старшому синові було 4 роки. Є жертви серед мирного населення. Мій однокласник загинув. Було багато пошкоджень, прилітало по багатьох заводах. Пошкодили дуже багато шкіл, садочків, будинків, у яких жили мирні місцеві", – згадує жінка.

Вдруге Діана була змушена покинути рідний дім після 24 лютого. Цього разу – вже з двома синами: 12-річним Ростиславом та 2-річним Ярославом.

Зараз набагато жорсткіше, ніж у 2014 році. Тоді ми відбулися "легким переляком". Пережили таке й думали, що все це закінчиться, що той придурок зрозуміє: нема чого лізти до нас. Маєш свою територію й живи там. Але він знову повертається,
– зауважила співрозмовниця.

За її словами, Краматорськ був майже порожнім. Люди бояться виходити з дому, адже не знали, куди прилетить, вцілієш чи ні.

"Я спілкувалася з літньою жінкою. Вона каже: "Боже, я дві війни пережила. Була малою. І навіщо мені це знову переживати на старості літ". У неї син зараз у Миколаєві лікарем працює. Зв'язку немає. Неясно, що думати: живий чи неживий", – додала Діана.

Вона зазначила, що це дуже страшно. Особливо дітям. Зараз родина живе у прихистку разом з 20 людьми, тож сини не мають вільного простору.

Мій чоловік – прикордонник. Діти вже 8 місяців не бачили тата. Всі чекаємо перемоги й хочемо повернутися додому. Ми вже втомилися. Ми 7 місяців не бачилися з рідними. А коли зустрілися, цей зв'язок родинний… неможливо передати словами,
– зауважила жінка.

Наразі чоловік Діани служить на Донеччині. Діти спілкуються з ним по відеозв'язку. Родина з нетерпінням чекає перемоги, щоб нарешті возз'єднатися.